17.02.2019, 10:23

Азовские "истерические воды", или Как Украину на тюльку разменяли

Азовские "истерические воды", или Как Украину на тюльку разменяли
доктор юридичних наук, професор, науковий консультант адвокатського об’єднання Barristers

История о том, как и почему чиновники ценят и берегут сотрудничество со страной-агрессором - даже во время войны (укр.)

Нещодавні трагікомічні події, а саме «телепортація» капітану сумнозвісного «Норду» з Мелітополя в Керч та підписання шляхом «листування» протоколу україно-російської «рибної» комісії на 2019 рік змушують учергове згадати проблему азовського рибальства. На моє глибоке переконання саме цей бізнес, на якому виросли та зцементувалися «харчові ланцюжки» – від селищних рибгоспів до московських та київських кабінетів урядових кварталів та поважних Адміністрацій, - призвів до «заморозки» статусу та режиму фактично радянського статусу Азову вже майже на три десятиріччя.

У перші роки незалежної України ще знаходилися вітчизняні посадовці з державницьким баченням, які відстоювали концепцію статусу Азову, користування ним та його розмежування з росіянами згідно вимог міжнародного права. І не лише загальновизнані принципи свободи судноплавства були тоді на нашому боці, але й географія. Адже більша частина азовської акваторії та й Керч-Єнікальський судноплавний канал у протоці за будь-яких ліній розподілу залишалися під юрисдикцією України.

Втім ще у 1993 р. РФ спромоглася підписати з нами міжвідомчу угоду про рибальство на Азові. Цей акт дозволив українським та російським господарствам ловити рибу в усій акваторії Азовського моря, включаючи й затоку Сиваш (й це не випадково, бо невпинно готувалися до анексії Криму росіяни вже тоді). Щорічний розподіл квот мав визначатися через протоколи засідання спільної комісії, а потім національні органи розподіляли ці квоти між господарствами. Згадані угодою центральні органи влади давно пішли в небуття (без належного правонаступництва до речі), але мало що є більш сталим в Україні ніж щорічні збори цієї комісії – за будь якої влади та обставин.

Пізніш після ескалації Росією конфлікту біля коси Тузла, українська влада капітулювала у питаннях Азову та погодилася на підписання на російських умовах сумнозвісної угоди 2003 р. про статус цього моря та Керченської протоки, як «внутрішніх вод» двох держав. Це законсервувало радянський підхід як до моря так й до господарської діяльності на ньому. Росія отримала жадане нею право вето на прохід в Азов військових суден третіх країн й до захоплення Криму звісно не виконала умов угоди стосовно розмежування акваторії Азову лінією державного кордону.

Чи наполягала на такому розмежуванні та реалізації власних прав на акваторії українська влада? Формально – так, а фактично кожне обговорення цієї (та будь-якої іншої) азовської проблематики зводилося до міркувань про долю азовського рибальства і питання «відкладалися». Міркування ці мали дуже «предметну» основу, адже за роки роботи україно-російської комісії з азовського рибальства «маленькі консервні заводики» отримали родичі багатьох керманичів різних уповноважених відомств. Ці «рибні» посадові династії, що склалися, успішно суміщають цей бізнес з державним управлінням й наразі, до речі.

Так РФ, використовуючи нашу власну рибну корупцію та рибну мафію у владі та біля влади, вдало лобіювала свої державні інтереси на Азові, які можна було звести до такого: юридична та організаційна підготовка анексії Криму (відсутність закріплених кордонів та міжнародних гарантій статусу вод Азову), унеможливлення ефективного контролю України за Керченською протокою, відсутність військової інфраструктури України в регіоні, непроведення на Азові військових, прикордонних, безпекових навчань з третіми країнами тощо.

Не дивує, що «гаряче» на Азові стало вже у 2013 році, коли російські прикордонники, в рамках нарощування власного силового угрупування в регіоні, утопили українське риболовне судно, розстріляли його екіпаж, а єдиного уцілілого члену екіпажу взяли у заручники та готувалися організувати над ним показове судилище з «браконьєрства». Тоді влада України мовчазно підтримала «старших братів» та навіть відкрила провадження щодо власних «браконьєрів», але розголос ситуації громадськістю, зокрема й на міжнародних майданчиках, змусив тоді російських піратів мовчки віддати заручника. До речі про цей інцидент, російські «герої» якого й надалі «сумлінно несуть службу» на кораблях прикордонників ФСБ РФ на Азові, після 2014 р. ніхто не згадує.

