Квиток в один кінець. Фільм ГУР про невідомі деталі вертолітних місій на Азовсталь - за хвилину
Сім бойових вильотів 16 вертольотами армійської авіації. 64 поранених евакуйовано, 72 бійці десантовано, 30 тонн доставлено. Це результати операції, яка дозволила продовжити на місяць оборону Азовсталі і не пустити у швидкий наступ десятитисячне російське військо на Запоріжжя, запевняють у воєнній розвідці Україні.
Як планувались "божевільні" вильоти та як пілотам, з якими прощалися їхні командири, це вдалося: LIGA.net подивилась документальний фільм "Авіапрорив на Азовсталь. Небо" і переказує найцікавіші моменти.
"ЦЯ МІСІЯ ВИДАВАЛАСЬ БОЖЕВІЛЬНОЮ ТА НЕМОЖЛИВОЮ"
Маріуполь опинився під загрозою оточення вже на початку березня.
"Ми не думали, що противник дійде маршем у такій великій кількості з Херсонщини та Запоріжжя, – розповідає начальник штабу оборони Маріуполя з позивним "Мольфар". – Кількість сил та засобів, яка прийшла зі сторони Криму, була доволі неприємною несподіванкою. Хоча про неї начальник розвідки доповів нам ще 25 лютого ввечері. Ми знали, що противник дуже швидко рухається і до першого березня ми будемо в оточенні".
Гарнізон захисників Азовсталі на той момент вже вів оборону виключно стрілецькою зброєю, пригадує офіцер групи спецпризначення ГУР Міноборони України з позивним "Флінт". Тому гарнізон потребував, зокрема, протитанкових засобів ураження. Крім того, потрібно було вивезти поранених, насамперед важких. Прямо у підземному шпиталі їм проводили надскладні операції.
За організацію складної операції з постачання боєприпасів захисникам Азовсталі та евакуації поранених взялась військова розвідка.
"Задум цієї операції виник, коли Маріуполь був повністю відрізаний від будь-якого постачання, – каже начальник ГУР Кирило Буданов. – Тому іншого варіанту, крім як прориватися через повітря, просто не існувало".
Розвідка вчасно спрогнозувала час початку вторгнення, відтак українська армія зберегла бойову авіацію. Вона піднялась у повітря до перших російських ракетних ударів по аеродромах. Саме вертольотами розвідка вирішила спробувати прорватись в оточене місто.
Читайте також: З російського полону повернулися 100 військових, зокрема з Азовсталі, та один цивільний
"Ми чітко розуміли, де і в який час перебуває противник і його нові засоби. Ми змогли розробити повітряну операцію, яку було цілком реально провести", – переконує Буданов.
Командування бойової авіації почало шукати "добровольців" на перший політ до Маріуполя.
"Сказати, що я прямо казав "Я піду" – ні. Ця місія видавалась божевільною та неможливою, – пригадує Олексій Гребенщиков, командир першого екіпажу. – Наскільки я пам'ятаю, ніхто ніколи в історії авіації не виконував таких польотів в умовах ешелонованої протиповітряної оборони противника".
Бойові порядки російських сил, які оточили Маріуполь, були насичені стаціонарними та переносними зенітно-ракетними комплексами.
"Я не те що не вагався. Я не розумів, що прямо туди в Маріуполь ми будемо летіти, – каже Ігор Харченко, штурман першого екіпажу. – Тому що я тоді працював на Мі-24, це ударний вертоліт. А тут на Мі-8 і прямо туди".
Військова розвідка передала штурману Харченку карту з 48 контрольними точками маршруту.
"ГУР чітко відстежувало всі пересування рухомих ЗРК і стан оборони на конкретній ділянці, яку планували до прольоту", – запевняє спецпризначенець "Флінт".
Екіпаж з двох пілотів на кожному з двох вертольотів було вирішено посилити двома офіцерами ГУР. Вони мали відкривати кулеметний вогонь у відповідь, оскільки з вертольотів першої місії було зняте все озброєння. Був лише бортовий кулемет і стрілецька зброя.
Також у разі падіння вертольота ГУРівці мали вивести цінні зпогляду кадрового резерву екіпажі на підконтрольну територію.
