23 февраля как праздник инициации

23 февраля как праздник инициации

преподаватель Киево-Могилянской бизнес-школы
24.02.2020, 11:42

Почему одни не могут отказаться от празднования 23 февраля, а для других этот праздник абсолютно неприемлемый? Все сложнее, чем кажется

Я зараз спробую пояснити, чому одні люди не можуть відмовитися від святкування 23 лютого, а для інших це свято є абсолютно неприйнятним. Одна лиш прихильність до совка нічого не пояснює, все складніше.

У всіх первісних племен в історії людства (у тому числі, у тих племен, які дотепер у первісному стані) існувала процедура ініціації.

Ініціація — це випробування, яке проходить молода людина (зазвичай юнак, але у багатьох місцях світу також і дівчина), щоб стати дорослим чоловіком (жінкою). Це не просто ритуал, а складне випробування, часом адекватне за силою переживань смерті і новому народженню. Це завжди пов'язано з принесеною жертвою.

Саме ця жертва та пройдене випробування і дають соціальні права дорослого, права голосу у суспільних справах. Ті поодинокі виключення, хто не пройшов випробування через особисті вади чи слабкість, залишаються неповноправними, соціально неповноцінними. Варіативність ініціацій у різних куточках світу вражає дослідників. 

Коментар Тетяни Жданової: Ймовірно, тому навіть в інтуїтивних спільнотах підтримувалося мистецтво створення історій — розповідаючи, людина натикалася на моменти ініціації, бо сама структура історії, глибоко прошита в культурі, вимагала цього.)

Примітка для знавців інтегральної динаміки: базовий рівень власне людської свідомості – фіолетовий. Його незаповненість породжує біль та відчуття неповноцінності. Заповнення фіолетового рівня якраз і відбувається під час ініціації. Саме тому це робиться фіолетовими соціальними інструментами — ритуалами. Людина з пропущеним фіолетовим - соціальний агресор чи слабкою жертвою (нездоровий червоний).

Сучасне людство давно позбулося архаїчних ритуалів. Але потреба в ініціації залишилася — і соціальна (культурна), і психологічна (особиста). Жіноча ініціація була не всюди, а навіть там, де була, з часом змінилася — нею стала перша менструація чи народження першої дитини. А от чоловіки таких природних привілеїв не мають — отже, залишаються неініційованими, тобто соціальними дітьми.

Але ж ключове місце у соціально-психологічній конструкції порожнім бути не може, воно заповнюється тим, що є під рукою. Для радянських хлопців такою ініціацією стала служба в Радянській армії, навіть коли це було не пов'язано з важкими фізичними чи духовними випробуваннями. Зрозуміло, що для типового мешканця маленького містечка із наперед розписаним життям (дитсадок - школа - армія - одруження - завод - пенсія - лікарня - цвинтар), армійська служба була джерелом незвичних вражень та емоцій (ось чому армійські байки розповідають аж до старості). Але й для тих, хто потім мав у житті купу різноманітних випробувань, відчуттів та досягнень, все одно ініціація залишається ключовою точкою свідомості.

Ось чому так багато наших співгромадян ментально прив'язані до служби у Радянській армії, навіть маючи після того багате і насичене життя, навіть ненавидячи совок та «руський мір» у всіх їхніх проявах. Ініціація за своєю соціально-психологічною природою не може бути порівняна ні з чим. Ось чому бачимо залипання на 23-му лютого та сумнівній романтиці пізнього СРСР. На те нема ради: ініціація аж надто сильний якір, щоб коритися свідомим зусиллям подолати його.

Ініціація відбувається на підсвідомому рівні, тож лише значні навички рефлексії здатні подолати несвідоме свідомими зусиллями. Якщо ви цього не бачите і не чуєте, значить, воно залишається підсвідомим, не відрефлексованим, і буде впливати на вас із тіні. 

Коментар Марії Макухи: Навички рефлексії допомагають осмислити, інтегрувати в структуру ідентичності ті тектонічні зміні на рівні підсвідомості, що відбулися в ході ініціації. Я часто спостерігаю, як діалогові форми психотерапії дають змогу асимілювати наслідки якихось доленосних потрясінь або плоди ініціаційних/трансформаційних практик, що працюють на змінених станах свідомості.

Кожне свято, яке святкує суспільство, є втіленням важливих для суспільства цінностей. Пізньорадянське зневірене суспільство чітко розуміло, з якою цінністю пов'язане 23 лютого (а так само 8 березня) — із непозбувною та вічною цінністю ініціації.

Але все це не стосується тих, хто пройшов повторну ініціацію. З одними людьми це сталося на Майдані (я бачив сотні таких випадків), з іншими на фронті російсько-української війни чи у волонтерському русі. Друга ініціація, часто вже у зрілому віці, сильніша за першу та просто витісняє її зі свідомості. Ось чому для цих людей 18 чи 20 лютого, або якась особисто важлива дата війни, або одне зі свят, пов'язаних з українською армією, сприймається підсвідомістю як дата ініціації. Старий мотлох поступається місцем новим сильним емоціям, які для індивіда означають принесену (і прийняту суспільством) жертву, пройдене випробування, набуття соціальних прав дорослого — свідомого громадянина.

Підкреслю: ініціація є не просто принесеною, але й прийнятою суспільством жертвою. Ось чому спроби переглянути спадщину Майдану будуть зустрічати неймовірний спротив: це означає, що суспільство заднім числом намагається відмовитися від прийняття жертви, і таке суспільство виглядає порушником неписаного соціального контракту між ним та індивідом.

З тими, хто пройшов другу ініціацію, вже нічого не можна зробити, аби примусити їх забути це чи відмовитися. Відмовитися від ініціації = відмовитися від себе у ролі дорослого, а це неприйнятно, неможливо, нереально. Портнов, навіть не думай про це.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net

Комментарии

Последние новости
Популярное

Партнер проекта - L'OréalОт первой краски для волос до диагностики кожи в домашних условиях
Загрузка...