USD:  26.70  26.95   EUR:  31.42  31.95  

Почему деятели искусства не любят Министерство экономики

20.10.2017 08:00
Почему деятели искусства не любят Министерство экономики
Павел Калениченко
Министерство экономразвития хочет освободить импортеров гаджетов и носителей информации от выплат авторских отчислений (укр.)

У вересні цього року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України розробило і опубліковало для обговорення проект постанови Кабміну про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992. Суть постанови в тому, що уряд планує суттєво зменшити існуючий з 2003 р. перелік товарів, за які необхідно виплачувати відрахування організаціям, що управляють майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав в Україні.

Важливо, що уряд пропонує не скасувати постанову 2003 р., а внести зміни, які фактично "розмивають" її значення. Так з переліку товарів, за які потрібно платити при їх ввезенні в Україну, зникнуть, наприклад, мобільні телефони, "розумні" телевізори та флешки, однак лишаються тільки "відеомагнітофон з функцією запису, аудіокасети та відеокасети" - товари, які взагалі не імпортуються.

На мій погляд, такий спосіб нівелювання постанови 2003 р. наносить пряму шкоду українським власникам авторського права та суміжних прав.

Від грамплатівки до флешки

Думаю, для того, щоб розібратись в ситуації з відрахуваннями необхідно зробити короткий екскурс в історію появи компенсаційних відрахувань авторам від виробників та імпортерів обладнання і носіїв.

У більшості країн Євросоюзу система відрахувань на користь організацій, які представляють авторів, виконавців та виробників фонограм існує не перший рік. Як правило, законодавство передбачає, що ті, хто продають прилади або носії, на які можна записувати інформацію, в тому числі фільми, музику чи фото, мають сплачувати певну суму на користь суб'єкта авторського права або суміжних прав. З точки зору юридичної теорії - це компенсація за неотриманий дохід. Бо якби можливості записувати чи скачувати, наприклад, музику не існувало, споживач мав би йти на концерт або купувати диск.

Важливу роль у потребі такої компенсації відіграла зміна технологій, які відбувались з кінця ХІХ століття і продовжуються досі.

Попервах з’явились грамплатівки, які з кінця ХІХ - початку ХХ століття почали поширюватись у всьому світі. Тому в ХХ столітті вже з їхнього продажу в деяких країнах були відрахування на користь виконавців та авторів. В 1960-х роках з’явились касети. Звідти теж були відрахування, якщо мова йде про легальну діяльність, а не про піратську продукцію. З середини 1990-х касети почали витіснятись компакт-дисками. Відносно недавно з’явились Інтернет, Smart TV, флеш пам'ять і ринок СD та DVD рухнув!

Читайте также  - Продается Воля: Борис Ложкин создает телеком-холдинг

Саме через появу нових носіїв виникла необхідність бодай якоїсь компенсації для авторів, виконавців та виробників фонограм. І ця логіка була покладена в основу постанови від 2003 р. Благі наміри українського уряду тут не варто переоцінювати. Ідея появи постанови обумовлена тим, що Україна приєдналась до міжнародних конвенцій, був міжнародний тренд і вимога бодай якось захистити авторські права. Тоді вирішили стягувати на користь авторів, виконавців та продюсерів 3% від вартості одиниці приладу та 5% від вартості одиниці носія. При імпорті товару відрахування необхідно було (і поки так і залишається) сплачувати на митниці при ввезені в Україну. Однак, по-перше, після 2003 р. імпорт виріс його структура сильно змінилася. Тому імпортери вирішили, що 5 та 3% це забагато. З іншого боку, ніхто особливо не платив, тому що митниця контролювати платежі відмовлялася, а авторського лобі в Україні не існує. Тому в 2014 р. уряд розширив перелік обладнання і зменшив розмір відрахувань в середньому до 0,24%, за умови, що платити будуть всі!

Однак повноцінно платити ніхто не почав, імпортери, яких близько 20, бренди яких знає майже кожен українець, готові були йти в суди, але не робити відрахування. Вони і тепер вважають, що 0,24% - несправедливий платіж, тому вирішили взагалі де-факто платежі на користь митців скасувати.

Куди йдуть гроші і як розподіляються

Відповідно до ч. 7 ст. 42 закону України про авторське право і суміжні права зібрані кошти мають розподілятися у таких пропорціях: авторам - 50%, виконавцям - 25% і виробникам фонограм (відеограм) - 25%.

Під час розподілу коштів важко вирахувати частку, яка має належати тому чи іншому виконавцю. За міжнародною практикою необхідна організація, яку визнає держава і яка займається розподілом цих коштів. Ця організація повинна представляти більшість правовласників. В 2000-х рр. була створена така організація - Український музичний альянс.

Раніше для пропорційного розподілу коштів організація брала звіти з трьох мереж, які продавали ліцензійні компакт-диски і ділила гроші між суб'єктами прав відповідно до продажів ліцензійних копій музики та фільмів. Після обвалу ринку дисків розподіл почали робити відповідно до інформації про скачування з Мережі, використовуючи інформацію пошукової систем. Чим більше запитів на відповідну пісню чи фільм, тим більша частка з загальної суми у окремого автора, виконавця та продюсера.

