Україні доведеться "вигрібати" самостійно – як вчать плавати у дитинстві, без підтримки
Якщо коротко про поточну "геополітичну ситуацію" навколо війни, то доведеться нагадати одну стару істину.
Учитися плавати САМОСТІЙНО – ніколи не пізно, особливо тоді, коли у тебе під ногами раптово (або НЕраптово) зникає дно.
Механізм тут простий і зрозумілий. Коли ти потрапляєш "на глибину", твій мозок, із першим невимушеним "ковтанням води", тут же отримує прямий і недвозначний сигнал – є реальний шанс захлинутися й загинути, якщо не вигребеш.
Він тут же, своєю чергою, посилає до твоїх рук і ніг відповідний сигнал – ГРЕБИ, б...ля, бо потонеш…
Одночасно, мозок самостійно "вимикає" усі твої психологічні "забобони" та блокування, пов'язані з острахом переміщення по водній поверхні, чітко визначаючи, що у цей момент головним є прагнення вижити, тобто вигрібати.
У загальному підсумку, через певний час, а також часті й хаотичні рухи руками та ногами у воді, мозок знаходить відповідний їм такт, темп і напрямок, які й дозволяють усьому тілу адаптуватися до нових "шокових" умов, тобто утриматися на водній поверхні. Ну власне, свого часу, я сам у дитинстві так навчився плавати, пірнувши з хвилелому на ялтинському пляжі на глибину.
Батько, звісно, страхував, знаходячись поруч, але вигрібав й опановував плавання я виключно самостійно, виявивши відповідне бажання й бувши ще дуже малим цуценям. Батько назвав це "шоковим способом" навчитися плавати.
До чого це я?
А до того, що найближчим часом Україні доведеться пройти саме такий "шоковий спосіб" навчитися самостійно "плавати", коли доведеться опинитися "раптово на глибині" (тобто, в цілком реальних умовах переважно "самостійного вигрібання у війні").
Причому без американських чи європейських "тренерів" і "рятівників".