03.10.2019, 16:30

Адвокатская монополия - или "представительство всех и всеми"?

Адвокатская монополия - или "представительство всех и всеми"?
заслуженный юрист Украины, эксперт UIF (Ukrainian Institute for the Future)

Пойдет ли на пользу украинскому правосудию предложенная Зеленским отмена "адвокатской монополии" (укр.)

Нещодавно Парламентом було направлено до Конституційного суду президентський законопроект «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)», яким пропонується залишити монопольне становище адвоката виключно для захисту особи від кримінального обвинувачення, повертаючи, при цьому, право будь-якому юристу бути представником в судах у всіх інших процесах.

Певна річ, окреслена пропозиція не могла не викликати бурхливих дискусій як у правозастосовних, так і в наукових колах. Підстава цього зрозуміла: фактично йдеться про цілковите переформатування юридичної правозастосовної реальності, шляхом повернення до ще не надто забутого старого підходу до порядку унормування надання професійної правничої допомоги.

Варто нагадати, що свого часу активно висловлювалися пропозиції щодо обмеження адвокатської монополії спорами немайнового характеру та справами, у яких ціна позову не перевищувала б 2 млн. грн., втім, зрештою законодавець зупинився на запровадженні інституту малозначних спорів.

Важливо підкреслити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на захист і доступ до правової допомоги як невід’ємну складову частину права на справедливий суд (ст. 6).

Водночас, статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу, котре включає можливість отримання у випадках, передбачених законом, цієї допомоги безоплатно та вільного вибору захисника своїх прав.

Такий крок, як запровадження представництва в судах через інститут адвокатури, було здійснено в межах Стратегії реформування, судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки (20.05.2015 р.) та Національної стратегії у сфері прав людини. Його метою було втілення принципу верховенства права та забезпечення функціонування судової влади, що відповідає суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду, а також європейським цінностям та стандартам захисту прав людини.

Аналіз чинного законодавства та практики іноземних держав демонструє, що наразі у таких країнах, як Австрія, Данія, Сінгапур, Туреччина, Ізраїль, Іспанія, Італія, Німеччина, Франція, Чехія та ряд інших адвокатура займає монопольне становище на всіх рівнях та в усіх галузях судового представництва.

Безсумнівно, з ухваленням такого доленосного для держави і суспільства рішення варто зважати на наявність вагомих аргументів «за» та «проти» скасування адвокатської монополії. Говорячи про певні перестороги скасування адвокатської монополії, які безумовно мають місце, варто зосередитися на наступному.

Перш за все, складним постає забезпечення боротьби з проявами зловживань процесуальними правами та недостатнім рівнем якості здійснення правозахисної діяльності «звичайними юристами». Йдеться про відсутність приналежності таких суб’єктів до певної професійної спільноти, наділеної механізмами впливу на забезпечення якості послуг, у тому числі – шляхом існування можливості притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, у разі відмови держави від адвокатської монополії варто було б переоцінити як зміст присутності на ринку кваліфікованих фахівців у галузі юриспруденції, так і на рівні однієї з провідних сфер державної політики вести мову про належну кваліфікаційну підготовку таких осіб, адже перенасиченість ринку юристів не лише не означає існування розширених можливостей в частині надання громадянам якісної та високопрофесійної юридичної допомоги, але й, як би парадоксально це не виглядало, навпаки ускладнює повноцінне забезпечення даного аспекту.

Часто сьогодні озвучується і дещо спекулятивний аргумент «проти» адвокатської монополії. Так, йдеться про нібито перешкоджання доступу незахищених категорії населення до кваліфікованої правничої допомоги, у тому числі, до забезпечення представництва їхніх інтересів адвокатами у судах.

Проте, офіційні статистичні дані на сьогодні дозволяють констатувати належний стан забезпечення державою відповідних потреб цих категорій громадян. Зокрема, за останній рік у кримінальних провадженнях, затриманим, заарештованим та засудженим особам надання безоплатної правової допомоги збільшилося з 90 до 91 тисячі випадків; з 70 до 75 тисяч зросла кількість звернень за представництвом інтересів у цивільних та адміністративних справах, і на понад 10%, з 501 до 553 тисяч, – звернень за правовими консультаціями та роз’ясненнями.

