ОНОВЛЕНО: 8 липня після повернення з Туреччини разом із захисниками "Азовсталі" президент Володимир Зеленський призначив бойового офіцера Олександра Півненка новим командувачем Нацгвардії.

(Інтерв'ю вийшло на LIGA.net 24 червня 2023 року).

Полковник Нацгвардії Олександр Півненко був удостоєний Золотої Зірки Героя України 23 березня 2023 року. Він переконаний: це – не за якийсь конкретний вчинок на фронті. Це – за роки роботи.

Півненко віддав армії понад 19 років життя, більшу частину з них – у військах спецпризначення. Добре знає, як бути і бійцем, і командиром. Зізнається: командувати – важче. Він був комбригом 3-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, яка три місяці тримала Бахмут.

"У Бахмуті у нас із 25 пострілів по російських літаках точно шість були результативні... Раз трохи підбили Су-24, на якому літав Пригожин (власник терористичної організації "Група Вагнера")", – каже він LIGA.net.

З березня полковник очолює Східне управління Нацгвардії.

Чому харківським спецпризначенцям не вдалось добити Пригожина, як українські сили провели успішний прорив на Харківщині та що підтримує бійців у боях – в інтерв'ю Олександра Півненка для LIGA.net. Далі – пряма мова.

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини

"МИ ПРИЇХАЛИ ДО РОСІЯН НА БЛОКПОСТ"

24 лютого я зустрів в Окремому загоні спецпризначення. Зустрів спокійно. Зранку встав, почув вибухи у Харкові. Були прильоти артилерії, удари по військових частинах ППО, які дислокувались в області.

Десь до 11 ранку ми вже вступили на об'їзній Харкова у наш перший бій.

Полковник Олександр Півненко (Фото: пресслужба НГУ)

Отримали задачу підтримати Сили оборони на Циркунах. Там були три танки, я мав їх своїми "Буцефалами" підтримати, провести аеророзвідку.

Їхали по об’їзній швидко, щоби встигнути. На Циркунівському перехресті уже стояла важка техніка. До взводу людей, Т-72, БМП, ЗУ-23, два МТ-ЛБ. Я думав – наші. Ми на швидкості наблизились до них впритул. Виявилося – росіяни. А ми, вважайте, просто приїхали до них на блокпост.

Наш БТР буквально з 25-30 пострілів знищив той танк, він загорівся. Потім ми знищили БМП. Росіяни почали тікати вздовж лісосмуги. По нашому БТРу також були влучання з РПГ, але він витримав.

За нами одразу зайшли ЗСУ і спокійно вигнали решту ворогів.

"Артилерія росіян постійно працювала. Коли ми стояли на "Хартроні", нас "Градами" буквально поливали. Коли ти в будівлі, ніби й нічого страшного. Але неприємно. Бо то вночі кілька касет закинуть, то вдень у будь-який момент – обстріл".

Вони знали, що це не матиме результату, це не точкові удари. Але створювали умови, у яких морально дуже тяжко. Дехто не витримував. Залишились найстійкіші – ті, хто вміє і бажає воювати.

Спецпризначенці виховуються роками. Характер їх теж проявляється. Коли вони тільки приходять – дуже багато крутих хлопців. Але боєць чи не боєць – визначається миттєво лише на війні, коли поруч прилетить.

Літаки російські тоді теж активно працювали. До речі, про літак розкажу.

Читайте також: Розбір | Західні техногіганти допомагають Росії бомбити українські міста: як це зупинити

"ХЛОПЦІ ДОБРЕ НАТАСКАЛИСЬ ЗБИВАТИ ЛІТАКИ"

Один літак Су-34 збив солдат-строковик бригади 3017. Цей літак тоді нормально завдав авіаудару по Холодній горі, по Танковому інституту, по одній з військових частин. Він летів на розворот, і коли розвертався уже на окружній, чітко потрапив під наші пости протиповітряної оборони.

Солдат влучив з першого разу, літак був знищений.

"За рік війни хлопці добре натаскались працювати по літаках. Вже коли я командував 3-ю бригадою і ми були у Бахмуті на початку 2023 року, у нас із 25 пострілів по літаках точно шість були результативні: два Су-24, два Су-25 і два вертольоти Мі-24. Раз трохи підбили Су-24, на якому літав Пригожин. Але тій сушці пощастило, її тільки зачепили".

