27.05.2019, 17:50

Пропаганда от HBO: как "Чернобыль" оживляет советские мифы

Пропаганда от HBO: как "Чернобыль" оживляет советские мифы
инженер, экономический обозреватель, публицист

Хотя сериал "Чернобыль" построен на критике изжившей себя советской системы, в то же время он транслирует тогдашнюю мифологию катастрофы (укр.)

Якщо в останні тижні вас постійно переслідує незрозумілий шурхіт, що не піддається жодному поясненню, знайте – це глядачі серіалу «Чорнобиль» від американського каналу НВО і британського Sky штурмують сторінку вікіпедії про аварію на Чорнобильській АЕС. Заповзятіші клікають на посилання: «реактор РБМК-1000», «реактивність», «паровий коефіцієнт реактивності», «Дятлов» тощо. На YouTube під відео про Чорнобиль (а їх сила-силенна), формується черговий пул  фізиків-ядерників чи просто скромніших переживальників, які обійтися не можуть без свого невисловленого «мнєнія» по фізиці ядерних реакторів, правилам ядерної безпеки, тощо.

Річард Докінз у своїй книзі назвав молекулу ДНК узурпатором життя на планеті: мовляв, вона захопила монопольне право відтворювати саму себе, але, здається, конкуренцію їй може скласти радянська пропаганда. Попри смерть власної матінки, вона й досі живіша всього живого, і її деструктивні меми успішно відтворюються у нових поколіннях людей по всьому світу і розносяться новими інформаційними каскадами. Інколи здається, що радянська пропаганда – вже одне ціле з геномом людини. І чорнобильська історія разом із недавнім серіалом - яскравий цьому приклад.

Так вже сталося, що я народився і виріс за 70 кілометрів по прямій від тієї горезвісної станції. У морозяну ясну погоду з берега через Київське водосховище можна було неозброєним оком побачити оту відому всьому світові трубу другої черги ЧАЕС. З раннього дитинства довелося чути немало історій про Чорнобиль, які тоді здавались містичними і магічними. У дитячій свідомості радіація поступово витісняла бабая. Можливо підсвідомо розумів, що моє рідне село зазнало б долі сіл півночі Овруцького району, якби вітер у ті дні обрав сталий напрям схід-схід-південь.

Я так зрадів, коли у десятому класі бібліотекарка подарувала мені вже списану з обліку книжку часів перестройки «Чернобыль. Вопросы и ответы», і зачитав її до дірок. Там чорним по білому було описано, яка чудова радянська техніка і взагалі держава у нас прекрасна, але трапляються у ній отакі халтурщики і самодури, які ледь не зумисне підривають реактор, тим самим підриваючи міжнародний авторитет СССР у світі і його програму мирного атому. Там приводився повний текст доповіді академіка Лєгасова для МАГАТЕ. Все було струнко і логічно. І досі пам’ятаю чорно-біле фото суду над «чєрнобильскімі прєступнікамі» з тієї книжки. Пройшли роки. Цифрова ера відкрила доступ до нових книжок, статей, свідчень і деяких матеріалів чесного радянського суду над «чєрнобильскімі прєступнікамі».

Після смерті Мао китайська партноменклатура зробила роботу над помилками і країна пішла іншим шляхом, щоб більше не ступати на нові стежки Великих стрибків і Культурних революцій. Радянська партноменклатура після смерті свого вождя і отця народів, здається, теж зрозуміла, що повторювати незліченні історії репресій  проти партійної та інтелектуальної еліти неприпустимо (коли ламали щелепу Сергію Корольову чи заморювали у буцегарні всесвітньовідомого вченого Вавілова, не кажучи вже про партійних владарів, яких розстрілювали пачками). У двох тоталітарних комуністичних режимів ця робота проводилася по-різному і результат наразі очевидний. Епоха застою остаточно закріпила кастовість суспільства СРСР: еліта з усім, а народ зі своїми чергами, щурячими квартирами і шістьма сотками. Що б не сталося форс-мажорного, винними будуть оголошені другі. Саме тоді і стала неминучоюю аварія чорнобильського масштабу. Це просто диво, що вона не сталася на Ленінградській АЕС у 1975-ому (не вистачило всього трохи); диво, що катастрофа відстрочилася на цілих 11 років, а не прогриміла раніше.