Захоплення росіянами Криму та прибережного Новоазовського району Донеччини у 2014 р. як не дивно, нічого не змінило для українських та російських чиновників від рибальства. Щорічно збирається україно-російська комісія, підписуються протоколи, які надають росіянам право не лише на лов, але й на «наукові дослідження» та на супровід кораблями ФСБ РФ власних рибалок у будь-якій точці Азову.

Нікого не бентежив навіть той факт, що російські чиновники, включені в комісію, серед іншого безпосередньо та особисто керували захопленим у Криму майном та здійснювали протиправне регулювання ловом з півострову. Більш того, за мовчазною (як мінімум) згодою квоти на вилов, які отримували росіяни в рамках роботи сумісної комісії, передавалися ними до незаконних господарських структур окупованого Криму. Усі відомства, залучені до роботи комісії (СБУ, МЗС, Мінюст та інші), це вочевидь повністю задовольняло.

Певні проблеми для рибної мафії виникли лише після затримання навесні 2018 р. українськими прикордонниками українського ж риболовного судна «Норд» під окупантським прапором, адже усі скелети разом посипалися з шафи. Адже «раптово з’ясувалося», що вилов з «Норду» порушниками режиму окупованих територій здійснювався... в межах отриманих квот та дозволів, сформованих внаслідок спільних рішень двосторонньої «рибної комісії».

Варто визнати, що після цього інциденту РФ та її структури впливу в України зробили все від них залежне для мінімізації наслідків затримання «Норду» та для розвалення відповідних адміністративних та кримінальних проваджень, для евакуації з підконтрольної території України кримського екіпажу цього судна. Це було вірною для агресора тактикою, адже на кону стояло багато чого. Бо формально за угодами 1993 та 2003 років українські прикордонники (а після перебазування в Азов – й кораблі ВМС ЗСУ) можуть зупиняти будь-яке риболовне судно на акваторії Азову, зокрема й будь-яке кримське. А затримавши плавзасіб та виявивши вихід рибалок з окупованої території – можна затримувати екіпаж, притягати його до відповідальності та конфісковувати в суді знаряддя лову та саме судно.

Це означатиме, що в той момент, коли в Україні з’являться посадовці, спроможні віддати такий наказ, та офіцери, спроможні його виконати – на акваторії Азову буде повністю закритим вилов для суден з окупованих територій. І провадження по «Норду», за умови їх справедливого судового завершення, стали б прецедентом та методичкою для майбутнього масового оформлення відповідних правопорушників в рамках відпрацьованого механізму. Цього росіяни допустити не могли.

Тому в цій справі, крім політичного тиску та обмежень на проходження торгівельних суден через Керченську протоку, РФ пішла на безпрецедентні кроки. Кораблями ФСБ за підтримки Чорноморського флоту було здійснено викрадення у травні-вересні 2018 р. декількох екіпажів материкових українських рибалок – з Бердянську, Очакову, Вілкового. Такі викрадення відбувалися з акваторій, наближених не до окупованого Криму, а до материкової України, із учерговим підкресленням фактичного господарювання росіян на всій Азово-Чорноморської акваторії, із показовим приниженням наших силовиків (один з екіпажів росіяни викрали, «в рамках святкових заходів», прямо в ніч після дня прикордонника). Посадовці РФ навіть й не ховали мети власних дій, що полягали в накопиченні материкових українських рибалок-заручників для тиску на Україну з метою припинення проваджень щодо екіпажу «Норду». Вимоги щодо «обміну» захоплених рибалок на екіпаж «Норду» прямо та публічно висувала навіть омбудсмен РФ пані Москалькова. У жовтні 2018 р. частина екіпажу «Норд» була вивезена росіянами з посольства РФ в Києві, у приміщенні якого ця група громадян України утримувалася півроку, через КПВВ в Крим. Окупанти при цьому випустили з Криму два утримуваних ними екіпажі материкових рибалок – з Очакову та Вілкового.

