Зміст:
  1. Проспект Відрадний
  2. Белла, Даня і Тимофій
  3. "Я сміливий і не боюся нічого, тому прийшов допомогти людям"
  4. "Київські Кажани"
  5. "Волонтерство навчило мене вивозити"

У лютому 2024 року дві подруги Поліна і Люба створили волонтерську організацію "Київські Кажани", яка за півтора року стала великою спільнотою для молоді. Після прильотів розбирають завали, прибирають уламки, закривають вибиті вікна OSB-плитами й підтримують постраждалих не тільки студенти, а й школярі середньої та старшої школи. LIGA.net поспілкувалася з "Київськими Кажанами" і розповідає, як волонтерство й повномасштабна війна змінили життя дітей та підлітків.

Проспект Відрадний

Десятки розгублених людей стоять у черзі біля намету волонтерів і розповідають одне одному, як сильно постраждала їхня квартира від обстрілу. Хтось багато жестикулює, показуючи руками пошкодження або силу вибуху, хтось стоїть мовчки на самоті, декілька людей обнімають одне одного або підбадьорливо плескають по плечу. Дівчина у чорній жилетці з жовтим логотипом "Київські Кажани" слухає бабусю років сімдесяти, підбадьорює її та записує у таблицю дані про пошкодження, щоб згодом направити до неї волонтерів.

Штаб волонтерів. У ньому "Київські Кажани" записують звернення постраждалих, реєструють волонтерів і видають їм інструменти. Фото: Олександр Хоменко
Волонтерка "Київських Кажанів" спілкується з постраждалими. Фото: Олександр Хоменко

У ніч з 30 на 31 липня 2025 року Росія запустила по Україні понад 300 дронів і вісім крилатих ракет "Іскандер-К", основним напрямком удару став Київ. Солом’янський район, де знаходиться проспект Відрадний, і сусідній Святошинський постраждали тієї ночі найбільше. Зранку 31 липня "Київські Кажани" вже розгорнули штаб біля постраждалого будинку і приймали перші звернення мешканців. Сьогодні третій день після прильоту, і третій день тут працюють "Кажани".

Навпроти штабу – будинок А, поруч із ним будинок Б, що постраждав найбільше (з безпекових питань LIGA.net не вказує точну адресу). Раніше у дворі між ними гралися діти, паркувались автівки й росли дерева. Зараз гучно шумить екскаватор. Він завантажує у вантажівку гори сміття, що колись було частиною балкона, вікном, меблями або дрібними особистими речама. Щоразу, як вантажівка проїжджає повз штаб волонтерів, дівчина у чорній жилетці кричить у гучномовець: "Обережно машина, розійдіться!".

Вантажівка і екскаватор збирають будівельне сміття у дворі між будинками А і Б. Фото: Олександр Хоменко

У будівлі Б немає більшої частини даху, стіни вкриті чорною сажею, а в одній з квартир на верхньому четвертому поверсі не залишилося жодної стіни. Декілька обвуглених залізних бляшанок у дворі нагадують автомобілі. Усім, хто хоче доєднатись до толоки, знайти потрібний будинок зовсім нескладно.

У будівлях за декілька кварталів від місця прильоту вікна забиті OSB-плитами, у тих, що ближче – ще й оббита цегла на фасаді. Шматки скла й інші уламки лежать на тротуарі, їх змели у купки мешканці й комунальники. Увесь проспект Відрадний засипаний дрібним склом.

Будинок Б. Фото: Олександр Хоменко

Белла, Даня і Тимофій

Дівчина з рупором знову гучно кричить, але цього разу – щоб привітатися з одним з постійних волонтерів. Дівчину звати Белла, вона у "Київських Кажанах" третій місяць. Їй 18, цього року вона закінчила школу і вступила в коледж на дизайнерку вітрин, приміщень і будівель. Згодом вона вчитиметься в університеті, щоб стати архітекторкою.

Уперше Белла прийшла волонтерити разом з мамою після чергового обстрілу її мікрорайону. Того ранку дівчині зателефонувала подруга Поліна, яка заснувала "Київських Кажанів", і попрохала принести щось поїсти. Відтоді Белла приїжджає на кожну толоку, роздає роботу волонтерам, купує матеріали, видає інструменти та прибирає уламки.

