UA

Асимметричная военная стратегия: технологическое оснащение ВСУ – хорошо. Но люди важнее

Асимметричная военная стратегия: технологическое оснащение ВСУ – хорошо. Но люди важнее

политолог
30.11.2020, 15:31

Хорошо подготовленный личный состав может стать основой именно асимметричного подхода Украины против РФ в подготовке к конвенциональной войне (укр)

Розмови про якісну асиметричну стратегію військового будівництва для України тривають практично з самого початку російсько-української війни. В цьому немає нічого дивного. РФ в абсолютних показниках витрачає  щонайменше в 8-10 разів більше на оборону, ніж Україна.

В таких умовах намагатися зрівнятися з росіянами в військовому плані буде суїцидом для України в економічному і соціальному вимірах.

Як наслідок, завдання напрацювання цієї самої асиметричної стратегії військового будівництва для України як ніколи актуальне. Можна очікувати посилення інтересу до цієї тематики на фоні виходу книги колишнього секретаря РНБОУ академіка Володимира  Горбуліна "Как победить Россию в войне будущего".

Проте як завжди варто починати із самої дефініції, адже неправильне розуміння суті самого поняття може підвести до неправильних висновків.

Для кращого розуміння суті асиметричної стратегії в воєнному протистоянні, дозволю собі певний екскурс в історію.

Наприкінці Холодної війни спеціалісти Офісу комплексних оцінок Міністерства оборони США намагалися заглянути в майбутнє і спрогнозувати, якою буде відповідь американських противників в умовах домінування збройних сил США в звичайних силах і здатності вести так звані безконтактні бойові дії шляхом застосування крилатих ракет і авіації.

На думку представників Пентагону, опцій в противників США було три.

По-перше, це застосування терористичних актів і партизанських війн. І те, і інше означало відмову вести звичайну конвенційну війну, в якій, як показала перша Війна в затоці (1990-1991 роки), противники США не мають жодних шансів.

В рамках терористичних актів цілями ставали часто взагалі невійськові об’єкти, в той же час повстанський рух дозволяв нівелювати переваги американців в безконтактній війні і нав’язувати так званий ближній бій.

По-друге, противники США могли піти шляхом розробки ядерної зброї і засобів її доставки. Це дозволяло нівелювати перевагу американців в конвенційних силах, переводячи протистояння в площину ядерної ескалації.

Врешті решт, держави з більшими ресурсами і технологіями могли обрати стратегію більш прямої, але теж по суті асиметричної протидії американському способу ведення війни. Мова мала йти про нанесення кінетичних і некінетичних ударів по ключовим вузлам, які забезпечували домінування США на полі бою – системи збору і обробки інформації, командні пункти, інфраструктура базування і використання сил, логістика та забезпечення, окремі ключові платформи типу авіаносці.

Як показала історія, співробітники Офісу комплексних оцінок виявилися дуже точними в передбаченнях.

11 вересня 2001 року, Аль-Каїда нанесла удари в саме серце США – по Нью-Йорку і Вашингтону. Операції США у відповідь в Афганістані і Іраку ознаменувалися швидкими початковими перемогами збройних сил США і затяжною контрпартизанською боротьбою, яка не дала необхідних для США результатів.

КНДР пішла шляхом розробки ядерної зброї, а РФ, розуміючи свою конвенційну слабкість в перші роки після розвалу СРСР, відмовилася в 1993 році від політики невикористання ядерної зброї першою.

КНР же ж після 3-ї Тайванської кризи (1995-1996 року) зробила ставку на розвиток систем озброєння, які мали максимально ускладнити американцям проектування сили в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Відповідні системи були націлені як раз на ключові вузли американського способу війни, який був продемонстрований в війні 1990-1991 років.

По суті, відповідні системи, які сьогодні ідуть під американською абревіатурою A2/AD (anti-access/area-denial), спрямовані на попередження ефективної американської інтервенції в регіональні конфлікти в Індійсько-Тихоокеанському регіоні, роз’єднуючи американські сили в часі і просторі.

