USD:  27.04  27.27   EUR:  31.67  32.20  

Україна має допомогти польським політикам бути проукраїнськими

16.11.2017 22:45
Україна має допомогти польським політикам бути проукраїнськими
Лукаш Адамський
Погляд з Польщі, який не всім сподобається в Україні: історик Лукаш Адамський про витоки кризи в українсько-польських відносинах та шляхи її подолання

Останнє погіршення у польсько-українських відносинах викликало великі дискусії між істориками та в ЗМІ. Свою думку щодо причин кризи польсько-українських відносин та шляхів її подолання виклав LIGA.net польський історик та політолог Лукаш Адамський. 

Сучасне погіршення відносин між Польщею та Україною - невипадкове. З одного боку, всі польські уряди, в тому числі уряд Права і справедливості , завжди високо ставили питання відносин з Україною в порядку денному, підтримували європейську інтеграцію України. З іншого боку, з 2008 року з’явилися перші прояви незадоволення, розчарування тим, що Польща схоже забагато дає Україні, але мало отримує взамін.

Після Помаранчевої революції в Європі нарешті зрозуміли, що українці - це не росіяни. Внаслідок цього, в українських політичних еліт з’явилося враження, що роль Польщі закінчилася, можна нехтувати нею і прямо розмовляти з - як вважано - головними господарями на Заході, зокрема Німеччиною. Президент Лех Качинський в той час дуже підтримував євроатлантичну інтеграцію України, в 2008 році докладав зусиль, щоб Україна отримала програму щодо членства в НАТО. Він і його оточення, зокрема Павєл Коваль розуміли, що в Україні йде процес побудови ідентичності, десовєтізації та дерусифікації, тому у відносинах має панувати стратегічне терпіння. Натомість українська влада почала робити речі, які ускладнили проведення такої політики стратегічного терпіння, її пояснення для поляків.

У січні 2010 року Ющенко програв у першому турі президентських виборів, і після цього підписав указ про присвоєння Степану Бандері звання Героя України. Це було те, що він неодноразово обіцяв Качинському не робити. І в Громадянській платформі, і в ПіС після цього остаточно набрали ваги переконання, що українські партнери - не надійні, вони і надалі можуть створювати ситуації, які для польських політиків будуть створювати проблеми всередині Польщі. На той час в країні вже були настрої, що в Україні нехтують правами поляків, історичною правдою і нічого не робиться, щоб зупинити процес глорифікації Бандери. І Ющенко не звернув жодної уваги на те, як болісно буде сприйняте таке рішення у Польщі. Для польських політиків це був шок. Були обіцянки, але виявилося, що українські еліти не готові їх дотримуватися.

В 2013 році, коли була 70-та річниця подій на Волині, в Сеймі пропонували назвати їх геноцидом поляків. Міністр закордонних справ Радослав Сікорський особисто переконував депутатів, що не потрібно в Польщі приймати подібні резолюції. Опозиція була проти, але більшість депутатів все-таки послухала міністра. Потім був Майдан в Україні і багато польських політиків його підтримали, у тому числі Ярослав Качинський. Здавалося б співпраця повинна розширитися - були очікування прискорення процесів європеїзації України. Але і тут надії польської сторони не справдилися.

У квітні 2015 року польський президент Броніслав Коморовський в розпал президентської кампанії поїхав до Києва, мав у Раді промову. В той же день український парламент прийняв декомунізаційні закони, одним з яких передбачалася глорифікація УПА. За словами деяких коментаторів, це навіть вплинуло на поразку Коморовського на виборах. Насправді цей вплив не був вирішальний, але Коморовського критикували і говорили, що українці продемонстрували, що не рахуються з Польщею, а вбивць наших співгромадян проголошують в Раді героями.

Після програшу Коморовського на виборах до влади прийшла партія Право і Справедливість, для якої взагалі електорат південно-східної Польщі, де живуть нащадки або родичі загиблих на Волині, найважливіший. Партія Качинського завжди більшу увагу звертала на питання історії і давно говорила, що потрібно прийняти ухвалу про геноцид і вона це зробила у липні 2016 року. Виявилося, що українське суспільство було загалом не готове до цього. В Україні вже два роки вважали, що героїзація Бандери необхідна, щоб показати, що країна є суверенною від Москви. Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та його товариші почали формувати історичну політику, пропагувати культ Бандери та ОУН-УПА. Тому власне і не виявилося жодних аргументів для польських політиків, щоб стримати прийняття цієї резолюції про геноцид. Доречі, багато українських політиків та журналістів говорили, що це наша справа - яких героїв шанувати, обіцяли змінити декомунізаційні закони, минуло вже два роки - нічого не змінилося.

Вслід за резолюцією про геноцид восени минулого року вийшов на екрани відомий фільм "Волинь". Планувався закритий показ цього фільму у Києві, але виявилося, що був тиск, аби показ цього фільму не відбувся. Минув вже рік, нічого не змінилося, фільм не був показаний навіть для обговорення між українцями та поляками в закритому режимі. Це звичайно художній твір, і показує він історію через долю польської дівчини, що мусила вижити в таких обставинах. Але люди мали самі подивитися і оцінити цей фільм, чи є він антиукраїнським, чи ні. Цієї можливості немає.

