Войны высокой интенсивности: чему учат НАТО боевые действия на Донбассе

Кожне повідомлення про спільні тренування чи підготовку українських військових армійцями країн НАТО супроводжується ритуальною тезою про те, що іноземні військові не лише передають відповідні навички українцям, але і вивчають наш досвід. Проте на скільки справедливою є ця теза і що за нею стоїть на практиці?

Міждержавні війни високої інтенсивності на сьогодні є справді рідкісним явищем, а тому будь-який конфлікт, який має відповідні риси, справді викликає значний інтерес і зацікавленість. Теоретики намагаються визначити особливості ведення бойових дій на поточному етапі, які потім враховують в своєму військовому будівництві.

Яскравим прикладом є осмислення уроків війни 1973 року між Ізраїлем і коаліцією Єгипту та Сирії. Вивчення війни Судного дня дало значний поштовх в розвитку військової справи і було одним із рушіїв створення США першої доктрини ведення операцій під назвою "Активна оборона", яка потім трансформувалася в доктрину "Повітряно-наземна битва".

Тому не дивно, що активні бойові дії на Донбасі, викликали значний інтерес серед американських експертів. Для прикладу, у відкритому доступі можна знайти аналітику Філіпа Кербера під назвою "Lessons learned from the Russo-Ukrainian war", яка з’явилася в липні 2015 року.

Цікаво, що сама аналітика була розроблена на прохання генерал-лейтенанта Герберта Макмастера, який на той час працював в Командуванні навчань і доктрин Сухопутних військ США (TRADOC). Саме це командування відповідає за теоретичне обґрунтування програми підготовки Сухопутних військ США. Та і сама особистість автора дуже цікава і знакова, адже Кербер починав свою кар’єру як раз з аналізу особливостей війни 1973 року і був активним учасником дискусій, які допомагали формувати першу доктрину ведення операцій в США. Таким чином, аналітиками країн НАТО робилися спроби узагальнити відповідні уроки бойових дій на Донбасі.

Проте уроки активних бойових дій 2014-2015 років все ж поступаються урокам війни 1973 року в своїй всеосяжності. Так бойові дії на Донбасі носили локальний характер і мали значно менший масштаб та інтенсивність, ніж бойові дії в рамках війни Судного дня. Залучення російських регулярних підрозділів було точковим.

Батальйонно-тактичним групам РФ, які вторгалися на територію України, ставилися обмежені локальні завдання – провести контрнаступ проти наступаючих українських підрозділів і таким чином змінити на свою користь ситуацію на Донбасі, як це було наприкінці серпня 2014 року, чи здійснити захоплення Дебальцевського виступу, як це мало місце наприкінці січня і на початку лютого 2015 року.

РФ не залучала до своїх дій на Донбасі армійську і тактичну авіацію, а також не застосовувала ракетну зброю театру воєнних дій. Тому загалом росіяни не продемонстрували всіх елементів свого оперативного мистецтва на поточному етапі. Так само були продемонстровані лише окремі елементи сучасного російського способу ведення війни.

Проте, не зважаючи на фрагментарність уроків бойових дій на Донбасі, доцільно задати питання, що власне нового могли для себе відкрити військові теоретики країн НАТО. Для відповіді на це питання треба повернутися до останнього етапу Холодної війни.

В середині 1970-х років між США і СРСР встановився кількісний і якісний паритет в ядерних озброєннях, який закріплювали перші угоди по контролю над стратегічним ядерним озброєнням. Досягнення ядерного паритету призвело до того, що як в СРСР, так і США відновився інтерес до всеосяжного теоретичного опрацювання проблематики ведення високоінтенсивних конвенційних війн. Обидві супердержави виходили з того, що момент застосування ядерної зброї треба відтягнути якомога далі через загрозу ядерного Голокосту.  

Результатом цього інтересу в США, стала поява доктрини ведення операцій "Повітряно-наземна битва" в 1982 році. Зі свого боку радянські військові, такі як тодішній начальник Генштабу ЗС СРСР маршал Ніколай Огарков, побачили в цій доктрині зародки революції в військовій справі – тобто якісно нового етапу в формах і методах ведення конвенційних війн високої інтенсивності між найрозвиненішими державами.

Пізніше, спеціалісти Офісу комплексних оцінок Пентагону, проаналізувавши ідеї радянських військових, підтвердили висновок, що конвенційна війна високої інтенсивності між найрозвиненішими державами буде якісно відрізнятися від практик Другої світової війни.