На Харківщині ми провели пів року в обороні. Нашими задачами були розвідка БпЛА та ударно-штурмові дії. Іноді виконували паралельні задачі. Снайпери там, до речі, себе непогано показали.

Поки був командиром загону, я ще, бувало, працював безпосередньо в ударній групі. Ми брали участь у контрнаступі Сил оборони на Харківщині. Наш напрям був – Цупівка, Уди, Козача Лопань, Гоптівка.

Полковник Олександр Півненко (Фото: пресслужба НГУ)

Росіяни дуже непогано вміють оборонятися. У них на Харківщині був захищений зв’язок. Мобільних радіостанцій – не так багато. Але вони все затягли дротами для "тапіків", а як ти дроти прослухаєш?

Але немає тої позиції, яку не можна взяти. Ми створили перевагу, наших сил було майже вп’ятеро більше. Коли пройшов прорив, вони втратили управління передньою лінією. А люди почали тікати.

Пояснюємо складні речі простими словами – підписуйся на наш YouTube

"В АТО МИ ОТРИМАЛИ ШАНС ПІДГОТУВАТИСЬ"

Не можна казати, що в армії противника всі ідіоти. Ні, там є нормальні військовослужбовці. Вони теж навчаються. І зараз перебудовують тактику. Особливо – терористи з "Вагнера". Їх вчать люди з ГРУ.

Але у Харківській області ми за тактикою перевищили ту кількість, яка потрібна була, щоб зробити прорив. І він удався.

Читайте також: Інтерв'ю | Сталевий кордон. Історія Героя України Валерія Падителя: "Це було пекло"

24 лютого, коли росіяни заходили в Україну, вони за своїм рівнем відповідали рівню української армії зразка 2008-2010. Можливо, десантники підготовлені трохи краще. Але глобально російська армія не була готова до таких бойових дій. Її роками розкрадали.

Ми ж з 2014 року, коли вони почали вклинюватись у Крим, Донецьку та Луганську області, отримали шанс підготуватись. Ми мали АТО, потім – ООС. На ротаційній основі підрозділи обкатувались там постійно.

Так, війну, яку ми мали тоді, не зрівняти з Бахмутом. Але все одно ми отримали бойовий досвід. Тому зараз випереджаємо їх у розвитку.

"О 9:00 ВАГНЕРА ШТУРМУЮТЬ, 14:00 – ПЕРЕРВА НА ОБІД"

Після Харківщини був Бахмут. На початку січня 2023 року нас туди спрямували. Ми провели там понад 70 діб. За тих умов – це дуже довго.

Спочатку, на контрасті, було важко. Ми потрапили на оці "найвеселіші" дні, коли "Вагнер" повними силами намагався оволодіти східними і північними околицями міста. Ми на сході були.

"Щодня – штурми. Ми були морально не зовсім підготовлені до такої активності. Не втрачали нічого сильно, але перші два тижні були тяжкуваті. Потім адаптувались, а "вагнера" почали закінчуватись".

Якщо в нормальних умовах процес адаптації займає у людини 20 днів, то у військових все відбувається швидше. Часу на розкачку немає.

Тому шукаєш способи мотивувати комбатів, щоб вони мотивували людей через командирів роти. І так потихеньку з’являється азарт до дій. Плюс так склалось, що наша 3-тя бригада була єдиною, де в Бахмуті були строковики. Але вони всі – молодці, дуже добре себе показали.

Ми були спочатку на сході і півдні самого міста, потім на півночі Бахмута. Бойові дії там відрізнялись. На сході противник щодня починав штурм чітко о 9 ранку. Далі нам треба було протриматись десь до 14:00. Штурм закінчувався. Вони забирали своїх 300-х і 200-х. Після чого у всіх починалося життя. На півночі вони штурмували тільки вночі.

Такі різні тактики – коли одні штурмують лише вночі, а інші лише вдень – пов’язані, ймовірно, із оснащенням. Не на всіх вистачало тепловізорів.

Але вони вигадали, як це обійти. Тепловізор дають комусь одному, він іде першим, а інші пристроюються за ним паровозиком і рухаються колоною.

Полковник Олександр Півненко (Фото: пресслужба НГУ)

У самому місті здебільшого працював "Вагнер". Їм регулярно допомагала артилерія. Засвічувався 106-й парашутно-десантний полк РФ.

