(укр.)

"Вчитель – це покликання", "Ви працюєте заради мети, а не заради грошей", "Ви знали, на що йшли"… Чому фах педагога прирівнюють до якогось доленосного рішення? Хіба жодна інша робота – не покликання? Вчитель має право бути звичайною людиною: зі своїми проблемами, емоціями, бажаннями та особистим життям.

Бути собою – краще, чого можуть навчитися діти 

Сьогодні будь-яку інформацію учні можуть перевірити в Інтернеті. Не потрібно бути генієм, аби загуглити дати, цифри чи імена та зловити вчителя на некомпетентності чи брехні. Окрім того, якщо років п’ятсот тому священні знання можна було знайти лише в монастирських бібліотеках, а ще в минулому столітті вчителі шкіл були носіями таємниць науки, то сьогодні глобалізація забрала авторитет у вчителя. 

Головне, що в цій ситуації може зробити вчитель – бути відвертим з учнями та завжди говорити правду. Від ідеального безапеляційного наставника педагоги перейшли в ранг тренера, товариша та коуча. Відтепер роль учителя дещо змінилася і його задача не наставляти дітей, не повчати, не змушувати зазубрювати. А підтримувати, допомагати розібратися та розкрити свої здібності. Адже навіть реформа НУШ ставить за мету підготувати дітей до реального життя, то хіба вчитель має лишатися якоюсь карикатурною невразливою фігурою з Олімпу? Чи може дозволити собі бути реальною людиною? Щоб на власному прикладі вчити дітей лишатися собою та користуватися тими здібностями, ресурсами, які приховані, у першу чергу, в тобі самому, а не в книжках. 

Зійти з п’єдесталу, щоб здобути повагу 

Навіть смішно, що від учителів досі вимагають дотримуватися якихось старосвітських моральних чеснот. У сучасному світі, де кожен живе на максимальній швидкості, норми та правила змінюються, школа в Україні, досі лишається осередком кліше. Від учителів чекають показної стриманості, радянського вишколу та навіть літературно-пафосних промов. Ніби це не живі люди, а персонажі історичних романів. Самі ж педагоги змушені заганяти себе в ці рамки і страждати від того, що втрачають повагу учнів, декламуючи їм норми, яких самі ж в змозі дотримуватися. Що варто зробити? Згадати, що вчитель має вчити, а не грати роль вчителя. Для цього необхідно підвестися на повний зріст та дозволити собі бути собою. 

Як вийти на новий діалог з дітьми:

1. Дозволити собі помилятися та приймати свої помилки

Жива людина, яка може визнавати поразку – викликає значно більше поваги, аніж упертий оратор, який продовжує з заплющеними очима доводити свою правоту. Діти тонко відчувають усю фальш та блюзнірство. І не пробачають такого. Якщо вчитель готовий вчитися разом із класом, пізнавати нове, докопуватися до істини – це цінують значно більше, аніж завчені настанови.

2. Дати зрозуміти, що особисте життя – це закрита територія

Можна товаришувати з дітьми, відповідати на їх питання про свої інтереси, хобі та вихідні. Але варто чітко провести межу і пояснити, що ваше особисте життя стосується виключно вас. Звісно, ваші соцмережі під пильним наглядом, а все, що ви робите поза школою швидко стає публічними новинами. Ви можете дотримуватися редактури в своїх соцмережах, вести певну культурну політику, але ніхто – ані діти, ані батьки – не мають жодного законного права цькувати вас, чи втручатися у ваше особисте життя та тиснути через це на вас.

3. Обирати полеміку та вчити дітей конструктивному діалогу

Згадайте, що перші школи та лікеї в Греції, наприклад, поважали діалог. Це взагалі було основою навчання. Адже саме так народжується істина та нові знання, ідеї. Тим паче, дітям завжди цікаво сперечатися. Не провокуйте їх на агресію, розігрівайте краще здорову полеміку, виносьте питання на обговорення, давайте завдання знайти більше інформації на ту чи іншу тему, підготувати приклади та обґрунтовувати свою думку. Це викликає значно більше поваги та захвату в дітей, ніж просте "не сперечайся з учителем". Пам’ятайте, що ви маєте право на помилку, як і будь-яка інша людина.

4. Збагачуйте одне одного

Школа в ХХІ столітті має відійти від рольової моделі та ігор у священного вчителя. Кожен урок, завдання та розмова можуть збагатити як дітей, так і самого вчителя. Ви провадите діалог на глибинному рівні, чуєте одне одного та завжди можете вчитися чомусь. Звісно, ваш досвід, знання та емоційний інтелект значно переважає поки що унівський, але не недооцінюйте дітей. Вони можуть вказати вам на нові шляхи розвитку та неймовірно замотивувати. А спільний обмін завжди зміцнює зв’язок між наставником та учнем.

5. Щиро віддавайте свій досвід

Інколи навіть історії з життя можуть стати повчальними та корисними. Шукайте зрозумілих прикладів для підлітків, проводьте аналогії із сучасністю та озирайтеся на те, що відбувається довкола. Діти мають бачити перед собою живу людину, знати, що відбувається з нею зараз, чим вона живе – і в цьому немає нічого соромливого. Не бійтеся, що учні можуть в чомусь вас обігнати: це ж відома мудрість, коли учень стає кращим за свого вчителя – значить, ви доклали зусиль не дарма. 

Ідеальний вчитель живе в музеї

Батьки та адміністрація часто вимагають від учителів якихось надздібностей та самурайської витримки. Мотивують це знову ж тим самим «покликанням» та неабиякою відповідальністю за майбутнє дітей. 

"Щойно батьки дізнаються, що ти вегетаріанець чи їздиш на мотоциклі, в них одразу всередині прокидаються демони. У нашій школи вчителі мають виглядати і поводитися, як роботи. Одну молоду викладачку звільнили просто через те, що вона часто їздила на музичні фестивалі, а батькам це не подобалося. Називали її наркоманкою", – Інга, учителька інформатики. 

Чому може навчити сучасних дітей учитель, який нагадує музейний експонат? Діти люблять історію, звісно, але не аж так, аби вона відволікала їх від реальності.

Але щоб учитель міг собі дозволити бути собою, не лише він сам має це усвідомити. Необхідно це вкласти до голів батьків, адміністрацій. Тільки тоді вдасться реалізовувати будь-які ідеї НУШ чи мріяти про технології на уроках і повернення поваги до професії вчителів. Дозвольте бути педагогам живими людьми, це змінить освіту та прискорить розвиток української школи.