USD:  27.04  27.27   EUR:  31.67  32.20  

Саморегулирование бизнеса: лечение или профилактика?

27.10.2017 08:00
Саморегулирование бизнеса: лечение или профилактика?
Христина Файчак
В Украине есть лишь 20 саморегулируемых организаций. Часть из них не подают признаков жизни

Всі знають, що хворобу легше попередити, ніж лікувати. Але на практиці, мало хто займається профілактикою: ми звикли боротися з наслідками, а не усувати причини. І коли проблема вже невідворотна, беремося поспіхом щось виправляти.

Схожу ситуацію спостерігаємо в регуляторній діяльності держави. Культура формування державної політики в Україні досі не розвинута. Ми не вміємо ефективно аналізувати, прогнозувати, планувати. Натомість весь час наздоганяємо проблеми і приймаємо ситуативні поверхневі рішення, часом провокуючи ще більші ускладнення. В результаті споживачі скаржаться на виробників, виробники скаржаться на надмірну зарегульованість, адміністративний тиск і шукають альтернативні "ліки" у вигляді саморегулювання. Пацієнт уже не довіряє лікарю, більше того - він його боїться, тому обирає самолікування.

У цивілізованих умовах саморегулювання як модель взаємодії бізнесу, професійної спільноти, влади та споживачів виникає природньо, на основі запиту ринку. Учасники ринку встановлюють певні правила та стандарти діяльності спільноти, контролюють їх дотримання та карають за порушення. Це діє як профілактичний засіб для бізнес-середовища: захищає ринок від шкідливих елементів, очищаючи та вдосконалюючи його. Тобто, модель, коли “пацієнт” самостійно потурбувався про стан свого організму, можна вважати найкращим варіантом уникнення хвороб. Більше того, цей принцип є одним з найефективніших методів скорочення державного регулювання та витрат на нього.

Читайте также - Над чем работают украинские айтишники

В Україні, незважаючи на відсутність системного цілісного підходу до впровадження та здійснення саморегулювання, воно почасти нав’язувалось державою. Десятки змін до законів, прийнятих підзаконних актів, безліч інших нормативних документів без зрозумілої цілі - так робиться саморегулювання у нас. Станом на сьогодні, створення саморегулівних організацій допускається у 15-ти видах професійної та підприємницької діяльності. Засади їх функціонування регламентуються 39-ма нормативно-правовими актами.

По факту, маємо лиш 20 СРО у 5-ти видах діяльності, частина з яких не подає ознак життя. У багатьох сферах саморегулювання існує лише на папері.

Закономірно, є сфери, де саморегулювання недоречне. Наприклад, сфера національної безпеки та оборони, забезпечення правопорядку тощо. Та в частині випадків держава офіційно “дозволила” реалізувати саморегулювання через надання об’єднанням учасників ринку статусу саморегулівних організацій. При цьому в деяких випадках “можна”, але “як” - невідомо.

Наприклад, туристична галузь, де потужні об’єднання та асоціації діють вже не перший рік, цілком спроможні до здійснення саморегулювання, реалізують аналогічні СРО повноваження, але по суті набути такого статусу не можуть. Маємо лише норму в спеціальному законі, де побічно йдеться про те, що саморегулювання в даній галузі допустиме, і… більше нічого.

Читайте также - HR-директор 1+1: Эра трудоголизма постепенно уходит

Достатньо проблем і там, де СРО таки діють. Через відсутність відповідального та системного підходу до регулювання діяльності таких організацій, подекуди саморегулювання стає інструментом для знищення конкурентів. Предметом жвавих дискусій є, зокрема, саморегулювання у будівельній галузі, де виконання СРО повноважень, що їй делегувала держава, перейшло у практичну площину. Тут допустити до здійснення професійної діяльності може лише СРО, що, відповідно до багаточисельних скарг, відмовляє громадянам, які не є членами такої організації з незаконних підстав або висуває необґрунтовані вимоги щодо страхування професійної відповідальності, певним чином, формуючи “ринок для своїх”.

За таких обставин, звісно, саморегулювання складно вважати досягненням, адже воно має мало спільного з дерегуляцією чи покращенням якості товарів/послуг. В одиничних випадках, йдеться про відмову держави від втручання у діяльність ринку, тобто зменшення адміністративного тиску. Часто-густо, маємо зворотній ефект. Адже держава не аналізує галузей, в яких саморегулювання є необхідним, корисним, доцільним, як і не слідкує за результатами його застосування, не оцінює наслідки. Рішення приймаються точково, ризики і переваги не прораховуються, а безсистемність призводить до хаосу та ускладнень.

Прийняти єдиний комплексний закон про саморегулювання, який мав би врегулювати усі спірні питання, намагаються уже близько десяти років, але ініціатива щоразу зазнає невдачі. Чому? Бо якщо взялися лікувати, то хоча б спитайте пацієнта, що в нього болить.

Необхідно зрозуміти як мінімум:

- яку проблему хочемо вирішити;

- яких результатів хочемо досягнути;

- яка з альтернатив дозволить досягнути бажаного за оптимальних затрат ресурсів;

- яким чином можливо збалансувати інтереси зацікавлених сторін.

Успішне впровадження саморегулювання дозволить знизити витрати на державне регулювання, здійснювати більш професійний контроль за якістю товарів і послуг та підвищити відповідальність учасників ринку. Але сценарій, коли черговий законопроект розробляється невідомо для чого й кого, по-тихому приймається і постфактум спускається на ринок, - апріорі не може бути успішним. Ми повинні раз і назавжди відмовитись від таких ігор.

Якщо не виховали культуру профілактики захворювання - маємо шанс навчитись правильно його лікувати.

Христина Файчак, аналитик BRDO 


Подписывайтесь на аккаунт LIGA.net в Twitter, Facebook и Google+: в одной ленте - все, что стоит знать о политике, экономике, бизнесе и финансах.

Печать
Материалы, публикуемые в разделе Мнения, отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационное агентство "ЛІГАБізнесІнформ"