Непройдені уроки Голокосту. Уривок з книги Тімоті Снайдера, що виходить друком українською

27 січня, у День пам’яті жертв Голокосту, у видавництві "Човен" виходить друком українською книга американського історика Тімоті Снайдера "Чорна земля. Голокост як історія і застереження".

Книга ґрунтується на основі нових джерел зі Східної Європи та забутих свідчень вцілілих, а також визначає Голокост як ближчу і зрозумілішу подію, ніж це здається на перший погляд, – і від того ще страшнішу. В уяві Гітлера Голокост був стратегією відновлення балансу на планеті, а через ліквідацію євреїв німці мали отримати необхідні ресурси. Такий сценарій можна було реалізувати лише у випадку повного знищення Німеччиною інших держав.

Переосмислюючи уроки Голокосту, Тімоті Снайдер робить висновок: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться озиратися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світовому устрою. Тож Голокост – це не лише історія, а й застереження.

LIGA.net публікує фрагмент книги.

[…] В якийсь момент німці зрозуміли, що погроми були не надто ефективним методом знищення євреїв, а також побачили, що беззаконня давало нагоду знайти вбивць, яких можна завербувати до організованих дій. За кілька тижнів вони дійшли висновку, що людей, звільнених від радянського правління, можна втягнути до насильства з психологічних, матеріальних і політичних причин.

Місцеві жителі, які повернулися з німцями, принесли з собою та посилили німецьку ідею, що звільнення від євреїв – це єдине можливе звільнення і передумова для будь-яких подальших політичних дискусій. Людей, які втекли від радянської окупації до Берліна, та новобранців у самій країні можна було використати як перекладачів. Місцеві колаборанти додавали, можливо, для своїх цілей, ідею, що вбивство єврея змиє бруд радянської колаборації. Тож у червні та липні 1941 року німецькі менеджери насильства знайшли спосіб використати доступні пострадянські ресурси.

Нацистське переконання, що євреї не є людьми, а східноєвропейці – це недолюди, не могло запропонувати жодної тактики для знищення перших і підкорення других. Тільки політика могла спонукати людей зробити те, чого німці не могли здійснити самотужки: фізично знищити великі групи євреїв за дуже короткий проміжок часу. Литва довела, що це політично можливо; Латвія довела, що це технічно здійсненно. Як і в Литві, знищення радянським режимом Латвійської держави в червні 1940 року дало величезну політичну можливість для німців, пропонуючи їм цілий резерв біженців, яких можна було завербувати.

Німці розпочали свою окупацію Латвії з приблизно 300 обраними латвійцями. Серед них був колишній очільник латвійської політичної поліції, якого вони відновили на посаді. Там і в Литві прихід німців супроводжувався пропагандистською кампанією в медіа місцевою мовою. Газети публікували страшні фотографії убитих в’язнів НКВС, називаючи жертвами латвійців, а євреїв – вбивцями. Повідомлення на радіо та газетні статті латвійською мовою ототожнювали радянський режим із євреями, а визволення – з їхнім усуненням із Латвії.

На той час Вальтер Шталекер, командир айнзатцгрупи А, винайшов формулу. Як завжди, за його словами, ідея полягала в тому, щоби "створити враження, ніби місцеві жителі реагували природно" на напад на євреїв і "чинили так із [власної] волі". Він говорив про необхідність "спрямувати" досвід радянської окупації в пронімецькі дії. Як і в Литві, метою пропаганди місцевою мовою через засоби масової інформації та в приватних розмовах було "прорити цей канал".

Шталекер ставився до погромів, вчинених під впливом німців, як до своєрідної вербувальної кампанії. Результатом була нова модель, створена у двічі окупованій Латвії: розстрільний загін, очолюваний місцевими, які виконували накази німців і здійснювали більшу частину розстрілів. Його командир, Віктор-Бернгардт Арайс, став одним із наймайстерніших масових вбивць в історії Європи

*****

Арайс народився в Російській імперії 1910 року в сім’ї німецькомовної матері й батька, якого радянська влада репресувала після Жовтневої революції. Як Шталекер та інші німецькі масові вбивці, Арайс здобув юридичну освіту. Року 1932 він вступив на юридичний факультет у незалежній Латвії, а через два роки приєднався до поліції, щоб заробити на життя. Він одружився із заможною жінкою старшого віку, щоби змогти оплатити навчання, а потім мав молодшу коханку. Незадовго до війни він повернувся на навчання і на відмінно закінчив курс з англійського конституційного права. Після окупації та анексії Латвії радянськими військами Арайс і далі навчався.

Він адаптував свою біографію до їхнього ідеологічного шаблона, акцентуючи у заявках на продовженні навчання на своєму скромному походженні та праці звичайного робітника, яким колись був. У нього був диплом радянської Латвії, тобто він здобув диплом із радянського права, захистивши курсову дипломну роботу, присвячену сталінській конституції. Здається, він дещо симпатизував радянському проєкту й навіть деякий час вважав себе комуністом. Згодом роботодавця, до якого він мав певну прихильність, репресували. Коли радянські війська відступали під тиском німців влітку 1941-го, вони начебто вбили коханку Арайса та її сім’ю. Невідомо, чи знав він тоді про це і чи це взагалі його хвилювало.

