Гогілашвілі – це обличчя чинної популістської влади. А скільки таких ще є у структурах
Скандал навколо заступника міністра внутрішніх справ Олександра Гогілашвілі, який влаштував розборки з поліцейськими на блокпосту на Донбасі, доповнюється новими подробицями.
З’явилося і нове відео, де він по хамськи поводить себе із патрульною службою вже не у зоні розмежування, а в Києві. Стало відомо про російське громадянство заступника МВС України, про те, що він був помічником депутата Держдуми від партії Єдина Росія Миколи Валуєва. З’являються повідомлення про службову діяльність Гогілашвілі, про його сумнівні зв’язки з так званими антинаркотичними організаціями.
І це лише початок гучного скандалу, який впливатиме на репутацію влади.
Усвідомлюючи цей факт, президент Володимир Зеленський виступив за відставку Гогілашвілі з посади заступника міністра МВС. А що ж буде з особистою довіреною особою Зеленського, його помічницею Марією Левченко, яка є дружиною Гогілашвілі, який є громадянином Росії з реальними зв’язками у російській політичній еліті. І як бути з доступом пані Левченко до найвразливішої інформації з точки зору національної безпеки України.
Адже Левченко була серед тих високопоставлених чиновників, які знаходилися у кабінеті Зеленського під час обговорення ситуації про спецоперацію по вагнерівцям. Тієї самої, яка провалилася у зв’язку з рішеннями та рекомендаціями, які поступали прямо з Офісу президента України Володимира Зеленського. Принаймні, так кажуть розслідувачі із Bellingcat.
Є ще одне важливе питання – як людина, яка зберігала громадянство Росії, яка отримала вищу освіту буквально перед призначенням на посаду заступника міністра МВС України, змогла пройти відповідну спеціальну перевірку для призначення на таку високу посаду.
Чи може особистих зв’язків із Зеленським або його помічницею достатньо для проходження будь-якої перевірки, не боячись того, що делікатна інформація зацікавить представників українських силових структур.
Звідси виникає наступне питання – а скільки ще людей у найближчому оточенні Зеленського, у керівництві Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Головного управління розвідки та інших структурах, які саме так як Гогілашвілі пройшли службову перевірку. І на скільки можна вважати, що якась інформація в Україні взагалі секретна для російських спецслужб після обрання Володимира Зеленського президентом України і формування влади за принципом особистої відданості очільнику держави та контактів з його довіреними особами. Це все – риторичні питання.
А тепер спробуйте поставити себе не місце президента США, прем’єр-міністра Великої Британії, Федерального канцлера Німеччини, президента Франції, керівника будь-якої держави-члена НАТО. І от одна з цих держав отримує делікатну секретну інформацію, яка пов’язана із національною безпекою України.
Скільки годин ви будете думати, телефонувати Зеленському чи комусь із керівників спецслужб України і повідомляти цю делікатну інформацію, яка може стосуватися смертельної загрози, знаючи всю цю історію з паном Гогілашвілі, його російським паспортом, родинними зв’язками, історію з вагнерівцями. Або може утриматися від повідомлення цієї інформації, побоюючись, що через кілька годин після вашого дзвінка ця інформація буде відома президенту РФ Володимиру Путіну, керівництву Федеральної служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та ГУР Генштабу збройних сил РФ. Таким чином людей, які працюють на вас у структурах країни-агресора можуть виявити за результатами такої телефонної розмови.
Це не жарти. Ми маємо усвідомити, що саме через те, що українська влада сформована некомпетентним очільником держави за ознакою виключно особистої відданості, а перевірка на входження у цю владу вимірюється виключно симпатіями і антипатіями Зеленського, довіри до України на міжнародній арені не збільшується. Для більшості міжнародних партнерів Україна виглядає комічно і непрофесійно. Це прямий результат трагічних для нашої країни президентських та парламентських виборів 2019 року.
Це прямий результат того, що Захід зволікає з розмовами з усіма українськими керманичами, цих розмов просто побоюються і так буде продовжуватися аж до того часу, поки Зеленський буде президентом України, поки в Україні не буде подолано популістську-олігархічну навалу, яка смертельно-небезпечна для подальшого існування України. Поки не буде сформована ефективна професійна влада, яка зможе відновити довіру до української державності та ефективність роботи українських державних інститутів, які майже зруйновані популістським експериментом, пов’язаним з прізвищами Зеленський і Коломойський. Потрібно вже починати називати соправителів нашої держави разом, як римських консулів.
Таких історій як із Гогілашвілі буде чимало, вони множитимуться. Більше того, після того, як Зеленський залишить посаду президента України і почнуться розслідуванні того, як призначалися певні люди на певні посади, як обиралися певні депутати, як формувалася сама структура влади, все це стане щоденним холодним дощем на голови тих українців, які досі не здатні усвідомити, у що ми потрапили, дякуючи вибору прихильників Зеленського на виборах 2019 року.
Тепер нам, людям, які й тоді усвідомлювали жах того, що відбулося, соромно за власну державу, за поліцейських, яким плюють в обличчя, за західних союзників, які не знають, куди подіти очі, за самих себе, як громадян.
Хочеться запитати у тих, хто голосував, і хто досі, всупереч власному сумлінню і здоровому глузду, продовжує підтримувати цю владу, ви реально нічого не розумієте?
