Вчора, 29 вересня, відкрили тимчасову аудіовізуальну інсталяцію у Бабиному Яру. Саме в тому місці, де запланували побудувати меморіал жертв Голокосту. Те, як зробили цю інсталяцію, показує, що робитимуть далі. 

Чи знаєте ви, що в Бабиному Яру довгий час працював тир? Так, саме тир – місце, де навчають стрільбі та стріляють. Можна було б звинувачувати в цьому радянську владу. Але, ні. Тир у Бабиному Яру працював також і у часи Незалежності. Та вже після Майдану. 

Також там працювали кафе – ніби це просто парк відпочинку. Люди вигулювали песиків, ніби там просто якась земля, де вони можуть вибігатись та "зробити свою справу". Десь впритул до одного з місць розстрілів, про яке ніхто й не згадував, почали навіть будувати житло. Це, не враховуючи ще й тих споруд, які існують вже давно, і використовуються для спортивних занять, для розваг, як гаражі або господарські приміщення. 

До вчорашнього дня, Бабин Яр жив таким життям, яке майже і не нагадувало про десятки тисяч вбитих там людей, якщо не звертати уваги на кілька лаконічних пам'яток. 

Тепер все змінилося. Причому, завдяки дуже простим речам. 

Звучання Бабиного Яру 

Ось алея – від входу з вулиці Іллєнка до Менори, яку становили ще в 1991 році для вшанування пам'яті вбитих нацистами євреїв.

Уздовж алеї з'явились стовпи з динаміками. З них звучать голоси з іменами та прізвищами тисяч людей, які загинули саме тут, – у Бабиному Яру. Цілодобове звучання – кожен динамік працює незалежно один від одного. Виникає таке враження, що цей звук оточує тебе з усіх боків, – нагадування про конкретних людей, які тут були, і яких вбили. 

Стовпи з динаміками на алеї в Бабиному Яру (фото – Дмитро Литвин, facebook)

Вперше за 79 років після трагедії Бабиного Яру можна почути не просто про те, що це за місце, але й про те, у кого конкретно тут забрали життя! Це ж не абстракція – десятки тисяч вбитих. 

Просто повторювати цифри щороку у День пам'яті – це не сказати нічого. Вдумайтесь: ми ще й до сьогодні не знаємо точно, скільки всього людей вбили у Бабиному Яру, є лише дуже приблизні оцінки. Не знаємо всіх імен цих людей, ще не дізналися їх історії. І не тому, що немає відповідних документів. А тому, що цим просто ніхто не займався систематично.

Робота над повним проясненням всіх цих тисяч людських доль почалась нещодавно, коли запрацював Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр". Так, саме той, де Ілля Хржановський. А разом з Хржановським там ще десятки людей, які дуже уважно документують трагедію Бабиного Яру, вивчають місця вбивств, відшукують історії вбитих. 

Їх часто звинувачують у розповсюдженні "путінського наративу". А що це таке? Задокументувати, нарешті, хто саме і де саме був вбитий у Бабиному Яру? Прибрати звідти шашличників? Зробити так, щоб песиків не вигулювали фактично на могилах? Встановити динаміки з зачитуванням імен вбитих у Бабиному Яру, яких десятиліттями не згадували? 

Голокост – це ж не щось книжне чи щорічний ритуал офіційної пам'яті. Це не просто сухий й політично нейтральний історичний наратив. І не те, що можна покрити забуттям, як сталося у Києві, через перетворення місця масового вбивства на парк для відпочинку й майданчик для приватного бізнесу, включно з військово-спортивною активністю, що передбачала, в тому числі, і "стрілецький напрямок". 

Тепер, завдяки аудіо-частині інсталяції, зайшовши на територію пам'яті, ви вже не зможете не подумати про справжній сенс цього місця. 

Візуальна частина 

А далі – якщо піти наліво від Менори, потрапляєте до дзеркального кола з колонами. Це тимчасова інсталяція, яка працюватиме цілодобово ще приблизно півроку. Її ключовий елемент – це дірки від куль такого ж калібру, якими вбивали людей у Бабиному Яру. 

Дзеркальне коло з колонами (фото – Меморіальний центр Голокоста Бабин Яр)
Дірки від куль такого ж калібру, якими вбивали людей у Бабиному Яру (фото – Дмитро Литвин, facebook)

Заходиш, бачиш своє відображення у цій поверхні поруч з цими слідами від пострілів, і не просто розумієш, а відчуваєш, що відбувалося. І це дуже важливо у наш час, коли змінюється сприйняття людьми інформації. Сучасних підлітків вже не можна ні в чому переконати просто текстами чи розповідями в рамках традиційної системи освіти. Вже доволі складно тримати увагу сучасних дорослих, якщо не супроводжувати подачу матеріалу чимось таким, що контактує безпосередньо з відчуттями. 

Й тим більше, ніхто не сприйматиме з повною увагою офіційну подачу будь-якої інформації. 

Уявіть, як це зміниться ще років за десять. Ми у 21-му столітті просто з причини революції у засобах передачі даних, а, відповідно, зміни звичок людей у сприйнятті інформації, змушені будемо зовсім по-іншому говорити про Голокост, ніж робили це у XX столітті. 

Ось приблизно так, як можемо говорити відучора, 29 вересня 2020 року, у Бабиному Яру.