Лебедь, щука и рак: каким будет следующий парламент?
Безумовно, в ході виборів ще можуть бути неочікувані зміни, але в цілому картина вже зрозуміла. Яким буде наступний парламент, чого громадянам від нього очікувати?
1. Буде багато нових облич, але це не вперше.
Нинішній парламент, термін повноважень якого добігає кінця, також являв собою дуже значне оновлення порівняно з попереднім - для більшості депутатів це був перший крок у політику. Багато людей про це забули і вважають оновлення парламенту майже панацеєю від корупції і кнопкодавства.
На жаль, ні.
2. Вперше за багато років буде така значна концентрація влади в одних руках.
Це не лише можливість, а й відповідальність. Правда, концентрація влади спрацює лише на початку.
3. Найбільшою групою у новому парламенті, так само як і в нинішньому, будуть люди, які прийшли туди просувати свої власні інтереси.
Значна частина їх пройде по мажоритарним округам від політсили "Слуга Народу" (відбір був за принципом "друзі друзів", майже без перевірки - на це не було ні часу, ні ресурсів). Також буде багато традиційних місцевих баронів та людей, що отримали місця у списках за спонсорство партій. Політкоректно назвемо це так, хоча йдеться просто про купівлю мандатів.
4. Кількість пристойних людей буде більше, ніж у нинішньому парламенті.
Наприклад, вона збільшиться з 10% до 20% (навряд чи до 25%). Чи є це значне збільшення? Залежить від того, як сформується коаліція.
5. Хто міг би бути партнером "Слуги Народу" по коаліції? Очевидно, той, хто найменше проситиме: маючи майже більшість, не хочеться ділитися владою.
Політсила "Голос" вимагатиме повноцінної коаліційної угоди (а це, як вважають у команді Зеленського, зв’яже руки), "Батьківщина" - прем'єрське крісло (а з ним значну частину фактичної влади), "Оппоплатформа" прагнутиме перетнути певні червоні лінії.
Тому найбільш зручним партнером по коаліції для "Слуги Народу" є "Сила і Честь", бо не попросить нічого особливого. Ігор Смешко стане прем’єр-міністром, на якого можна перекидати весь негатив, а міністерські портфелі (і відповідні можливості) команда президента поділить між своїми людьми. Тому вони дуже зацікавлені у проходженні партії "Сила і Честь".
6. З точки зору реформ найкращою була би коаліція "Слуга Народу" та "Голос", але лише за умови повноцінного коаліційного партнерства, закріпленого угодою.
Але і перебування в конструктивній опозиції для "Голосу" є непоганим варіантом. Це дозволить багато чого навчитися, вибудувати партію, отримати контроль над важливими парламентськими комітетами і підтримувати реформи, але не потонути разом зі "Слугою Народу".
7. Парламентські комітети є найважливішим інструментом роботи Верховної Ради, хоча їм завжди приділяється менше медійної уваги, ніж яскравим і жвавим пленарним засіданням.
Дуже важливо мати в кожному комітеті хоча б декілька людей із різних фракцій, здатних реально працювати. Передивляючись списки майбутніх народних депутатів, я не відчуваю особливого оптимізму щодо формування комітетів. Подивимося.
8. Окремо треба зупинитися на структурі та майбутньому найбільшої фракції.
Вона буде не просто строката, а матиме складну внутрішню структуру, що є наслідком квотного принципу формування. Умовно кажучи, кожна важлива людина в новоствореній команді президента мала свою квоту. Так буває завжди, бо партія влади в Україні завжди формується ситуативно в останній момент (Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко робили те саме). Як результат, "любі друзі", представники кланів, чесні реформатори, люди, які купили місця, і люди, яких самих купили за місця, - все це в одному великому салаті, і таке бувало на всіх попередніх виборах.
У чому різниця з попередніми парламентами? У безконтрольності. Наприклад, Порошенко, прихильник мікроменеджменту, особисто затверджував всі списки. Янукович покладався на силовий тиск. Зеленський не має схильності ні до мікроменеджменту, ні до силового тиску на соратників. Тому соратники будуть працювати злагоджено, як лебідь, рак та щука.
Ця аморфна маса спочатку буде намагатися голосувати солідарно, хоча би для збереження обличчя, але в них буде погано виходити. Тоді буде певний тиск на незгодних. Незгодні або зламаються, або вийдуть із фракції, або пошлють всіх подалі (все ж таки Зеленський не Янукович).
В результаті всередині фракції утворяться фракції. Далі можливі різні сценарії. Або відбуватиметься системна і глибока внутрішньопартійна дискусія з кожного приводу (в окремих демократичних країнах добре працює однопартійна система із сильною внутрішньопартійною демократією; таке було десятиліттями в Японії). Або (і цей сценарій більш імовірний) кожна мініфракція всередині фракції голосуватиме сама по собі, і тоді почнеться торгівля голосами, як це вже бувало. Особливої вартості тоді набувають фактичні керівники мініфракцій, які здатні дати певну кількість голосів пакетом.
9. Ще одним ганебним явищем, яке ми можемо побачити у цьому парламенті, можуть стати тушки.
Оскільки партійний список "Слуги Народу", так само як і список її мажоритарників, формувався швидко і навмання, не виключений перехід окремих депутатів туди, де є гроші (а гроші є в Медведчука). Особливо у зоні ризику мажоритарники: зелена парасолька з партійним брендом потрібна для перемоги, бо дає фору майже 30% порівняно з конкурентами, а після отримання свідоцтва народного депутата парасольку можна викинути.
10. Отже, працездатність та ефективність нового парламенту не будуть вражаючими.
Реформи будуть, як і раніше, робитися під тиском Заходу силами невеликої групи депутатів за підтримки громадянського суспільства.
11. Дуже важливим фактором в цій ситуації стає уряд.
Уряд може формуватися одним із двох способів — або політичний, або професійний. Політичний уряд — це поділити портфелі між своїми і насолоджуватися життям. У цьому випадку про реформи можна забути. Професійний уряд — це запросити незалежних професіоналів, розуміючи, що без них все піде на дно. Але технократи висуватимуть вимоги, бо навчені досвідом попередніх урядів. Отже, це тема наступної статті.
