Азов закрывается: из-за бездействия чиновников мы теряем море
Нещодавно на абсолютно здорову (хоча й запізнілу на пять років) ініціативу Держгідрографії закрити небезпечний морський район судноплавства навколо Криму спостерігали черговий акт істерії від посадовців "МЗС УРСР". Через який не тільки процес було зірвано, але й тих патріотів, які намагалися щось змінити у гнилій калюжі української морської політики, почали шельмувати за їх зайвий розум.
Воно й зрозуміло, орієнтовний обсяг розподілу та квотування лову на Азові становить для України щорічно тисячи тон риби (скільки тут мільонів зиску та яка з того доля чиновників - нехай калькулюють фахівці), а протокол із російскими колегами на 2020 рік ще не підписано.
Але поки в Києві готують рибні конверти та рахунки, росіяне, на відміну від нас спокійно собі рішенням власного Мінтрансу закривають для судноплавства частину Керченської протоки. Відповдіний проект стосується закриття частини акваторії протоки, що прилягаєдо Керчі та до коси Тузла.
Цим окупанти переслідують декілька цілей.
По-перше це додаткові обмеження для проходження суден та їх маневрування, прикладом судна із невеликою осадкою могли проходити через ці води, а не по основному фарватеру, де РФ вимагає на сплату «канальних та лоцманських зборів».
По-друге у відповідній акваторії фактично виникає убезпечена відсутністю комерційних суден морська база для кораблів Чорноморського флоту, Прикордонної охорони ФСБ та Росгвардії.
Ну й головне тут у тому, що Росія цинічно порушує таким закриттям і Договір 2003 року у частині користування протокою, і власне сумнозвісну Угоду 1993 року про рибальство на Азові (води протоки традиційно були місцем промислу материкових українських рибалок).
Далі, через мовчання обляпаних тюлькою посадовців «МЗС УРСР», така заборона стане «сталою практикою» для «історичних вод», і РФ буде мати черговий успіх щодо легітимації власної агресії на зовнішніх майданчиках. Голосніше співаємо гімна та складаємо паперові кораблики, нам потрібно ще більше паперових корабликів...