Американські і радянські військові теоретики фактично дійшли консенсусу щодо просторового розширення поля бою до масштабів всього театру воєнних дій (ТВД) шляхом розвитку потенціалу до дальнього конвенційного вогневого ураження і розмивання таким чином різниці між фронтом і тилом.

Важливою складовою спроможності наносити дальнє вогневе ураження визначалося насичення театру воєнних дій сенсорами різних типів, а також спроможності ефективно збирати і аналізувати відповідну інформацію, робити це швидше за ворога. Тобто інформаційне домінування, як відповідний феномен, визначають російські військові теоретики, стає однією головних умов перемоги в сучасній конвенційній війні високої інтенсивності.

Інформаційне домінування досягатиметься як шляхом насичення ТВД власними сенсорами, системами збору і обробки даних, системами зв’язку, так і шляхом створення відповідних перешкод в роботі противника по відповідним напрямкам, використовуючи кінетичні і некінетичні (РЕБ) засоби. Російські військові теоретики взагалі на сьогодні говорять про електронно-вогневе ураження, як поєднання кінетичних і некінетичних засобів для ослаблення здатності ворога чинити організований спротив.

Тобто проблематика конвенційної війни високої інтенсивності була доволі гарно пропрацьована в США і СРСР в останні 10 років Холодної війни. Інша справа, що після 1991 року відповідні напрацювання виявилися, по суті, непотрібними. СРСР дезінтегрувався, а РФ була слабка фінансово і технічно для реалізації на практиці відповідних теоретичних напрацювань. Та і замість міждержавної війни, увага була перефокусована на придушення повстанського руху в Чечні, що вимагало зовсім інших підходів.

В США розмови про революцію в військовій справі по інерції тривали ще десь 10 років після краху СРСР – проте війни низької інтенсивності в Афганістані і Іраку остаточно відсунули на другий план реалізацію відповідних теоретичних ідей.

Тепер же США і РФ знову повертаються до відповідних напрацювань 1980-х років в рамках модернізації своїх збройних сил в умовах повернення на порядок денний протистояння між великими державами.

Що нового могли побачити американські спеціалісти, аналізуючи бойові дії на Донбасі?

Вони побачили лише практичне підтвердження теоретичних напрацювань пізнього періоду Холодної війни. Хоча РФ не застосовувала ракетну зброю ТВД, проте активно вдавалася до застосування реактивної і ствольної артилерії, тим самим роблячи бій все більш безконтактним.

Так само росіяни на Донбасі активно використовували різні типи БПЛА, насичуючи поле бою сенсорами. Це була частина більшого протистояння за інформаційне домінування, де поряд із власними БПЛА і новими системами зв’язку, росіяни також застосовували різні типи систем РЕБ для ослаблення керованості українських сил безпеки і оборони.

Більше того – траплялися випадки, коли вогневе ураження наносилося по джерелам випромінювання без застосування БПЛА для розвідки. Тим самим росіяни на практиці реалізували ідею про електронно-вогневий удар.

Звичайно, дані факти знаходять своє відображення в підготовці американських підрозділів. Посилюється система ППО ближнього радіусу дії – системи Avenger та IM-SHORAD для боротьби з розвідувальними БПЛА росіян.

Американці вчаться максимально обмежувати різні типи випромінювання під час роботи тим самим зменшуючи свою помітність для ворожих систем РЕБ і радіо-технічної розвідки. Модернізується система зв’язку, яка має стати більш завадостійкою, і розвивається своя лінійка РЕБ. Ну і звичайно ж посилюється потенціал до дальнього вогневого ураження за допомогою таких систем як гаубиця ERCA, перспективна багатоцільова оперативно-тактична балістична ракета PrSM чи гіперзвукова зброя. В випадку сенсорів мова йтиме про сотні тисяч систем спостереження різних типів на ТВД майбутнього, які будуть об’єднуватися в єдину систему за допомогою таких проектів як TITAN (Сухопутні війська) чи Advanced Battle Management System (ВПС із перспективною залучення інших видів військ).

Але знову ж таки відповідні ідеї озвучувалися ще задовго до початку активних бойових дій на Донбасі в 2014 році. Бої на сході України лише підтвердили американцям правильність теоретичних напрацювань 1980-х років, змушуючи повертатися до підготовки ведення війни високої інтенсивності.