Після 40 років напевно почав молодшати. Викинув з голови усіляке лайно типу страху самотності, чи думок сторонніх людей про мене. Якщо смерть акт одноосібний, то Ваше життя також має стати приватним актом. У юності ви дослухаєтесь до оточення, не усвідомлюючи настільки середовище вами маніпулює. У сорок років, спостерігаючи такі спроби, – ввічливо посилаю на...
Духовна зрада – це форма торгівлі. У християн – апостол Петро тричі зрадив. Це питання етики. А щодо фізичної зради – то взагалі поняття умовні. У молодих людей органи функціонують нормально і переважно усе гаразд. У зрілому віці кожна пара сама визначає формат інтимного життя.
Озираючись на власне минуле – стовідсотково посміхатимусь. Матиму 90 і верхи на мені стрибатиме юна кобіта, так і помру від серцевого нападу. Жити лінійним світобаченням у часи нелінійних воєн велика дурість. Чоловік має помирати або на полі бою, або від доброго траху.
Стверджуватиму, що страх смерті – це релігійні забобони, не притаманні слов’янам і штучно прищеплені християнством. У нобелівського лавреата Джона Максвелла Кутзее є чудовий вислів "Біль візьмемо за істину, все інше піддамо сумніву". Насправді я – атеїст. Атеїст з великою потребою віри. На шляху духовного розвитку людина може змінити релігію. Можливо існує Архітектор, який створив Всесвіт.
Про дружбу? Аксіома: Просив Бога позбавити від ворогів, а почали пропадати друзі.
Перед чоловіком не має стояти питання вибору: покликання чи діти. Професор психіатрії Стенфордського університету Ірвін Ялом стверджує, що краще зруйнувати шлюб, аніж дозволити шлюбу зруйнувати себе. Має рацію.
Поети – носії мови. Україна буде там, де житиме останній український поет. А щодо улюбленого сучасного українського поета (часто запитують) то... Творчість Василя Герасим'юка – це тектонічна плита, на якій тримається увесь пласт новітньої української поезії.
Вірю, що читання книжок порятує людство від цивілізаційної катастрофи. Література вчить думати і вчить альтернативі можливого вибору. Я б не виводив якусь культурну ієрархію книжкової продукції. За великим рахунком, інстинкт виживання людства подолає хворі амбіції диктаторів-психопатів.
Колись я вважав, що метафізика, зокрема в літературі, є спробою пояснити засобами логіки якісь іманентні речі. Тепер розумію, що будь-які стилістичні означення обмежують поезію. Зокрема – іманентною похибкою є трактування "втечі Сковороди". Я це розглядаю у контексті відторгнення тогочасним суспільством світоглядних речей філософа, для якого він був фріком. Чому "атеїзм та віра" Сковороди обов’язково фіксується у контексті церкви? Це маніпуляція. Причетність до релігії визначається симпатією та ритуальним актом божеству, а не його шаманам.
До війни, як будь-якого явища, пов’язаного з діяльністю людської цивілізації, потрібно ставитися іронічно. Війну можна і потрібно інсталювати у мистецтво. Моя крайня книжка «Бордель для військових» є такою спробою. Там нема війни у класичному розумінні. Я розповідаю читачеві світоглядні речі, зокрема тому читачеві, який житиме по завершенні війни.
Загалом я дещо нахабний у спілкуванні з жінками. І це спрацьовує. Втім, Енді Воргол казав, якщо хочете зберегти трохи часу для себе – створіть собі настільки негативний імідж, аби ви перестали цікавити інших. Нині у мене ще беруть інтерв’ю – значить недостатньо погано себе зіпсував. Втім, на початку 2017 року я заснував організацію масонського типу «Клуб людей про яких погано говорять». Самі розумієте, репутація така.
Сила – це останній аргумент, коли людям бракує інтелекту. Так – навесні 2014 року, мені довелося стати добровольцем. Це акт сили. Нації формуються у горнилі війни. І українці мусять воювати, аби довести світові, що цей народ має право на існування. Державу творять війни і солдати. Приміром – ідея громадянських свобод і війна між Північчю і Півднем, звідки постали США. Можливо, враховуючи усі фактори, це наближена до ідеалу країна у нинішньому недосконалому світі. Світоглядно – я лібертаріанець, але мене постійно відволікають на якісь дурниці типу воєн чи міжрасових чвар. Ми живемо на дуже маленькій планеті, а переймаємося дрібною жадобою замість екології та вивчення Космосу.
