Мер Мелітополя Іван Федоров про полон: Крики стоять на все СІЗО від знущань окупантів
Мелітопольский міський голова Іван Федоров шість днів провів у полоні російських окупантів. Його обміняли на дев'ятьох російських солдатів-строковиків, захоплених українською армією у боях під Києвом. Зараз він перебуває у Запоріжжі: Мелітополь – окупований, одна з депутаток міськради від Оппоблоку оголосила себе "в.о. мера".
Фактично окупанти відкрили "полювання" на проукраїнських мерів, голів райрад, журналістів та активних громадян в окупованих містах.
Про те, хто його викрав, як проходив обмін та що відбувається у Мелітополі, Федоров розповів в інтерв'ю LIGA.net.
– Як ви потрапили в полон? Хто вас захопив – спецслужби, військові РФ?
– За мною прийшли спецпідрозділи Росії в супроводі росармії (це потрапило на відео. – Ред.). Найімовірніше, зокрема і ФСБ. Але назвались вони так званим денеером (терористичною організацією, яка діє на окупованих територіях Донбасу. – Ред.). Прийшли у тимчасовий офіс, де була організована робота міськвиконкому. Це палац культури імені Шевченка, що розташований на центральній площі Мелітополя. І забрали.
– Що було далі? Вас вивели – і куди повезли?
– Надягнули мішок на голову, посадили в машину і відвезли до мелітопольского відділку поліції, до СІЗО. Там з перших днів – окупаційна адміністрація. Наші там не залишились.
В камері зняли мішок з голови, але наручники з рук не знімали, я в них першу добу так і просидів-пролежав. Вони мене повністю ізолювали від будь-якого зв'язку. Охоронцям, які стояли біля камери, заборонили навіть відповідати, котра година.
– Чого від вас вимагали? Що хотіли від вас отримати?
– Мені озвучили фейкову мету. Нібито я фінансував Правий сектор. Але всі ми розуміємо, де Мелітополь, де Правий сектор, де його фінансування у 2014 році та де донецькі бойовики. А правдиву ситуацію не озвучували. Тільки вимагали написати заяву на звільнення та документи на призначення якихось заступників.
– Вам погрожували, застосовували силу?
– Мене не били. Але важко сказати, що не погрожували, коли під час тригодинного допиту навколо тебе стоять шість-сім озброєних до зубів військовослужбовців Російської Федерації.
– Як ви дізнались про те, що вас готують на обмін?
– Вони прийшли до мене в камеру і прямо сказали. І що будемо виїжджати прямо зараз. Я спитав, де буде обмін, – вони відповіли, що у Василівці (місто в 70 км від окупованого Мелітополя. – Ред.).
Я чітко розумів, що їхати близько години. Але ми їхали години три-чотири, потім ще кругами, а далі мені сказали, що обміну сьогодні не буде, тому що українська сторона не хоче мене приймати. Хоча Україна про цей перший обмін навіть не знала, наскільки мені відомо.
Мене повернули до СІЗО. Сім годин у авто з мішком на голові. Це було в понеділок, 14 березня. І я ще півтори доби провів у камері.
Читайте також: Історія | "Всі ходять як зомбі, в постійному шоці". Як сім’я рятувалась із Маріуполя під "градами"
– Друга спроба обміну, яка виявилася вдалою, – де і як все відбувалось?
– У середу, 16 березня. Досить страшно для мене. Тому що я з камери вийшов о 16 годині вечора. Я чітко розумів, що залишалося трохи більше ніж дві годин до темноти. І що у темноті небезпечно вдаватись до будь-яких дій, а обміну й поготів.
Ми знову довго їхали. Один кілометр на 10 хвилин, мабуть. І це таке страшне відчуття, коли від тебе вже нічого не залежить, ти не розумієш, що відбувається. Приїхали до Василівки. Там до росіян долучилися ще десь 50, а може й 70 солдатів. До авто підійшов наш український офіцер, мене ідентифікували та вивели з машини.
– Хто вас зустрічав?
– Співробітники СБУ. Загалом моїм звільненням займались спецслужби, Офіс президента, Міністерство реінтеграції, безліч народних депутатів. Така масована українська армія.
– Україна передала за вас Росії дев'ятьох полонених окупантів. Хто вони?
– Це вбивці наших людей, які були захоплені нашими військовими. Здебільшого під Києвом. Це та бригада, яка заходила для оточення Києва. Я їх бачив. Їх вік від 18 до 20 років. Зовсім юні. Але це не аргумент. Вони прийшли в Україну вбивати наших людей, дітей, жінок.
– Поки ви були у полоні, одна з місцевих депутаток від Опоблоку Галина Данильченко оголосила себе виконувачкою обов'язки мера Мелітополя. Як ви розумієте її рішення співпрацювати з російською окупаційною владою?
– Самогубство. Я розумію це як самогубство. У неї є політичні куратори, які примусили її це зробити. І вона це чітко розуміє. Ні в Росії вона не зможе працювати, ні в Україні – навіть жити. Буде ув'язнена, які тільки прийдуть наші військові.
Вона упродовж довгого часу була керівником підприємства колишнього народного депутата Євгена Балицького (від Партії регіонів, потім Опоблоку; за даними Верещук, співпрацює з окупантами, за словами Геращенка, – добровільно надає можливість ретрансляції у Мелітополі каналу Росія 24 на базі свого телеканалу МТВ-Плюс. – Ред.). Вона депутатка останніх двох скликань міської ради, обидва рази – від Опоблоку.
– Фракція Опоблоку в Мелітополі нараховує п'ятьох депутатів.
– Так. Всі зрадники. Російським окупантам треба на когось спиратись. Ось на цих паршивих овець вони й спираються.
– Де ви перебуваєте після звільнення з полону?
– Спочатку у Києві, була зустріч із президентом Зеленським. Мали досить довгу предметну розмову про те, як все було, що відбувається на окупованих територіях, які перспективи деокупації.
Тепер я у Запоріжжі. Ясно, що мені не можна повертатись до Мелітополя через небезпеку. Але щойно буде така можливість, я одразу це зроблю.
– Що зараз відбувається в Мелітополі, окупованому Росією?
– У Мелітополі наближається гуманітарна катастрофа. Майже немає медикаментів, продуктів, навіть готівки, і ми не можемо виплатити людям пенсії за березень. Люди бояться виходити на вулиці.
В Мелітополі майже повністю зруйнована військова база, яка розташована поруч із містом. Постраждали близько 50 житлових будинків, адмінбудівлі – районна адміністрація, міськвиконком. Але після деокупації Мелітополя все можна досить швидко відновити.
Читайте також: Інтерв'ю | Сергій Гайдай: РФ завалює лінію фронту "гарматним м'ясом". Їхня мета – Сєвєродонецьк