До речі учергове дивуюся нашій «мудрій» політиці щодо дипзносин з РФ, бо будь-яка держава, що має хоч краплю самоповаги, не терпіла б й доби перебування власних громадян як заручників у іноземній дипустанові на власні території. Ми ж півроку мовчки за таким спостерігали. Потім чомусь дивуємось – чому наші партнери з цивілізованих країн світу сприймають нас саме так, як сприймають.

Надалі ситуація стала цікавішою, адже підписання чергового протоколу україно-російської «рибної» комісії, яке мало відбутися у готелі під Києвом, поруч із братнім фуршетом українських та російських посадовців, восени 2018-го було зірвано – виключно через публічні питання, поставлені низкою нардепів та керівництвом Представництва Президента в Криму. Російська делегація швиденько виїхала з України бо лише відсутність політичної волі не забезпечила їх притягнення до кримінальної відповідальності за організацію незаконних органів управління у сфері рибальства в Криму. До позапланового виїзду росіян проект протоколу було підготовлено, але не підписано.

Почався 2019 рік та стало очевидним те що комісію за поточних умов зібрати важко, а рибалки Азову безумовно вийдуть на лов і за відсутності чергового протоколу комісії. А після цього одразу виявиться, що цей папірець нікому, крім росіян та їх агентів впливу, насправді й не потрібний.

Тому в січні-лютому цього року події гальванізувалися. Капітану «Норда», за очевидної домовленості високих уповноважених осіб з обох сторін, «подарували телепорт» в рідну Керч (за його відсутності в українських судах справа до юридичного фіналу звісно не дійде). Сам «Норд», що поки стоїть у Бердянську, чомусь «ніяк не можуть продати» з аукціону (але думаю що це судно також незабаром «раптово» з’явиться в Криму чи в РФ).

Після такого «повного вичерпання» інциденту росіяни вочевидь «милостиво погодилися» підписати протокол засідання комісії на 2019 рік, який, що виявилося на днях, вже був підписаний українською стороною та через український МЗС був переданий до РФ (ось для таких комерційно-рибних речей насправді й потрібні дипзносини з агресором).

Що маємо у сухому залишку після чергової катастрофічної здачі національних інтересів на Азові? Матимемо продовження на невизначений період дії угод 1993 та 2003 років, зокрема й гарантоване успішне підписання «рибного» протоколу на 2020 рік (чергове засідання комісії з Азову восени має відбутися в РФ і там росіяни та їх вітчизняні протеже точно якось домовляться про квоти).

Ну звісно що матимемо й подальші метастази рибної мафії в усіх силових структурах України та нарощування відповідного впливу РФ у українських громадах Приазов’я. Матимемо й продовження «спільного режиму роботи» щодо «організації рибальства» прикордонників двох держав на акваторії Азову, та відповідний успішний розвиток промислового лову риби в окупованому Криму.

Маємо й нами ж підготовлені юридичні докази «відсутності» міждержавного конфлікту між Україною та РФ на акваторії Азову – у вигляді протоколів засідання «рибної» комісії, які росіяни звісно будуть демонструвати в усіх можливих ситуаціях. І будуть питати представників третіх країн та міжнародних організацій – чи бачать вони у цих текстах згадку про окуповані Крим та Новоазовськ, і чи уважно вони дивляться на посади осіб наприкінці документу, біля їх підписів.

Тому як бонус отримуємо й відсутність реального реагування цивілізованих країн світу на ескалацію агресії РФ на Азові. Бо після підписання «рибного» протоколу важко очікувати на ефективні санкції проти російського морського бізнесу за захоплені судна ВМС; боюся що ключові гравці обмежаться черговим блюзнірським включенням до санкційних списків декількох російських посадовців. А тим за це вищестояче керівництво надасть медальку – та продовжить успішно рішати фінансово-рибні питання Азову з «молодшими братами» по комісії.