Цей рік почався з нищення польських пам’ятників в Україні російськими радикалами. А у квітні відбулася акція польських націоналістів та недалекоглядної місцевої влади в Грушовичах. Вони знищили нелегальний пам’ятник УПА, що стояв там 20 років. Внаслідок цього Інститут національної пам’яті заблокував можливість розкопок на місцях колишніх польських селищ, ексгумації тіл загиблих, хоча поляки просили право зробити розкопки. Ці селища були знищені саме під час етнічних чисток. В’ятрович пояснив ситуацію так, що знищення пам’ятника в Грушовичах було актом неприязні щодо України, тому вона має відповісти актом неприязні щодо Польщі - таким чином і були заблоковані розкопки.

Що ми маємо на сьогодні: еліти двох країн мають намір між собою співпрацювати. Польща потребує України, а Україна ще більше потребує Польщі через війну. Населення в Польщі приязно ставиться до українців, цьому допомагає й те, що живе в країні близько мільйона українців, кожен поляк може зустрітися та порозмовляти з українцями. Те, що українців багато на ринку праці не формує неприязнь до них, польська економіка потребує українців. На жаль, були випадки нападів на українців через національність, але поодинокі.

Але в цілому можна стверджувати, що в Польщі є недовіра до намірів партнера і конфлікт на тлі історичної пам’яті. Поширене таке ставлення: ми вас українців підтримуємо, а ви робите з бандитів, що нас вбивали, своїх героїв. Звичайно, пересічний поляк не розуміє всі ці складності історії, що українці і допомагали полякам, і воювали і в УПА, і в Червоній армії.

На жаль, в цій ситуації інститути національної пам’яті не можуть і не зможуть домовитися і показати щось спільне. Володимир В’ятрович є ідейним прихильником ОУН та УПА, вважає, що загалом вони обрали слушний шлях, має контроверсійне як для польських істориків бачення причин та перебігу подій. Окрім того, Україна ніколи не визнавала, що за події на Волині відповідає УПА.

Також є така важлива проблема, як питання окупації. Поляки можуть сказати, що політика довоєнної Польщі була недалекоглядною щодо українців, була дискримінація, акція пацифікації, репресії проти селян під час пошуку зброї в домівках, і українці це сприйняли як приниження національної гідності. Для польських істориків це звичайна точка зору. Але проблема виникає, коли говорять, що поляки були окупантами або забрали українські землі. А такий наприклад напис поміщено на таблиці, яку пані віце-прем’єр Климпуш-Цинцадзе місяць тому відкрила на Верецькому Перевалі. Чи українські еліти не розуміють, що проголошуючи тезу про польську "окупацію" Галичини, вони відкривають ворота для тез російської пропаганди про "українську окупацію" Криму?

Домінуючим в український історії є концепт українських етнічних земель, які, як вважають українські історики, і були взяті під контроль іншими державами на певний час. В поляків бачення історії інше - в Х сторіччі створена Польська держава, яка проіснувала в різних варіаціях до ХVIII сторіччя, концепція етнічних земель не вживається, а історія описується через призму історії цієї держави. На початку ХХ сторіччя, коли українці вже сформувалися як нація, полякам вдалося відновити державність, і вони вважали, що всі землі, які належали Польщі, мають до її складу увійти. І тому, те що було у Львові в 1918 році, це був конфлікт і поляків, і українців за Батьківщину. Тому польське суспільство і не може засудити поведінку польського керівництва у 1918 році. І обидві нації вважають себе жертвами в цьому конфлікті.

Читайте також: Диалог словно воздух: Как улучшить отношения Украины и Польши

Для того, щоб вийти з цієї кризової ситуації, що ми спостерігаємо зараз, потрібні заходи, що матимуть на меті відновлення довіри обох країн до себе. В інтересі Польщі є демонстрація зразкового ставлення до темних сторін минулого - а на жаль не завжди так буває. А Україна все ж таки має змінити своє ставлення до історії, зокрема ОУН і УПА. Потрібно розуміти, що глорифікація людей, які відповідають за етнічні чистки, не сумісна з європейськими цінностями і створює проблеми у відносинах з поляками, євреями, німцями і білорусами.

Звичайно, я не вважаю, що Україна має цілковито відмовлятися від УПА, але більш виважено оцінювати цю формацію, говорити про героїзм та про злочини. Очевидно, що декомунізаційні закони потребують змін. Потрібно розуміти, що якщо Польща їх критикує - це не зрада чи співпраця з Москвою. Ні, Польща змушена це зробити. І зміна цих законів буде сприяти інтеграції національних меншин в українське суспільство. А поляки повинні зрозуміти, що зараз немає часу на зміну ситуації кардинальним шляхом, і не потрібно думати, що нинішні українські націоналісти - вороги польського народу.

В мене є ще одне послання до українських еліт: аргумент, що Україна є захисним муром Європи від путінізму не працює і не списує всіх проблем у наших відносинах. Треба керуватися правилом - тобі багато дають, але й ти прояви взаємність. Ви перші повинні допомогти польським політикам проводити проукраїнську політику. Але звичайно поки залишки жертв історичних катаклізмів, що навідали українські землі у двадцятому столітті, будуть заручниками політичних непорозумінь, то думати про відновлення довіри буде важко. 

Читайте також: Рецепт Коморовского для польско-украинских отношений: меньше эмоций, больше интересов

Подписывайтесь на аккаунт LIGA.net в Twitter, Facebook и Google+: в одной ленте - все, что стоит знать о политике, экономике, бизнесе и финансах.

Печать
Материалы, публикуемые в разделе Мнения, отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационное агентство "ЛІГАБізнесІнформ"