Державний борг: Україна підійшла до небезпечної межі
Успіх в економіці для людини, бізнесу чи країни залежить від багатьох факторів. Один із найважливіших – це вміння та здатність керувати боргом.
Борг – об’єктивно присутнє явище. Далеко не завжди розрахунок між продавцем і покупцем товарів/послуг відбувається миттєво. Існують різні варіанти оплати. Не вистачає грошей/ресурсів – людина/бізнес іде в банк за кредитом. Утворюється борг. Це абетка економічних відносин.
Компетентне, професійне управління боргом суттєво підвищує шанси на комерційний успіх. Нездатність планувати, оцінювати свої фінансові потоки та запаси з огляду на зобов’язання перед кредиторами – це загроза дефолтів і банкрутств, ризик втрати обличчя та репутації.
Низька дисципліна, недбалість у ставленні до боргу – це гарантія дуже високих відсоткових ставок за кредитами, зростання дефіциту інвестицій, погіршення умов торгівлі для національних виробників. У результаті – неминуче гальмування економічного зростання, скорочення доходів і зниження рівня життя.
Одне – коли в борг бере (кредит) фізична особа або приватний бізнес. Тут кредитор сам оцінює ризики (страхування, застава, оцінка доходів, активів, заощаджень тощо). Зовсім інша річ, коли в борг бере уряд, тобто призначені чиновники під проєкти/програми, не завжди навіть затверджені парламентом.
Державні кредити потрапляють у категорію "чужі гроші витрачаються на чужі проєкти". Тобто стимули до заощадження й максимізації отриманої вигоди у розпорядників чужих коштів або слабо виражені, або відсутні взагалі. Щобільше, якщо на кредитному посередництві можна заробити – прямо чи опосередковано – у чиновників розгорається справжній борговий апетит.
Коли в країни, що розвивається, з низьким або середнім рівнем доходів державний борг до 30% ВВП, то за стабільно високих темпів економічного зростання, збалансованого держбюджету й постійного моніторингу якості державних витрат він не становить загрози.
Звісно, краще взагалі не дозволяти уряду жити й працювати в борг, але іноді трапляється форс-мажор. Якщо ж державний борг перевищує 60% ВВП, а на його обслуговування потрібно спрямовувати 3+% ВВП, то це вже гучний сигнал небезпеки.
Навіть до широкомасштабного російського вторгнення Україна відчувала проблеми з бюджетно-податковою політикою. Політичні, економічні еліти не сформували культури життя відповідно до статків. Не були створені механізми контролю державних витрат і оцінки їх якості. Не було професійних розрахунків і оцінки вигоди від кредитних програм держави. Тому з лютого 2022 р. шлюзи для різкого збільшення державного боргу були широко відкриті.
Нам давали в борг, розуміючи нашу надскладну ситуацію, висловлюючи підтримку нашій країні в боротьбі проти нацистського агресора. Зрозуміло, на стандартні механізми управління кредитними й країновими ризиками дивилися крізь пальці. Ішли воєнні роки. Борг зростав, а український уряд не поспішав і не поспішає демонструвати фіскальну відповідальність.
Діяв принцип "дають – треба брати: потім з’ясуємо деталі, подумаємо, як кредити повертати". З початку 2022 р. до 30.09.2025 р. зовнішній державний борг України збільшився приблизно на $94 млрд. У 2022 р. він зріс на $13,49 млрд, у 2023 р. – на $33,87 млрд, у 2024 р. – на $20,74 млрд. За січень-вересень 2025 р. держборг України додав ще $28,15 млрд. З урахуванням анонсованих обсягів кредитування до кінця 2025 р. збільшення держборгу у 2025 р. може становити рекордні $44,24 млрд.
Тобто з початку 2022 р. державний борг у доларовому вираженні виросте приблизно на $112,34 млрд або у 2,15 раза. За підсумками 2025 р. Україна може перетнути дуже небезпечну межу державного боргу – 100% ВВП. МВФ спрогнозував ВВП країни у 2025 р. у $209,7 млрд, а держборг загрожує стати $210,3 млрд. Такий борг за такого стану економіки, виробництва, інвестицій і експорту не віддається.
Чудес не буває. Дефолт – це лише справа техніки й доброї волі наших кредиторів. Головне – що потім.
Зауважимо, що якщо на початок 2022 р. частка зовнішнього держборгу становила 48,7% загального обсягу, то за підсумками 2025 р. вона прогнозується понад 74%. Одне – коли курс гривні тримається в ручному режимі на рівні ₴42 за $1 при величезних дисбалансах торгового й платіжного балансів, інше – якщо курс гривні відображатиме ринкові реалії на рівні ₴50 за $1.
Тоді гривневий еквівалент держборгу за підсумками 2025 р. збільшиться після приведення курсу гривні до ринкового рівня з ~₴8,8 трлн до ~₴10,5 трлн. Легко уявити собі зростання бюджетних витрат на обслуговування такого боргу.
У такій ситуації критично важливим фактором фіскальної, бюджетної стійкості є довіра до керівництва країни та ключових фігур уряду. Хочеться сподіватися, що ЄС/США/G7 не залишать Україну сам на сам з нацистською Росією, що нас підтримуватимуть. Тим більше – це вони, по суті, санкціонували й підтримували таку макроекономічну політику українського уряду, стали її співавторами, а отже, співучасниками глибокої боргової кризи.
Однак кризу довіри доведеться долати нетрадиційними, оригінальними способами. Один із них – прийняття управлінської, експертної допомоги від наших основних донорів у вигляді… міністра фінансів і голови Нацбанку. Нехай покажуть майстер-клас, навчать наших, як проводити якісну макроекономічну політику загалом і бюджетну зокрема під час війни й величезного боргового тиску.
Запрошення іноземних професіоналів до уряду України — це, зокрема, міра щодо зміцнення довіри до української влади, поліпшення іміджу країни й мобілізації ресурсів у критичний період війни на виснаження. Швейцарському чи данському міністрові буде простіше говорити "ні" всім тим українським лобістам, які чотири роки війни тримають держвитрати на рівні ~70% ВВП.
Боюся, що сьогодні іншого способу нейтралізувати в Україні п’яту марксистську колонну, відсікти нововідкритий бюджетний схематоз, прищепити країні норми й стандарти якісної макроекономічної політики не залишилося.
Коментарі