Читайте также - Присадка для обороны. Как устроен бизнес группы Трейд Коммодити

Ситуація ускладнилась в 2014 р., коли була створена ще одна організація - Всеукраїнське Агентство Авторських Прав. Коли є дві організації - це вже конкуренція і демпінг, що об’єктивно грає на руку імпортерам. Імпортер отримав можливість обирати з ким домовлятись (чого немає в жодній країні світу!), і як мінімум затягувати перемовини щодо виплат на місяці й роки. Однак базова проблема не в тому, що існує дві організації, які збирають і розподіляють кошти, а в тому, що імпортер може платити різні суми одній або іншій організації на свій вибір. Якби обидві організації збирали одні ж суми, то, на мій погляд, нічого страшного в цьому не було б.

Трюки імпортерів для ухилення від сплати відрахувань

Імпортери для ухилення від виплат використовують декілька аргументів.

По-перше, мовляв, ситуація на ринку колективного управління непрозора, поки це все не змінилось, давайте взагалі нічого не платити. По-друге, імпортери говорять, що 6 млн грн, яких з них зібрали в 2016 р., це мало, тому давайте і їх приберемо, тільки залишимо виплати з імпорту аудіокасет та відеокасет.

Чому для відомих у всьому світі корпорацій проблема сплатити ці 6 млн грн на всіх для всіх українських авторів? На це питання важко знайти відповідь. Більш того, якщо взяти весь імпорт носіїв та обладнання за 2016 р., а потім взяти та застосувати постанову Кабміну, де розписано скільки і за що необхідно платити, сума виплат має сягати 50 млн грн., тоді як реальні відрахування - 6 млн грн. Цього року реальна цифра, яку мали б заплатити імпортери сягає 55 млн, а буде сплачено десь в межах 15 млн грн. Чому така різниця? Тому що великі імпортери використовують різні приводи, щоб уникнути виплат. Попервах їм незрозумілий був перелік обладнання. За їх пропозицією Кабмін змінив перелік обладнання. Далі вони висловили сумнів щодо організації, на користь якої мають бути сплачуватись ці збори. Почались суди, які були програні імпортерами. Потім імпортери заявили, що технології змінились, мовляв, є можливість напряму сплачувати кредитною карткою за скачування, а отже відрахування не повинні сплачуватись. Простіше кажучи, імпортери шукають різні причини, аби не платити.

Контрольні питання до Міністерства економіки, а не до імпортерів

Попри абсурдність скасування відрахувань на користь авторів, виконавців та продюсерів, думаю, що уряд може піти на цей крок. У імпортерів сильне лобі в українському уряді, натомість, українські автори і виконавці такого лобі не мають.

Однак все ж виникає два питання до держави, а вірніше до міністра економічного розвитку і торгівлі.

Перше: невже не очевидно, що навіть ці 6 млн грн на фоні того, що у нас за музику де-факто мало хто платить, це досить багато для українських авторів і виконавців?

Друге: навіщо цей примітивний обман з "відеомагнітофонами", які треба лишити у переліку? В світі морально застарілі носії виводять з-під сплати таких відрахувань і вводять нові. У нас традиційно все навпаки! Компенсації ніби й не скасовують повністю, постанова № 992 від 2003 р. ніби продовжує діяти, але "гібридним" способом її перетворюють на профанацію. Якщо відміняєте, відміняйте все, а не застосовуйте такий трюк!

Читайте также: Миллиарды ушли в Китай: Почему в Украине нет крупных майнеров

Виходячи з пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету міністрів, такі зміни призведуть до економії імпортерами обладнання 6 млн грн на рік. Тобто, відповідно до ст. 42 закону України про авторське право та суміжні права фактично імпортери, разом із Міністерством економіки України, хочуть у всіх українських продюсерів (мабуть у всіх п'яти, які ще животіють) взяти 1,5 млн грн., у всіх українських виконавців (100? Чи менше?) так само, ну а у авторів українських (ну якщо тут із фільмами брати, то десь 200 людей?) - 3 млн грн за рік! Це за місяць на всіх артистів 125 тисяч гривень. Так, якщо їх 100, то це в середньому 1 250 гривень кожному. А тепер запитайте у артиста - він погоджувався віддати комусь належні йому за законом хай навіть менше ніж 50 доларів?

Набридло писати, що відсутність грошей в українському шоу бізнесі призводить до зниження його якості. Це зрозуміло всім. Але коли Міністерство економічного розвитку та торгівлі хоче забрати у митців "ще трішечки" - це вже за межею і добра, і зла, і здорового глузду. Тому щиро сподіваюся, що цей проект постанови Кабінету Міністрів так і залишиться проектом, нагадуючи його авторам, що жадібність - це погано.

Павло Калениченко

Директор ОП Український музичний альянс,
кандидат юридичних наук

Подписывайтесь на аккаунт LIGA.net в Twitter, Facebook и Google+: в одной ленте - все, что стоит знать о политике, экономике, бизнесе и финансах. 

Печать
Материалы, публикуемые в разделе Мнения, отражают исключительно точку зрения их авторов и могут не совпадать с позицией редакции портала ЛІГА.net и Информационное агентство "ЛІГАБізнесІнформ"