Беркут для Путина

Питання повернення додому полонених є чутливим для будь-якої демократичної країни. Проте Україна примудрилася забити гол у власні ворота та спричинити помітне незадоволення громадян діями президентської команди.

Соціологи відзначать цю тенденцію вже на початку 2020 року, поки ж можна констатувати: дії Генеральної прокуратури та судів у питанні прискореного «відмивання» звинувачених у здійсненні важких злочинів для їх обміну, підривають і без того не блискучі позиції українського судочинства. 

Володимир Зеленський (всі ж пам’ятають його слова, що «Руслан Рябошапка – 100% моя людина») у такий спосіб руйнує і принцип поділу влади, і засади державності.

Позиція представників та симпатиків влади у цьому питанні проста, і її можна висловити простою тезою: ми повинні повернути наших героїв додому. Їй складно заперечувати. Вона прозвучить у телевізійному виконанні Зеленського та буде просуватися його командою різноманітними каналами комунікації. Але важливий нюанс: Україна у цьому питанні діє на короткому налигачеві Росії. І це стає все більш очевидним.

Пригадаємо перший обмін полоненими за президентства Зеленського. 35 на 35, який був підготовлений протягом місяця. Де до числа осіб, які повернулися в Україну, Росія без зайвих проблем включила 24 моряків, захоплених у листопаді 2018 року. Їх мали звільнити за приписом Міжнародного морського трибуналу, проте Кремль нав’язав власний варіант, отримавши пропагандиста Вишинського та причетного до знищення МН17 Цемаха.

Зверніть увагу, що під час останньої цього року зустрічі Тристоронньої контактної групи у Мінську про обмін домовитися не змогли, проте оперативно провели буквально за кілька днів відеоконференцію – і про все домовилися.

Крім, одного: обмін полоненими 29 грудня пройде не за принципом «всіх на всіх», а «всіх встановлених – на всіх встановлених». Власне, як і говорив Путін після зустрічі Нормандської четвірки. Причому Росії у цьому обміні формально не буде, адже інтерес до десятків людей  проявляють представники ОРДЛО, які не приховують власної ролі маріонеток Кремля.

Дарма ви вважаєте, що вбивці з «Беркута» чи нелюди, які підірвали мирну ходу у Харкові у 2015 році, важливі для Путіна. На них не очікує прийом у Георгіївському залі Кремля чи особиста подяка Путіна. Їх звільнення – лише інструмент, спосіб показати всьому світові, що Україна є failed state – державою, що не відбулася. 

У якій можливий тиск генерального прокурора на підлеглих та суд, неправосудні рішення судів та брак політичної відповідальності президента з рейтингом вище, ніж 50%.  На жаль, все це про Україну, і чимало західних партнерів зазначать ці факти попри різдвяно-новорічні свята. 

А вже на початку 2020 року колишні «беркутівці» стануть знаряддям пропаганди, які будуть розповідати «правду» про розстріл Небесної Сотні та претендувати на роль істини в останній інстанції як безпосередні учасники подій. 

Ви готові до цього? А до того, що наступного разу Росія вимагатиме видати когось з колишніх керівників держави або офіцерів та генералів, які протидіяли їй на Донбасі? Чи незручного політика? Чи активного журналіста? Ви готові?

Українське суспільство наче перевіряють на реакцію на контраверсійні дії влади з незвично великою підтримкою.

Тактика дрібних порізів, яку використовує руками Зеленського Кремль у даному випадку може спричинити ампутацію суверенітету та амнезію щодо державності. Це, власне, і є метою Росії, як і дотримання власних інтересів. Тому не забувайте стежити за умовами контракту на транзит газу, які узгоджуються саме в цей момент.