Що ж нам будуть розповідати про все це зацікавлені посадові особи? Вони будуть твердити мантру про «без альтернативність» статусу «історичних вод» для Азову. Насправді ж ця дешева маніпуляція досі можлива виключно через обмежену кількість в Україні фахівців з морського права. Звісно що режим морських просторів згідно Конвенції з морського права ООН на Азові буде на порядок вигіднішим як для рибалок так й для торгівельного судноплавства України за будь-яких обставин.

Також вони нам розповідатимуть про «вагоме соціальне та економічне значення» роботи двосторонньої комісії з азовського рибальства, виключно через яку нібито наші рибалки можуть виходити на лов. Насправді ж це подвійна брехня, адже по-перше кількість залучених у легальному лові азовських рибалок завишається у цих розповідях в десятки разів. Офіційні обсяги улову на Азові дійсно порівняно значні за кількістю, але це риба низьких сортових категорій (тюлька, бичок тощо), крім того майже подібні обсяги лову наразі дають внутрішні водойми, затоки та лимани. Тобто місця, де ніякі угоди з росіянами не потрібні. Та, по-друге, і це головне, насправді ніякі комісії та протоколи розподілу квот для захисту прав українських рибалок на акваторії Азову в умовах необмеженої нічим агресії росіян нічого не варті; вони зручні для іншого – як прикриття для торгівлі цими квотами, та як легалізація рибальства з Криму.

Звісно, якщо б відповідні посадові особи опікувалися не виключно про власний, забезпечений «братерством» з російськими та кримськими колегами, добробут – то рибна галузь України розвивалася б абсолютно в інший бік. І замість передачі океанічного риболовного флоту України до підконтрольних агресорові структурам здійснювалося б його нарощування та розширення географії застосування. Бо Україна, як держава, що виходить до напівзамкнених морів має на це гарантовані міжнародні права, про які відповідні посадовці чомусь (насправді зрозуміло чому) «забули».

А замість хижацького лову на Азові малоцінної риби дідівськими засобами заохочувався б розвиток прибережної аквакультури. Це звісно було б коли відповідні орану управління працювали на державу, а не продавали її інтереси за право надалі розподіляти «тюлькові» квоти.

Тому я навіть й не чекаю, що найближчим часом «істеричні води» цього моря відійдуть з порядку денного високоповажних керівниць та керівників, та що у цих особисто зацікавлених тюлькою посадовців нарешті з’явиться якесь раціональне бачення ситуації.

Вже не чекають на справедливість й материкові українські рибалки, захоплені у 2018 році росіянами. Нагадаю, що громадськість вимагала від МЗС та Держрибагенства серед іншого не підписувати з росіянами протоколи по Азову до їх звільнення – та цими вимогами записні «захисники прав рибалок» у високих органах влади смачно підтерлися.

Нагадаю що як мінімум троє заручників (капітан риболовного судна з Очакова та двоє рибалок з села Стрілкового) досі перебувають під контролем російських спецслужб в Криму та ще два бердянські рибалки – в РФ.

Більш того, родичам цих заручників, а також відданим росіянами у жовтні 2018 року очаківським рибалкам держава в особи Мінокупації категорично відмовила у наданні матеріальної допомоги за їх зверненнями (для цього восени 2018 навіть змінили норми закону та урядової постанови про заручників).

Бо це ж бачите (як мені у приватній розмові казали уповноважені посадові особи) «зовсім неправильні» заручники. Вони ж, на відміну від окремих поважних політв’язнів, не поїхали добровільно в руки спецслужб РФ чи на окуповані території до дівчат чи до своїх бізнес-партнерів. А займалися власною важкою легальною працею в прилеглих до материкової України морських акваторіях, де їх серед іншого були зобов’язані захистити від ворога вітчизняні прикордонники.

З вищенаведеного можна зробити чіткий висновок, хто є насправді, як казали раніше, «соціально близьким» до наших посадовців – їх російські колеги чи українські рибалки. Та констатувати, що ігнорування громадянським суспільством галузевої продажі національних інтересів ворогу рано чи пізно призведе до глобальних проблем, – бо невідомо який протокол про здачу чого підпишуть з росіянами наші альтернативно обдаровані чиновники завтра.

Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Отправить:
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Реклама
Реклама
Популярное
Реклама
Реклама
Реклама
Загрузка...