Україна в 2019. Апетити Кремля, фактор Трампа та хаос в ЄС

Наша країна вже п’ятий рік бореться за своє виживання та існування. Проте міжнародне політичне і економічне середовище тільки погіршується. А тому варто чітко розуміти, які ризики готує Україні прийдешній рік на міжнародній арені.

Перший ризик - сповільнення світової економіки і загроза рецесії

Остання світова економічна криза і рецесія були в далекому 2008-09 роках. Капіталістична модель економіки характеризується, як відомо, циклами підйому і падіння. Кризи відбуваються в середньому кожні 10 років. Минулий рік вже відзначився сповільненням економік країн ЄС і КНР. На цьому фоні економіка США виглядає більш впевненою. Проте різкі коливання на американській фондовій біржі наприкінці 2018 року не додають оптимізму. Навіть якщо на американську економіку не чекає рецесія, сповільнення їй гарантоване. ОЕСР вже зробила припущення, що пікові показники свого росту світова економіка пройшла. МВФ знизив прогнози росту економіки в 2019 році із +3,9% до +3,7%.

В таких умовах українській економіці, яка стабілізувалася після падіння 2014-2015 років і навіть почала зростати, буде важко. Будь-які серйозні економічні проблеми у світі, перш за все, позначаються на сировинних економіках. А тому радість в Україні на фоні падіння цін на нафту, що може бути передвісником серйозних негараздів у світовій економіці, є абсурдною. Навіть на сьогодні, через серйозне боргове навантаження, Україні важко обійтися без кредитів МВФ. Нічого хорошого в умовах гіпотетичної кризи це не означає.

Однак навіть якщо 2019 рік не буде таким важким у економічному плані, як можна очікувати із нинішніх індикаторів, питання виходу України на темпи економічного росту не менше 6% на рік залишаються актуальними. По суті, це питання виживання нашої держави. Цього не можна буде досягнути без масованого вливання прямих іноземних інвестицій у розрахунку +1 млрд. доларів ПІІ це до +0,5% росту ВВП. Поки що іноземний інвестор і далі не хоче заходити в Україну. Це, певно, одна із яскравих оцінок перетворенням в країні із 2014 року.

Другий ризик - загроза повномасштабної війни з РФ

В 2019 році цю небезпеку підсилюватиме низка факторів. Кремль однозначно розраховує на реванш проросійських сил в нашій країні. В першу чергу - на виборах до парламенту. Для цього Кремль застосує всі наявні інформаційні та розвідувально-підривні ресурси. Якщо результати виборів президента та Ради не задовольнять російське керівництво, ризики масованого застосування сили збільшаться в рази.

Москва втратила значну частину інструментів впливу на нашу державу. Натомість в російські збройні сили вкладаються десятки мільярдів доларів на рік. Армія РФ активно готується до широкомасштабних наступальних операцій, - чого варитий досвід сирійської кампанії.

Тому, якщо не вдасться досягнути реваншу проросійських сил, РФ перейде до дестабілізації ситуації загалом, загострення внутрішніх протиріч і підриву вертикалі командування. Ці дії мають сприяти їй у випадку повномасштабної війни, створивши в Україні те ж саме середовище державного і суспільного паралічу, яке спостерігалося на початку 2014 року.

Третє - фактор Дональда Трампа

Світ зустрічав 2018 рік з надіями, що скоріше система і бюрократія в США нав’язали Трампу свій порядок денний, аніж навпаки. Але минулого року президент США почував себе явно більш впевнено, ніж у перший рік каденції. І почав звільняти всіх, хто заважав реалізації його курсу. Тому адміністрацію залишили Рекс Тіллерсон, Герберт Макмастер, Гарі Кон, Джон Келлі і Джеймс Меттіс. Тож в 2019 рік США вступають в умовах, коли в уряді Трампа не залишилося жодного із так званої "осі дорослих" - людей, які стримували його деструктивні ініціативи.

Тим самим Трамп може знову спробувати повернутися до порядку денного на міжнародній арені, який був запропонований в 2016 році. До цього його додатково штовхатиме наближення кампанії-2020. Контроль Демократичної партії над Палатою представників і триваюче розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера також спрямовуватимуть Трампа до спроби отримати "легкі перемоги" на міжнародній арені.

Читайте также: Украина в 2019: все определят томос, Азов и фактор Зеленского

І проблема не стільки в тому, що очільник Білого дому спробує домовитися з російським візаві. Тут у Трампа практично не залишилося простору для маневру. Проблема набагато серйозніша. Трамп не сприймає нинішнього світового порядку, вважаючи його невигідним США. Як наслідок, маємо низку кроків протягом останніх двох років, які спрямовані на розхитування і знищення так званого ліберального світового порядку. А саме до нього Україна апелює у випадку із Кримом і Донбасом, а також будує зовнішню політику.

Окрім того, своїми кроками 45-й президент США посилює роль фактору сили на міжнародній арені. Україні із слабким силовим потенціалом і неясними перспективами цього потенціалу це також невигідно. Не варто забувати і про те, що своїми торгівельними війнами Дональд Трамп також генерує ризики для всієї світової економіки загалом і для нас зокрема.

А тому те, що Україна таки отримала в 2018 році протитанкові ракетні комплекси Javelin, не повинно вводити в оману. Фактор Трампа продовжує і далі бути більше джерелом ризиків і загроз для України, а не гарантованої стовідсоткової підтримки на міжнародній арені.

І четверте - посилення кризових явищ і хаосу в ЄС

Розвиток відносин з ЄС розглядається як квиток для остаточного виходу із зони впливу РФ і приєднання до структур колективного Заходу. Такою є офіційна риторика нашої країни. Тому наростання кризових явищ в ЄС є однозначно негативним розвитком подій для України. Формально наш західний сусід вже майже 10 років живе з проблемами, які ставлять під питання існування єврозони. За цей час до проблеми із боргами країн Середземномор’я додалися нові виклики: вихід Британії з ЄС, наростання націоналістичних і авторитарних тенденцій в Центральній і Східній Європі, коаліційний уряд проросійськи налаштованих популістів в Італії, нестабільна коаліція в ФРН і масові протести у Франції. Не забувайте і про економічне сповільнення в ЄС, який є нашим головним торгівельним партнером.

В таких умовах ідеї закріплення в Конституції курсу на ЄС і НАТО виглядають наївними, а по суті відстають від часу. Планувати зовнішню політику необхідно із розрахунку того, що дані структури як мінімум можуть втратити свою ефективність, а як максимум перестати існувати.

Критично важливо, щоб цього року між елітами і всередині суспільства в Україні запанував справжній консенсус, суттю якого є збереження державності разом із максимальним посиленням силового потенціалу. Окрім того, бажаним було б формування культури служіння державі і обов’язку перед нею. Лише так можна підготувати країну до ризиків і загроз, які готує нам міжнародне середовище в майбутньому.

Специально для LIGA.net