Путин объясняет Холокост, или Актуальное эхо атаки на историю

З  початком 2020 року тема історії у гібридних діях набуває особливої ваги. Нічого дивного – рік 75-ї річниці перемоги над нацизмом Росія намагатиметься використати у власних інтересах, намагаючись перейти у контратаку у сфері геополітики.

Про це свідчать агресивні випади Путіна проти Польщі, здійснені ще наприкінці минулого року. Владу Другої Речі Посполитої господар Кремля звинувачує в антисемітизмі та співпраці з нацистами. У Варшаві на ці звинувачення відреагували на рівні прем’єра (Матеуш Моравецький зробив відповідну заяву) та створили спеціальний штаб для протидії російським спробам очорнити польську історію.

Зауважу, що політика історичної пам’яті у Польщі достатньо потужна, і РФ буде непросто нав’язати власну точку зору. Про це, зокрема, свідчить вихід минулого тижня присвяченої 75-й річниці звільнення Аушвіца-Біркенау статті президента Польщі Анджея Дуди у низці світових видань.

Читайте також - Голокост. 6 млн мертвих. Їх вбили не садисти та злодії

Припускаю, що Кремль буде діяти асиметрично, пропонуючи різні ходи. Зокрема, Путін, виступаючи в ході Форуму пам’яті жертв Голокосту у музеї "Яд Вашем" (його організували за участі російського олігарха В’ячеслава Моше-Кантора), наголосив, що знищення євреїв під час Другої світової війни здійснювали не лише нацисти, а й мешканці окупованих територій.

Російський президент, зокрема, заявив, що на території України загинули 1,4 млн євреїв, вирішивши не уточнювати, що переважна більшість з них стали жертвами Третього Рейху. На жаль, український МЗС на це не відреагував. Подібні спроби гібридного тлумачення історичних подій з боку Росії, впевнений, триватимуть і надалі.

Всім охочим варто ознайомитися з матеріалами дискусії російських істориків про історичну пам’ять тут.

Там йдеться про пропозиції стверджувати, що Друга світова війна розпочалася не у 1939 році з нападу на Польщу (такі версії справді існують), наголошувати, що Польща сьогодні є спільним ворогом для Росії та європейської бюрократії.

Якщо подібні роздуми виходять друком, можна лише уявити, що залишається за закритими дверима. Сумнівів не має бути лише в тому, що Росія має намір використати історію як зброю  у власному прагненні зміцнити позиції на світовій арені.

Яскравий приклад маніпуляцій – нещодавній салют у Москві на честь 75-ї річниці звільнення Варшави від нацистів. Як відомо, частини РСЧА (Червона Армія. - Ред.) з іншого берега Вісли спостерігали за придушенням нацистами Варшавського повстання, яке розпочалося ще у серпні 1944 року.

Цинічне відзначення річниці звільнення Варшави пройшло разом з оприлюдненням архівних документів про непідготовленість повстання – і тут версія російської пропаганди повністю лягає на традиційну точку зору радянської пропаганди.

Володимир Зеленський в Ізраїлі відмовився відвідувати Форум пам’яті жертв Голокосту, де пріоритет мав Путін, а українському президенту не надали слова. Натомість Зеленський візьме участь у вшануванні пам’яті жертв нацизму в Аушвіці-Біркенау 27 січня. Очевидно, відвідати обидва епіцентри вшанування жертв Голокосту – єдино можливий для Зеленського вихід. Проте цього недостатньо.

Облиште сподівання, що ефемерне "потепління" у російсько-українських відносинах позбавить Кремль агресивних намірів. Не дарма прессекретар російського МЗС Захарова використала минулого тижня запліснявілу дезінформацію про причетність Степана Бандери до радянських погромів.

Україна сьогодні перебуває під загрозою отримання масивного інформаційного удару за темами, пов’язаними з Другою світовою. Натомість, наше суспільство навряд чи може похвалитися монолітним сприйняттям подій 75-річної давнини, консолідуючими оцінками діяльності Руху Опору чи ефективною деконструкцією трагічних подій.

Прагнення поставити на "безконфліктних героїв", яке у різний спосіб озвучили президент Зеленський та новий голова Українського інституту національної пам’яті Дробович, є небезпечним та може спричинити негативні наслідки.

Нам потрібні союзники у справі боротьби за історичну пам’ять (насамперед Польща – попри складні взаємини у сфері історичної пам’яті) та рішучі дії офіційного Києва, адже руйнування пам’яті спричиняє занепад нації на сучасному етапі.