Лейтмотивом особистого та публічного життя Арайса було соціальне просування. Він служив трьом абсолютно різним системам: латвійській, радянській та німецькій. Він не виявляв жодних ознак прихильності до комуністів доти, доки не прийшли радянські війська, так само як не виявляв нацистських симпатій доти, доки не прийшли німці. Дійсно, працюючи поліціянтом у незалежній Латвії, він арештовував членів незаконних правих угруповань. Може, випадково, а може, за попередньою домовленістю, Айрасові вдалося познайомитися зі Шталекером одразу після того, як німецькі війська ввійшли до Латвії.

Особистий перекладач Шталекера був німцем із Латвії, який знав Арайса ще до війни, коли той служив у латвійській армії. Арайс і Шталекер зустрічалися 1 та 2 липня 1941 року, коли в Ризі вже тривали напади на євреїв. Третього липня Арайс і його люди вже здійснювали свої перші арешти євреїв. Наступного дня вони спалювали синагоги Риги.

У Ризі Арайсу дозволили скористатися будинком єврейської сім’ї банкірів як штаб-квартирою. У цієї родини забрали майно, а їх депортували – не німці, а радянська влада. Коли прийшли німці, заможніші євреї вже були в ГУЛАГу. Це забезпечило особливий матеріальний ресурс. Крім того, що радянська влада позбавила прав на власність, вона також позбулася багатьох власників майна. Якщо попередні власники – євреї – ще подекуди й були там фізично присутні, вони ніколи не змогли б повернути своє майно за німецької влади. Якщо євреї навіть робили спроби повернути радянізоване майно, німці вважали їх мародерами.

Неєврейське населення Латвії – латиші, німці й решта – міркували так, як часто думають люди у схожих ситуаціях: єдиний спосіб бути впевненим у збереженні викраденого майна – це переконатися, що більше ніхто не зможе подати на нього законних претензій. Радянізація єврейської власності під час німецької окупації перетворилася на її латишизацію. Німці, хоч і зайняли найкращі об’єкти, як-от будинок сім’ї банкіра, не могли контролювати цей процес у всій країні. Поєднання радянської експропріації та нацистського антисемітизму створило для неєвреїв чіткий матеріальний стимул вбивати євреїв.

Четвертого липня 1941 року Арайс опублікував оголошення, сформульовані досить розмито, у яких закликав латишів реєструватися у новий допоміжний поліційний підрозділ, що працюватиме на німців. Жодної згадки про євреїв. Багато з його перших новобранців були солдатами Червоної армії, які до того служили в латвійському війську. Цілком імовірно, що це були чоловіки, які прагнули змити подвійну ганьбу – втрату латвійської незалежності та носіння радянської форми. Добровольці, які служили в радянській міліції, імовірно, також сподівалися очиститися від радянського минулого.

Арайс теж успішно вербував латишів, які тримали образи на радянську владу, дотримуючись порад Шталекера. Наприклад, один новобранець був свідком депортації своїх батьків радянською владою. Найбільша вікова група новобранців-поліціянтів становила від 16 до 21 року.

Для багатьох таких молодих людей попередній рік радянської окупації так чи інакше став вирішальним досвідом. Більшість нових поліціянтів допоміжної поліції були вихідцями з робітничого класу. Жоден із перших новобранців заздалегідь не знав, що його головним обов’язком буде розстрілювати євреїв. Багато з них взагалі не були добровольцями, їх просто перевели з лав регулярної поліції, позаяк спочатку бракувало добровольців. Звісно, не всі ці люди були латвійськими націоналістами. Деякі з них були росіянами.

Діяльність "команди Арайса", дітища Шталекера, перебувала під наглядом його підлеглих Рудольфа Баца та Рудольфа Ланґе. Вони навчали членів загону збирати євреїв і вбивати їх, згодом переклавши відповідальність за вбивства на Арайса. Він і його люди розстрілювали ризьких євреїв у Бікернієцькому лісі на околицях міста. Потім, упродовж шести місяців, від липня до грудня 1941 року, їздили селами й містечками на сумнозвісному синьому автобусі та вбивали тамтешніх євреїв. З 66 000 євреїв, які жили в Латвії влітку 1941 року, "команда Арайса" розстріляла приблизно 22 000, а згодом допомагала під час вбивств ще 28 000.

Як і інші вбивці, що служили німецькій політиці, і як самі німці, "команда Арайса" вбивала тих, кого їм наказували знищувати. Як і всі масові вбивці євреїв, вони також вбивали неєврейське населення. Роз’їжджаючи країною, вони, наприклад, розстрілювали пацієнтів психіатричних лікарень. Після того як більшість латвійських євреїв загинула, "команду Арайса" відправили на схід боротися з радянськими партизанами, тобто фактично розстрілювати білоруських цивільних.

Упродовж усього періоду Арайса найбільше хвилювало те, що диплом юриста, який він отримав за латвійської та радянської влади, більше не визнавався німецькою. Після своєї кар’єри масового вбивці він повернувся до університету в Ризі, де здобув німецький ступінь із права.

*****

Тімоті Снайдер – американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Університету Торонто (Канада); фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

Українською мовою опубліковано головні книги Тімоті Снайдера, зокрема "Роздуми про двадцяте століття" (спільно з Тоні Джадтом), "Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка", "Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття. Графічна адаптація", "Наша недуга. Уроки свободи. З лікарняного щоденника", "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним", "Чорна земля. Голокост як історія і застереження", "Червоний князь", "Про свободу".

"Чорна земля" виходить друком українською у колаборації двох видавництв "Човен" та "Локальна історія" за ексклюзивної підтримки книгарні "Сенс".