Раз працювали наші снайпери на "промці". День вийшов дуже результативний. Так у той район прилетів російський літак і скинув авіабомбу. Хлопців не зачепило, всі живі-здорові, просто їх покувиркало трохи, і вони вийшли звідти. Але я рідко бачив, щоби заради двох людей піднімали цілий літак, який конкретно відпрацьовує одну точку.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті

"ЯКЩО НЕ ЗРОБИМО, ЩО ПОВИННІ, ВОНИ НАС ВСІХ КІНЧАТЬ"

Особисто мені емоційно складніше бути командиром. Я бійцем був багато років. На війні ти як боєць відповідаєш лише за себе і за свої знання. Тобі поставили задачу – ти її виконуєш. І ні за що не переживаєш.

Коли командуєш, від твоїх рішень багато залежить. Чи людина залишиться живою, чи ні. Чи втратиш ти позиції, чи не втратиш.

Читайте також: Інтерв'ю | "Залужний дав команду мочити РФ – значить, мочити". Історія Героя України Дмитра Чавалаха

Командир має не просто користуватись повагою та авторитетом. Він повинен відчувати всі нотки настрою у людей, щоби їх вирівняти. Він має "запалювати" бійців. А це можливо тільки підтримкою та роботою.

Наприклад, якщо противник йшов у наступ на їхню позицію, а бійці його знищили, а потім ще пішли позабирали зброю – оця вогнева позиція буде найбільш "запалена". Державні нагороди – це також дуже важливо.

Полковник Олександр Півненко (Фото: пресслужба НГУ)

Командир постійно має думати. Плюс – переживати, як людей одягти, нагодувати і помити. Плюс – налагодити постійне забезпечення. Плюс – налагодити роботу тилових підрозділів. Плюс – пояснювати людям, що відбувається. У всіх різне ставлення до ситуації.

Не всі ж прийшли за бажанням служити, хтось був строковиком, коли почалась велика війна. І не всі морально готові до бойових дій. Особливо до таких, як були у Бахмуті. Це теж треба розуміти.

Це в мене вже багато емоцій вигоріло, я з 2008 року у спецпризначенцях. Та й то, вже вважаю, що час закінчувати з цими росіянами, бо скільки ж можна.

"Ми ж розуміємо, що якщо ми не зробимо те, що повинні зробити, то вони прийдуть, просто нас всіх "кінчать" – або в тюрмі, або одразу порозстрілюють".

Гратися з нами не будуть. Тому вже треба йти до кінця. Давати їм перепочинок не можна, інакше вони через три роки підуть на новий штурм. Неважливо, буде там хазяїном Путін чи хтось інший.

У них менталітет такий. А ми просто хочемо, щоб нам дали спокій.

Читайте також: Інтерв'ю | "На нашу частину скинули півтонні бомби ФАБ-500". Історія Героя України Дениса Дикого

ЗОЛОТА ЗІРКА ГЕРОЯ

Про те, що я отримаю звання Героя України, дізнався, коли ми виїхали з Бахмуту. За кілька днів мене викликали з Харкова до Києва.

Я, в принципі, здогадувався, для чого.

Полковник Олександр Півненко (Фото: пресслужба НГУ)

Приїхав. Біля монумента "Батьківщина-мати" тоді саме був випуск курсантів Національної академії Національної гвардії. Там президент України Володимир Зеленський вручив мені нагороду.

Думаю, мені це звання дали за те, що я вклав багато сил і здоров’я у формування різних підрозділів Національної гвардії. І за те, що всі поставлені задачі я виконую із максимальною ефективністю.

Це не за якусь одну подію. Це – за цілу низку вчинків.

Полковник Олександр Півненко (Фото: пресслужба НГУ)

Тоді ж міністр [Ігор Клименко] за поданням командувача призначив мене начальником Східного територіального управління НГУ. От це для мене була велика новина. Я не хотів іти з бригади.

Бригада – це серйозний організм, управляти яким цікаво і дуже важко. На новій посаді я вирішую важливі організаційні адміністративні питання. Але вже не піду воювати і командувати підрозділами.

Читайте також: Розбір | Підняти прапор над Кримом. Як та до чого готують Гвардію наступу