"Довгий час війна й обстріли не стосувались мене напряму. А коли вилетіли вікна в моєму будинку і постраждали мої друзі, тоді… – Белла переривається, складає руки рупором і кричить, що їде вантажівка. – Тоді з’явилося відчуття болю й розуміння, що війна торкається кожного. І захотілося допомогти".

Белла передає заміри вибитих вікон волонтерам, які розпилюють великі OSB-плити на менші частини, розміром з вибите вікно. Фото: Олександр Хоменко

Така ж історія у ще одного куратора "Кажанів" 19-річного Дані. У квітні 2025 року балістична ракета влучила за 150 метрів від його оселі. Він прийшов на місце прильоту, щоб допомогти, і познайомився з "Кажанами". На толоках він зазвичай працює зі старшими волонтерами у сильно пошкоджених квартирах, де є загроза обвалу стін або підлоги. Під час нашої розмови до нього підходить жінка і каже, що великий уламок скла застряг на дереві, але його можна зіштовхнути з її балкона. Даня по рації направляє до неї одного з хлопців.

Протягом дня волонтери говорять з декількома сотнями людей. Беллі й Дані це дається важко. Після прильоту багато постраждалих у шоковому стані, поводяться агресивно і можуть кричати на тих, хто хоче їм допомогти. Окрім того, робота на завалах – це велика відповідальність за життя волонтерів, особливо дітей, яких Белла лагідно називає своїми.

Белла і Даня. Фото: Олександр Хоменко

Один з них, хлопчик у масці й будівельних рукавичках, замітає дрібне сміття біля будинку. Тимофію дев’ять років, він перейшов у п’ятий клас. У день прильоту йому подзвонили друзі, які живуть поруч з будинком Б, і попрохали допомогти прибрати. Сьогодні Тимофій прийшов удруге та чекає на друзів, щоб його пустили збирати сміття в одній з квартир.

Дев'ятирічний Тимофій чекає на друзів. Фото: Олександр Хоменко

Хлопчик розповідає, що прибирати з друзями легко, але самому зовсім не просто: йому самотньо, нудно і трохи ніяково. Він не має власного телефону, тому просить мій, щоб набрати приятеля. Той каже, що його не пускає мама, бо спершу треба навести лад удома.

"Бачите, не вийде сьогодні погуляти, – каже Тимофій і швидко виправляється. – Тобто прибирати".

"Я сміливий і не боюся нічого, тому прийшов допомогти людям"

На толоці декілька десятків дітей і підлітків, усі вони в будівельних окулярах, помаранчевих касках, масках і робочих рукавицях. Перед тим як дати їм роботу, Белла й інші волонтери телефонують їхнім батькам, щоб переконатися, що ті знають про прибирання. Кожному юному волонтеру розповідають правила безпеки і пояснюють, що робити. Тих, хто бешкетує, одразу просять піти додому. Белла каже, що керувати дітьми насправді легко. Головне – виокремити у їхній групі мінілідера, до якого вони прислухаються, і передавати завдання через нього.

Дітям дають лише легку роботу у безпечних квартирах, де майже немає пошкоджень і загрози обвалу. Зазвичай вони замітають скло й невеликі уламки. Працюють маленькими групками, за якими наглядає дорослий волонтер. Старші "Кажани" спілкуються з ними, як з друзями: часто перепитують, чи все добре, та дають їм трохи побавитись. Наприклад, дозволяють покричати у гучномовець, що їде машина.

Волонтер Максим показує 9-річному Валері, як користуватись гучномовцем. Фото: Софія Коротуненко

Серед постійних юних волонтерів "Київських Кажанів" двоє одинадцятирічних хлопчиків і невелика компанія підлітків років 14-15, які завжди приходять гуртом. Для них робота на завалах – новий спосіб проводити час разом і водночас почуватися корисними.

На проспекті Відрадному працюють переважно місцеві діти. Белла, яка живе неподалік, давно знає їх або їхніх рідних. У всіх схожа історія: обстріл пошкодив їхнє житло або будинок друзів, і вони захотіли допомогти.