Загалом, за останніми даними Мін’юсту, минулого року адвокати системи безоплатної правової допомоги забезпечили захист 129 160 громадян у кримінальних, цивільних та адміністративних справах. Інтереси ще майже 35 тисяч українців у суді захистили працівники центрів БПД. Крім того, наразі в Україні працює понад 40 000 адвокатів, а отже навряд чи є підстави стверджувати про існування обмежень у виборі захисника чи представника.

Проблема відсутності спеціальної дисциплінарної відповідальності за допущення порушень прав клієнта на практиці полягає у відсутності будь-яких наслідків для «не адвоката» у разі розповсюдження ним конфіденційної інформації, а також відсутністю «бар’єрів», які убезпечували б таку інформацію від втручання третіх осіб, у тому числі, вилучення правоохоронними органами (тоді, як адвокатська таємниця охороняється законом). Окремо слід зазначити про відсутність обмежень на представництво клієнтів у разі, якщо має місце конфлікт інтересів. Аналогічно не може йтися про подання адвокатського запиту (на який адресат не просто зобов’язаний відповісти, але й надати вичерпну інформацію, що запитується), додаткові гарантії в частині проведення щодо «не адвоката» слідчих дій, свідоцький імунітет, що гарантує неможливість висунення вимог про надання інформації в частині, що порушує адвокатську таємницю тощо.

Відтак, у разі представництва особи «не адвокатом», вона позбувається значної частини відповідних гарантій та запобіжників порушення її прав.

Усе це не лише є перешкодою у реалізації права на справедливий суд, але і йде врозріз із загальноприйнятими уявленнями загалом про гарантування поваги до прав особи та їх захист від порушення або свавільного втручання.

У свою чергу, позитивні аспекти скасування адвокатської монополії базуються, скоріше, на технічній стороні питання. Так, у невигідному становищі опинилися юристи-працівники підприємств та установ, вимушені набувати адвокатського статусу, а разом з тим – сплачувати відповідні внески.

Справедливим буде назвати і такий аспект, як розширення принципу свободи волі громадянина щодо можливості обирати захисника як в адвокатському середовищі, так і поза ним.

У процесі реформування всерйоз варто замислитися над підвищенням вимог та уніфікації тих критеріїв, що висуваються до осіб, які можуть бути представниками, передусім, з метою гарантування державою належного забезпечення права особи на справедливий суд.

Як вбачається з аналізу практики ЄСПЛ (рішення у справах «Молдавська проти України», «Коррея де Матуш проти Португалії», «Шамоян проти Вірменії» та інші), Суд доходить висновку про те, що державами для забезпечення ефективного захисту можуть установлюватися вимоги до конкретних юридичних кваліфікацій. Отже, запровадження Україною конституційних обмежень щодо представництва осіб у суді цілком узгоджується зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід зважати також на те, що чинна редакція Конституції України (в частині встановлення адвокатської монополії) була підтримана представниками різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища, у тому числі – експертів Венеційської комісії.

У цьому контексті важливо підкреслити, що парламентський Комітет з питань європейської інтеграції у своєму висновку від 02.09.2019 р. цілком слушно наголосив на доцільності звернення до Комісії і тепер щодо отримання висновку про відповідність проекту закону європейським стандартам та цінностям, зважаючи на те, що він стосується демократичних принципів, верховенства права та функціонування демократичних інституцій у державі.

Надалі, 03.09.2019 р., проект було направлено до Конституційного Суду України для отримання висновку про відповідність вказаних змін Конституції України. Втім, відкритим залишається питання про те, яку ж позицію відстоюватиме орган конституційної юрисдикції.

Безумовно, наразі з метою гарантування забезпечення прав громадян, кваліфікованих юристів, державних службовців, які здійснюють судове представництво, та адвокатської спільноти, мають бути проведені взаємні консультації задля недопущення спотворення ідеї розбудови України, як правової держави та порушення права громадян на захист.

Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Отправить:
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Реклама
Реклама
Популярное
Реклама
Реклама
Реклама
Загрузка...