Деякі союзні міністерства були державами в державі: всевладні та безконтрольні. Чого вартий МінСредМаш (Міністерство Середнього Машинобудування) зі своїми відомчими інститутами ИАЭ им. Курчатова («Институт Атомной Энергии», очолюваний академіком Алєксандровим) та НИИКЭТ («Научно-иследовательский и конструкторский институт энерготехники», очолюваний академіком Долєжалем) – винахідники і проектанти РБМК («реактор большой мощности канальный»). Обидва академіки (Алєксандров ще й очолював АН СССР) були багаторазовими лауреатами всіх мислимих і немислимих сталінсько-ленінських премій і п’яти зірок героїв соцтруда на двох і обоє були уродженцями України. Вони були творцями радянського «Мангеттенського проекту»: більшим божеством у той час був, мабуть, лише сам Брєжнєв. Саме Алєксандров весь час від моменту фізичного пуску першого РБМК всі пропозиції з вдосконалення реактора клав під сукно. Після перших аварій, доповіді працівників свого інституту та експлуатаційників реакторів цього типу про неймовірну небезпечність подальшої експлуатації РБМК без глибокої модернізації він клав туди ж. Всі пропозиції з покращення загальної концепції безпеки АЕС так само ігнорувались. Він гордо рапортував у своїх інтерв’ю, що в СРСР аварія подібна до американської на Three Mile Island неможлива через провалля між двома системами у ставленні до філософії безпеки – мовляв радянський РБМК можна на Красній площі ставити. Треба було поставити.

Чи могли б Алєксандров з Долежалем заслужено піти під суд замість персоналу станції у часи великого вождя і учителя? Питання відкрите. Зазвичай науковці розплачувались, коли їхні філософські наукові погляди не збігались з уявленнями про світ отця народів. Світило світової науки Вавілов посмів думати, що наука генетика не може бути відмінною від «буржуазної генетики Вейсмана-Моргана» – поплатився, бо мала бути таки іншою; Корольов проектував ракети, яких великий вождь і учитель не розумів і  які могли становити йому небезпеку, тому - мінус зуби і плюс Колима. Але вже після «відлиги» таке явище стало неможливим. Найвища еліта своїх не здавала.

Аварія була неминуча. Це зараз розуміють абсолютно всі, хто був якимось чином дотичним до цього виродка радянського творіння. Питання лише: де і коли? Не пощастило нам з вами. Горезвісний Алєксандров після аварії сказав: «Вот вы подумайте: почему авария произошла в Чернобыле, а не в Ленинграде?». Господін акадємік мабуть хотів натякнуть, що це тупі хохли-селюки зірвали його ідеальний реактор. Адже виріс він у дореволюційному чорносотенному Києві, воював у врангелівській армії. От тільки забуває, що програма розподілення з кращих вузів союзу не знала кордонів союзних республік, і національний склад інженерного персоналу на ЧАЕС нічим не відрізнявся від інженерного персоналу на ЛАЕС. Але це вже не вперше він робив усіх дурачками, коли розповідав про причини аварії. Урядова комісія і політбюро сказали, що персонал на ЧАЕС був нікудишній, старий експлуатаційний регламент швидко поміняли на новий і сказали, що він таким і був (як не згадати Орвелла), академік Лєгасов те ж саме повторив на доповіді у МАГАТЕ у Відні по причинам аварії – МАГАТЕ з’їв. Радянський верховний суд не міг випадати з цього ряду і визнав винними вже вказаних раніше. Могили загиблих працівників станції, які у муках від гострої променевої хвороби померли у шостій клініці Москви, зазнавали вандалізму. Вони рятували ціною власного життя інші енергоблоки і світ від ще більшої катастрофи, а слава їхня – розорені могили. Сподіваюсь, могили Алєксандрова і Долєжаля, а також членів тих комісій цілі. Один з офіційних винуватців аварії Анатолій Дятлов у своїй книзі так описує цей феномен: «И, кажется, успехи селекции человека несомненны. НКВД, видимо, единственный наш селекционер, кто достиг результата. Коров хотим иметь голландских, свиней английских. А вот в людях для комиссий недостатка не было. Комиссий, готовых сформулировать и подписать, как надо и что хотите. Да, эти люди с незапятнанной совестью, ввиду полного её отсутствия...».