На декількох з них вплинули старші друзі, на яких вони рівняються. Наприклад, двох подруг Поліну та Віку привів їхній приятель і постійний волонтер "Київських Кажанів" Максим. Дівчатам по 14 років, вони разом перейшли у восьмий клас. Уперше прибирали після обстрілу в пошкодженій квартирі Віки. І тепер, на літніх канікулах, часто приїжджають на толоки разом з Максимом.

"Мені трохи важко морально, бо я сама була у схожій ситуації. Але Поліна підіймає мені настрій, тому я не зациклююся", – каже Віка.

Поліна, Таня і Віка. Із 25-річною Танею подруги познайомились на толоці. Фото: Олександр Хоменко

Дівчата знімають заміри з вибитих вікон і чекають поки інші волонтери – переважно старші хлопці й чоловіки – розріжуть болгаркою велику OSB-плиту на потрібні їм менші частини. Ця зона огороджена стрічкою у червоно-білу смужку. На одному з дерев скотчем примотана табличка "пилорама", поруч із нею примотане оголошення про зниклу кішку, що втекла під час обстрілу. Поліна каже, що носити OSB-плити у квартири мешканців трохи важко, але загалом вони з Вікою весело проводять час.

У затінку поруч із ними перепочиває 16-річна Анна, яка приїхала разом з 11-річним братом Ярославом і 17-річною подругою Христиною. Вони живуть на Борщагівці й дізналися про толоку в одному з телеграм-каналів.

Христина, Анна і Ярослав. Фото: Олександр Хоменко

Дівчина пропонує разом піднятися в оселю на четвертому поверсі будинку А, в якій вони прибирають. Вхідні двері в однокімнатну квартиру перекошені й не зачиняються, біля них лежать великі мішки, наповнені будівельним сміттям. На початку вторгнення власники виїхали за кордон, тому поліція опломбує оселю, коли волонтери закінчать прибирати.

У приміщенні темно, усі вікна забиті плитами. У тісному коридорі замітають дві жінки, у спальні – дев’ятирічний Валера. На питання, чому він прийшов на толоку, відповідає, не припиняючи замітати: "Бо людям треба допомогти. Я сміливий і не боюсь нічого, тому прийшов". Про приліт він дізнався від друзів, але працює сам.

"Вони не хочуть гуляти. Не хочуть це все бачити. Вони бояться", – пояснює він.

Дев'ятирічний Валера чекає на нове завдання від волонтерів, після того, як закінчив замітати у квартирі на верхньому поверсі будинку А. Фото: Олександр Хоменко

"Київські Кажани"

Співзасновниця "Київських Кажанів" Поліна – кадетка у військовому училищі з позивним Рудік. Вік вона не називає, лише каже, що їй ще немає вісімнадцяти. Дівчина не хоче, щоб до неї та інших волонтерів ставилися упереджено. Цікавитися військовою справою Поліна почала ще у середній школі, у п’ятому класі записалася в гурток зі стрільби. Після випуску планувала вчитися на військову медикиню, але все змінилось у 2022 році, коли її батько пішов у військо добровольцем.

"У мене дуже багато друзів військових. Коли бачиш, як вони там гинуть, хочеться помститися й боротися за Україну. Я не бачу іншого виходу, окрім війни", – пояснює вона.

У січні 2024 року Поліна разом зі своєю подругою Любою вперше волонтерила в будинку, що постраждав від обстрілу. Невдовзі після цього вони дізналися про прильот біля станції метро "Теремки", яким не займалася жодна волонтерська організація, й вирішили скоординувати людей самі. Волонтерів знайшли серед друзів і через телеграм-канали району. Так з’явились "Київські Кажани". Назву придумала Люба.

"Ми працюємо і вдень, і вночі. А ще – після роботи ми ж такі самі чорні, як кажани, то будемо ними", – з усмішкою переповідає слова подруги Поліна.

Поліна на одній з толок "Київських Кажанів". Фото: архів "Київських Кажанів"

"Київські Кажани" завжди працюють за однаковим алгоритмом. Одразу після прильоту Поліна зв’язується з рятувальниками ДСНС і районною адміністрацією, щоб дізнатись адресу прильоту. Отримавши від них дозвіл, декілька координаторів їдуть до постраждалого будинку, оцінюють обсяг роботи й домовляються про співпрацю з іншими волонтерськими організаціями, якщо вони теж працюють на об’єкті.

