Дівчата, понеділкуємо!

У нас, у центрі Всесвіту – в Пирятині, і в Лубнах, і в Лохвиці, – віками в понеділок жінки понеділкували.

Понеділкувати – мати право не робити хатньої роботи, не журитися нічим, не виконувати так звані шлюбні обов'язки, сидіти в шинку ввечері з подругами.

Право жінкам на відпочинок скріплювалося "юридично" – вписувалося в шлюбну угоду. І ніхто не смів на нього зазіхати. Якщо під час "розпивання могорича" на сватанні сторона нареченого намагалася від цього діла відкосити – дівчина культурно вручала гарбуза і йшла собі геть.

Понеділкувати нашим жінкам належало для здоров'я, гідності й відпочинку – і вони чілили по чом здря (так треба казати по-пирятинськи), тобто насолоджувалися свободою дня, який пізніше вже нащадки кляли, хто як міг, на всі заставки, бо "й крокодил не ловиться, не росте кокос…", і все таке...

Історія довга й варта, щоб нею зачитатися, як оце зі мною напередодні понеділкування трапилося...

Але! Після трудів і тривог недільного дня, let's попонеділкуємо! Сам Котляревський до нас, о, милі пані, промовляє з "Енеїди": "Іди, небого, не журися, попонеділкуй, помолися..."

Не журімося й помолімося – за те, щоби з неба падав лише теплий дощ, а всі, щоби були завтра живі, а в тих краях "де дідько каже на добраніч", щоби все повиздихало – і нині, і прісно, і навіки-віків.

Оригінал