Поважні професори-ядерники з сусідньої країни досі починають свої лекції по причинам аварії з того, що ЧАЕС була флагманом радянської атомної енергетики і, мовляв, і ми з нашими студентами їздили туди на практики і все було прекрасно, а через п’ять хвилин говорять, що персонал був взагалі нікчемний – типовий орвелівський double-think. Далі ще купа завчених штампів і брехні з офіційної радянської версії та трошки про деякі невеличкі, маленькі такі вади реактора.

Ця брехня обростає новою. Дехто додає нісенітниці вже від себе, мабуть думаючи, що десь там врахується якоюсь премією від бога, адже захищать такий святий проект РБМК і совєцьку атомну енергетику – богоугодне діло. Канал Discovery знімає кілька документальних фільмів, де примудряється змішати докупи і офіційну радянську версію, і відверті вигадки та брехню, і свідчення очевидців та інженерів ЧАЕС, які повністю суперечать офіційній версії, і поливається це все щедро загальною упередженістю до атомної енергетики.

Ну і нарешті серіал НВО... Сценарист Крейг Мейзін сказав, що він багато читав, досліджував, спілкувався з ліквідаторами, щоб якомога ближче наблизитися до правди і відкинути нашарування брехні. І якби не ці слова, то можна було б на багато що в серіалі закрити очі, адже фільм художній і не повинен претендувати на повну історичну достовірність. Але такий пафос автора картини обмежує і зобов’язує. Персонал показаний некомпетентним і недієздатним, і дехто відмовляється виконувати свої прямі обов’язки. Заступник головного інженера Дятлов у нього показаний тупим, істеричним, самовпевненим самодуром (таким самим його показували і в документальних фільмах каналу Discovery), який до останнього не вірить у вибух реактора і забороняє вірити іншим. Насправді він перший сказав директору Брюханову, що реактора вже не існує і немає чого там охолоджувати (видно після його госпіталізації під тиском партії і обставин директор з головним інженером вирішили обнулити свої знання). Ось як Дятлова описує Микола Штейнберг, головний інженер ЧАЕС з травня 1986-го: «Во время работы комиссии у меня установилась интенсивная переписка с А.С. Дятловым. Мы проработали вместе почти 10 лет. У нас не было дружеских отношений ввиду большой разницы в возрасте и из-за разного отношения к людям. Он был, на мой взгляд, излишне властным, иногда грубым, особенно с теми кто уступал ему в силе характера. Он умел заставить человека учиться, но не очень любил учить. Он был интересен в компании, но всегда сохранял дистанцию, демонстрировал своё интеллектуальное превосходство. И делал это иногда в обидной для партнера форме. Но он был профессионалом высшей пробы, человеком широкого кругозора. И сегодня считаю, что в области реакторной физики и технологии он был ведущим специалистом и не только на ЧАЭС. Он иногда бросал фразы, что РБМК непознаваем. Для нас, молодых, это было удивительным. Мы думали, что уж Дятлов все знает». І це найкритичніша характеристика Дятлова, яку вдалося зустріти. І насправді, велика його заслуга, що МАГАТЕ випустило оновлений звіт INSAG-7 по аварії у 1993-му, реабілітуючи персонал станції, бо він після звільнення з колонії завалив їх документами і листами, показуючи страшні вади РБМК і великі гріхи патріархів радянського атому.

Колись я сказав своєму другу, що не варто вивчати світ по американським фільмам. Сторінки у вікіпедії і навіть критичного мислення теж буває недостатньо, щоб наблизитись до істини. У сучасному світі, де щільність інформації поступово прямує до сингулярності, подібно до густин матерії у чорній дірі, людська свідомість може бути легко нею розчавлена.

Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Отправить:
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Реклама
Реклама
Популярное
Реклама
Реклама
Реклама
Загрузка...