Зазвичай перший день організаційний – волонтери збирають запити постраждалих і розгортають штаб. Тоді ж закуповують усі необхідні матеріали на кошти благодійних фондів, що підтримують "Київських Кажанів". З другого дня волонтери починають закривати запити й працюють до пізнього вечора. Толока закінчується у той день, коли "Київські Кажани" допомогли всім людям, які до них звернулися. Якщо постраждали багатоповерхівки, волонтери зазвичай закривають понад 400 запитів.

Жінка передає заміри її вибитих вікон волонтерам. Фото: Олександр Хоменко

Дівчина згадує, що на першому прибиранні зовсім не знала, як ефективно організувати роботу і звідки брати матеріали. Зараз вона вважає себе "універсальною бійчинею", яка вміє абсолютно все: закривати вікна OSB-плитами, користуватись болгаркою та дрилем, купувати достатньо потрібних деталей і розв’язувати будь-які проблеми.

Коли волонтери працювали на проспекті Відрадному, Поліна поїхала на військовий вишкіл у Черкаську область разом з посестрою із позивним Льова. Вперше вони зустрілись на похованні спільного знайомого військового на Майдані Незалежності, після декількох зустрічей Поліна запропонувала їй долучитися до координаторів "Київських Кажанів". Волонтерство їх зблизило настільки, що Поліна називає Льову своєю найближчою людиною. Їхня спільна фотографія стоїть на екрані блокування її смартфону.

"Київських Кажанів" Поліна вважає спільнотою для молоді, яка готова "двіжувати". Її подруга Белла має свій термін – "велика кажаняча родина".

"Волонтерство для мене, це як посестринство чи побратимство, – каже Поліна, посмикуючи на шиї кулон у формі герба. – Неможливо не здружитися, коли ви цілими днями працюєте разом. Так і будується наше ком’юніті".

Найчастіше разом збирається кістяк команди – сімнадцять кураторів, які організовують роботу після прильоту. Поліна і Белла кажуть, що ці люди перевірені волонтерством, тому на них завжди можна покластися. У вільний час вони командою вигулювали тварин з притулків, пройшли навчання з тактичної медицини й допомагали військовим, наприклад, готували для них енергетичні батончики. Але цього літа через велику кількість прильотів вони бачать одне одного лише, коли працюють на завалах.

"Київські кажани" на толоці у липні 2025 року. Фото: волонтер "Київських Кажанів" Кел Шеллі

"Волонтерство навчило мене вивозити"

Спільнота "Київських Кажанів" сильно змінила багатьох волонтерів, вважає Поліна. Вони стали свідомішими: більше донатять, відмовилися від російського контенту й музики, перейшли на українську мову і почали цікавитися української історією та культурою. Дівчині важливо доносити такі цінності до людей, особливо до підлітків і дітей.

Белла теж помічає у собі сильні зміни. Вона дуже емоційна, але навчилася відсувати почуття на другий план, бо інакше не зможе витримати ту кількість постраждалих і розруху, що бачить регулярно. Проте час від часу її все одно пробиває на сльози. Наприклад, коли їй подякував чоловік, який через обстріл втратив дружину й дитину. На ті гроші, що він дав Беллі, "Київські Кажани" купили інструменти й деталі, щоб закрити запити постраждалих у тому будинку.

"Мені справді дуже важко. У моменти, коли навалюється робота й ти намагаєшся все встигнути, гірше вдається контролювати емоції. Увесь жаль, біль і жах переповнюють мене. Іноді я працюю зі сльозами на очах", – розповідає Белла.

Поліна стала серйознішою, покращила лідерські навички і теж навчилася "вимикати емоції". Наприклад, жаль до постраждалих або злість через сварки з іншими координаторами, що трапляються через велике навантаження й наплив людей. Серйозні конфлікти та різні помилки вони проговорюють на зустрічах, що проводять раз на декілька місяців. Лише так вдається організувати роботу й діяти у стресових ситуаціях.

"Я точно знаю, що зможу вести паралельно декілька великих проєктів. Я готова до будь-чого, бо зараз треба вміти вивозити", – додає вона.

Белла і Поліна волонтерять разом. Фото: особистий архів Белли