По мірі наявності фінансового ресурсу, РФ теж почала перебирати китайський підхід протидії американському конвенційному домінуванню. Хоча і зберігає відповідну роль стратегічних ядерних сил, як показав указ Володимира Путіна початку червня 2020 року.

Для чого цей увесь екскурс?

Все просто – ці приклади гарно фіксують суть справді асиметричної стратегії.

Мова йде в усіх трьох випадках про відмову повністю або частково грати по правилам і в системі координат, які пропонує противник. Оскільки в іншому випадку війна за правилами противника означає практично гарантовану поразку. 

Найрадикальнішими є перший і другий варіант майже повної відмови воювати так, щоб американці могли застосовувати свої переваги в безконтактних бойових діях.

Китайський варіант є менш радикальною відмовою грати по правилам США, але теж є асиметричною стратегією, адже передбачає боротьбу в разі необхідності із критичними вразливими вузлами в системі американського способу ведення війни, а не спрямована на повне знищення армії супротивника в рамках лобового зіткнення двох армій.

Як наслідок, асиметричність стратегії протиборства – це не про об’єктивну різницю в силових потенціалах, яка спостерігається між Україною і РФ. Це про відмову грати по правилам противника, в системі координат, яка дає йому можливість реалізувати свої переваги.

В таких умовах виникає головне питання – чи може бути взагалі асиметрична стратегія військового будівництва в протистоянні Україна і РФ? І якщо так, то яка саме – в умовах, якщо ми готуємося саме до війни високої інтенсивності?

Тут варто почати з останнього питання. Адже в Україні, як показує практика, коли мова йде про успішні асиметричні стратегії протидії слабкого сильному в другій половині XX і на початку XXI століття, мають на увазі в основному повстанські рухи і тероризм. Проте Україна виходить із того, що на загрозу повномасштабного російського військового вторгнення планується виставляти готові наші сили сектору оборони і безпеки для звичайної конвенційної війни.

Картинки успішних дій сил опору у В’єтнамі, Афганістані, Іраці, які міцно засіли в свідомості завдяки тій же поп-культурі, приховують іншу сторону медалі – а саме життя місцевого населення в умовах окупації. А це життя далеко не таке райдужне.

Так само гіпотетична ядерна програма України, про яку люблять поспекулювати окремі політики і експерти, не є варіантом для нас, якщо ми хочемо бути і далі відповідальним гравцем на міжнародній арені, а не перетворитися на державу-ізгой.

Тим самим приклади радикальних успішних асиметричних стратегій – це не варіант для України, якщо ми не хочемо віддавати свою країну на поталу окупаційних сил, і прагнемо далі бути відповідальним гравцем системи ядерного нерозповсюдження, яку підтримують на даний момент ключові держави світу.

Коли ж говорять про асиметричну стратегію для конвенційної війни високої інтенсивності, то в Україні перш за все наголошують на розвитку ракетних технологій. Справді, з 2016 року в нашій країні діє ракетна програма, яка реалізується шляхом розвитку ракет сімейства Вільха і крилатої ракети (КР) Нептун.

На сьогодні маємо значні успіхи по цим напрямкам, зважаючи на наші доволі скромні фінансові можливості. Дальність ракет Вільха вже складає 120-130 км, а в перспективі може зрости до 200 км. КР Нептун прийнята на озброєння в серпні 2019 року і повинна забезпечити ураження надводних кораблів супротивника водозміщенням до 5 000 тон на дальності 280-300 км.

Відповідні розробки ідуть в руслі об’єктивних тенденцій в військовій справі – в даному випадку мова йде про збільшення одночасної глибини ураження бойових порядків супротивника. І це дуже добре.

Але на скільки такі розробки є асиметричними в умовах наявності в РФ подібних аналогів? Адже є відповідні ракетні розробки для РСЗВ Смерч/Торнадо-С так і протикорабельна ракета Х-35. Тому в даному випадку мова йде про симетричність – хоча і в значно менших масштабах.

