Майбутнє проти минулого: чого хоче суспільство?

Колонка опублікована на ERR.ee, переклад і публікація з відома та дозволу видання

Книга Джонатана Вайта про майбутнє як політичну ідею (Jonathan White, In the Long Run. The Future as a Political Idea, 2024) присвячена тому, як уявлення про майбутнє впливає на сьогодення.

Колись оптимізм щодо майбутнього сприяв розвитку демократії. Однак сьогодні економічний спад, кліматичні зміни й геополітична напруженість призводять до того, що майбутнє більше не сприймається як союзник демократії.

На думку Вайта, у світі панує відчуття фіналу. У всьому відчувається, як минає час. Кліматичні зміни здаються неминучими та близькими. Нерівності, що породжуються капіталізмом, виходять з-під контролю. Геополітична ситуація стає дедалі нестабільнішою. Штучний інтелект відіграє дедалі значнішу роль, паралельно зростає потреба його контролювати.

Уявлення про майбутнє завжди формується залежно від сьогодення, але те, як ми оцінюємо сьогодення, залежить від наших очікувань щодо майбутнього.

Якщо людина не бачить майбутнього, у неї зникає мотивація діяти в сьогоденні.

Як приклад, можна навести Росію, де за підтримки влади відбувається відтворення минулого, а майбутнє видається не більш ніж відполірованою версією уявного "золотого" минулого. Нині це проявляється як прагнення відродити минуле, хоч і в більш масштабній та "покращеній" формі.

Вайт зазначає, що якщо немає бачення довгострокового майбутнього, зникає потреба в довгострокових проєктах. Навіщо вони потрібні, якщо на їхню реалізацію може просто не залишитися часу?

Відчуття, що майбутнє душить сьогодення, є чинником не лише сучасності. Історики описували "клаустрофобію тимчасовості" у державних діячів початку минулого століття напередодні війни (Першої світової війни 1914-1918. – Ред.) – відчуття, що час ось-ось закінчиться.

Сьогодні подібне сприйняття часу перемістилося зі сфери зовнішньої політики у повсякденність. Довіра до майбутнього витончується. Зростає страх, що найближчим часом ми можемо зникнути — не лише як окремі особистості, а як цивілізація чи вид.

Минуле століття показує, що уявлення про майбутнє — це поле конфлікту, де вступають у суперництво різні ідеологічні течії: республіканство, соціалізм, лібералізм, фашизм, мілітаризм і неолібералізм.

До речі, демократії нерідко дорікають через її нібито вроджену недалекоглядність. Мовляв, людям властиво прагнути негайного задоволення їхніх потреб. Однак разом з тим не враховують, що демократія — це більше, ніж просто політика уряду.