"Це ми зараз знаємо, що наш маршрут був ретельно прорахований. А тоді ми думали, що це якась фігня, – зізнається Гребенщиков. – Страшно було ще до польоту. Люди з тобою вітаються, але дивляться на тебе, як на мерця".
Харченко пригадує, як перед вильотом до нього підійшов командир і почав обіймати: "Я кажу: "Та що ви так прощаєтесь? Я ж повернусь". Всі розуміли, що задача, мабуть, в один кінець".
Читайте також: Єдиний офіцер СБУ, який вижив на Азовсталі, розповів про оборону Маріуполя – відео
ДЕНЬ ВИЛЬОТУ
21 березня два вертольоти Мі-8 злетіли з аеропорту Дніпра та взяли курс на південний схід у напрямку міста Пологи Запорізької області й далі на Донеччину через лінію фронту. Потім узбережжям Азовського моря прямо до Маріуполя. Аби збільшити шанси, вертольоти летіли на максимальній швидкості та мінімальній висоті.
"Скільки в нас було? П'ять-сім метрів, три-чотири. Як попало. Колесом один раз вдарили по дереву, – каже Гребенщиков. – Це злочинно малі висоти, як ми говоримо. Але ризик бути ураженими засобами противника набагато небезпечніший, ніж ризик врізатись у землю на такій висоті".
На підльоті до Азовсталі у пілотів була остання серйозна перешкода – найвищі на маршруті лінії електропередач поблизу берега на висоті 40 метрів. Їх треба було швидко перестрибнути, що означало стати більш помітним для ураження. Це був найкритичніший епізод польоту.
Вивантаження зайняло близько 20 хвилин. Вантажна кабіна була вщерть заповнена боєприпасами, "старлінками" та медикаментами.
Супутниковий інтернет забезпечував гарнізону Азовсталі стійкий зв'язок протягом усієї оборони. "Завдяки "старлінкам" світ побачив історію Азовсталі", – констатує "Мольфар".
Вертольоти успішно вилетіли з Азовсталі та приземлились на дозаправці у Запоріжжі.
"Взагалі жодної протидії у першому вильоті не було. Вони навіть не зрозуміли, що відбулось", – каже Буданов.
Читайте також: Як гелікоптери літали на оточену Азовсталь – учасник операції дав інтерв'ю
Перший політ відкрив небезпечний повітряний міст до Маріуполя. Але ворог вже знав про нього і ретельніше пильнував.
Кожному з пілотів довелось літати в Маріуполь лише один раз. Таким чином командування берегло екіпажі. На борту вертушки Кирила крім півтори тонни вантажу було ще восьмеро бійців. Воєнна розвідка вирішила десантом-"азовцями" посилити гарнізон захисників. Вилітали так само з Дніпра.
Щоб їх якомога довше не побачили, Кирило вилітав вночі. Пілотаж у темряві в окулярах нічного бачення – це найвища вертолітна майстерність. У четвертому рейсі пара вертольотів сідала вже не на Азовсталі, а у морському порті Маріуполя, адже попередні майданчики приземлення потім нещадно розбивав противник.
"На розвантаження було 5 хвилин. Ти дивишся на високі будинки поруч і думаєш: "Хоч би там ніхто не сидів, щоб в тебе нічого не прилетіло", – пригадує Кирило.
Тоді 28 березня гвинтокрилам четвертого рейсу, як і перших трьох, пощастило повернутись. Але наступний, п'ятий, приніс гіркі втрати.
"В п'ятому збили один. У шостому обстріляли один і він не долетів до підконтрольної території, коли повертався. Вертоліт, який пішов за другим вертольотом, його теж збили. Загалом три вертольоти [не повернулись]", – каже Кирило.
В один із вертольотів п'ятого рейсу влучила ворожа ракета, але не розірвалась. Екіпаж зміг долетіти назад, врятувавши 20 поранених. За це командир екіпажу Євген Соловйов отримав звання Героя України.
"Завдяки цій операції вдалося більше ніж на місяць відтермінувати події, які потім, на жаль, сталися, – впевнений Буданов. – Той додатковий місяць дозволив вибудувати систему оборони, яка діє навіть зараз. Це не дозволило десятитисячному угрупованню противника одразу рушити на Запоріжжя".
Читайте також: Сталевий кордон. Історія Героя України Валерія Падителя: "Це було пекло"