І в цьому немає нічого поганого. Той же самий досвід США в пошуку і знищенні іракських ракетних комплексів Скад/Ельбрус в 1991 році показав на скільки важко знаходити і знищувати відповідні системи. А тому наявність в України відповідних ракетних комплексів наземного базування, які гарантують нанесення ударів і при цьому їх важко виявляти і знищувати, є потужним інструментом стримування. Але точно не є асиметричною стратегією, якщо виходити із правильного розуміння відповідного поняття.

Теж саме можна сказати про кіберзброю чи опору на сили спеціальних операцій/спецпризначенців. РФ теж активно працює по цим напрямкам і готується активно використовувати відповідні інструменти в разі необхідності.

Це підводить нас до головного питання – чи можлива радикальна асиметрична стратегія військового будівництва України, яка спрямована на підготовку до конвенційної війни високої інтенсивності? Виходячи із вищесказаного,  ні.

В нашому випадку мова радше йтиме про зменшення розриву в військових потенціалах із РФ шляхом максимально ефективного використання наявних фінансових ресурсів. Цього неможливо уявити без розробки пріоритетного переліку закупівель озброєння і військової техніки, який потім будуть систематично реалізувати. Це, в свою чергу, має враховувати об’єктивні тенденції в військовій справі.

Друга війна в Нагорному Карабасі (вересень-листопад 2020-го) чітко нагадала про ці тенденції – в війнах майбутнього перемагатиме та сторона, яка матиме домінування в повітрі, інформаційне домінування (кращі системи збору, обробки і використання даних про противника), домінування в комплексному вогневому ураженні із максимальних дистанцій.

Звичайно окремі елементи асиметрії можуть бути – наприклад ставка на ударні оперативно-тактичні безпілотники, з якими в російської армії проблеми як показує практика.

Але треба розуміти, що в військовій сфері на ті чи інші технологічні виклики ворог намагається шукати відповіді. А тому цикл життя будь-яких переваг не такий довгий, а самі вони ніколи не є абсолютними. Проте так чи інакше в кінці кінців мова йде про посилення здатності нанести ворогу непоправний рівень втрат саме в конвенційній війні високої інтенсивності, до якої збройні сили РФ так само активно готуються, а не про радикальну відмову грати в цій системі координат.

В таких умовах справжніми індикаторами успішності нашого підходу може бути насиченість військ критичними технологіями – наприклад, кількість одиниць якісних сучасних систем розвідки та спостереження із розрахунку на відповідну кількість з’єднань. Те ж саме можна говорити про інші критичні елементи – системи зв’язку, системи ураження різних типів і так далі.

І на сам кінець. Війни сучасності все більше залежать від технологій. Проте важливо не допуститися помилки техноцентризму – надмірного захоплення технологіями на противагу розвитку людського фактору.

Американська доктрина AirLand Battle в редакції 1986 року чітко починалася із нагадування, що війни ведуть люди, і перемагають в них люди, а не машини. Іншими словами війна іще довго не буде просто менеджментом в плані систематичного виявлення супротивника і нанесення по ньому ракетно-артилерійських ударів.

Тому поряд із якісним технологічним переозброєнням ЗСУ, який зменшуватиме силовий розрив із ЗС РФ і дозволятиме в разі потреби гарантовано наносити непоправний рівень втрат, важливо не забувати про людей.

Саме краще підготовлений особовий склад може стати основою нашого справді асиметричного підходу проти держави, яка має більше фінансових ресурсів і потужнішу технологічну базу, в рамках підготовки до конвенційної війни високої інтенсивності. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Вакансии
Больше вакансий
Business Analyst
Киев Semantrum
Юрисконсульт
Киев Група Компаній ЛІГА
Менеджер з продажів реклами
Киев Медіа холдинг Ligamedia
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости
Популярное