У нас війна не за територію, а за культуру. Для початку нашим професійним аналітикам слід довести до ума, що "hybrid warfare" у Криму та Донбасі – не слід перекладати як "гібридна війна". "Гібридний спосіб військової справи", який маємо в Донбасі та Криму, властиво перебуває у зрозумілому форматі Міжнародного права. А справжня "гібридна війна" – це боротьба Сороса проти Дугіна, боротьба ідеї "відкритого суспільства" проти ідеї "євразійства". Для європейців – Україна це брама, за якою пекло. Тому і платять драхмою українцям у примарній надії оминути цивілізаційне чистилище.
Десь я вже казав, що інтелектуалам потрібні символи семіотичні, нації – історичні. Перші живлять розум, другі – вільний дух нескорених. У цивілізаційному процесі диктатори перетворюють мову на заручника приватних комплексів. Зокрема від Путіна вилетіло, що Росія там, де російська мова. А хіба мова не є елементом цивілізаційної культури? У такому контексті має рацію мій давній приятель – філософ-гуманіст Олег Гуцуляк, котрий акцентує увагу на тому, що проблема мігрантів – це наслідок війни між традиційними державами та нанотехнологічними і корпоратократичними бізнес гігантами. Створення космічних військ у США цьому яскравий приклад.
У ніч штурму Майдану з 18 на 19 лютого мав чітке переконання, що не доживу до ранку. Напередодні впродовж дня на власні очі спостерігав звірства з дозволу сказати "правоохоронців", що з даху будинку кидали на голови медикам світло-шумові гранати, чи розстрілювали впритул гумовими кулями мітингувальників. З прожитого досвіду скажу – люди беззбройними на Майдан більш не вийдуть. Наступна Революція стане кривавою Коліївщиною.
Культурна еліта країни, що у часі війни розкриває рота, аби віддати хоча б шматок нашої території – є світоглядними мудаками або завербованими консервами. Коли у 2000-х Андрухович зі Шклярем, ще до початку московської агресії, почали вести мову про від’єднання територій – у такий спосіб провели культурну артпідготовку і привчали людей до думки, що Донбас і Крим є чужорідною українцям землею. Люди мають розуміти, що у війні Культура воює не творчістю, а громадянською позицією кожної публічної особи.
Якби на початку війни на Схід поїхало не кілька автобусів добровольців, а 2-3 мільйони людей, – АТО закінчилося б за два дні. Піша хода найбільшими містами Донбасу задавила б сепаратизм у зародку. Втім у цьому є умовний позитив – ми отримаємо нову літературу, скульптуру, живопис, музику. Війна – це оркестрова яма поезії.
Наратив війни в Україні пов'язаний із пасивною реакцією суспільства на події. Якщо ми боїмося смерті і бачимо жах війни, а не нагоду перемогти, доти ми будемо неправильно сприймати мілітарну культуру. Аби спокійно жити у континентальному коридорі – Україна з Кайдашевої сім'ї має перетворитися на Спарту.
Вважаю, що з виходом на пенсію громадян потрібно позбавляти виборного права. Не можу уявити як 18-річні голосуватимуть за Януковича. Відсутність "гречки" поверне молодь до виборчих дільниць. Подібне завше обиратиме собі подібного. Приміром – Уляна Супрун. Ми знайомі ще з 2014 року, коли Уляна спільно з чоловіком Марком утворювала організацію "Захист Патріотів" і привозила на моє прохання на нашу прифронтову базу Добровольчого Українського Корпусу ветеранів-інструкторів з Великобританії, Ірландії та США, що проводили кількатижневі вишколи з польової медицини для батальйону "Госпітальєри" та бійців-добровольців. Тоді, у липні 2014 року, я написав офіційного листа Прем’єр-міністру України Арсенію Яценюку з проханням закупити для Збройних Сил України партію медичних аптечок НАТівського взірця, а також підтримати на державному рівні ініціативу засновниці ГО "Захист Патріотів", яка навчає та надає військовим знання з першої медичної допомоги на полі бою. Системність матиме сенс тоді, коли усі міністри країни перестануть бути комсомольцями-переростками.
Свобода – це право розмовляти. Як тільки ми втрачаємо право на розмову, втрачаємо статус вільної людини. Я народився в імперії, де при владі були комуністичні диктатори. Мова – це головний спосіб комунікації між людьми. Засобами лексики ми висловлюємо думки, почуття згоду чи не згоду. Мова – це наш спосіб домовитися уникаючи насилля. Якщо у нас забирають право розмови – насилля чинять над нашою свободою.
Технічно поезія схожа на медитацію. Схожа певним шумом, який виникає у голові. Як це працює і звідки приходить досі не маю відповіді. Психіатрія, наскільки знаю, феноменові натхнення також не дає тлумачення. Навряд чи моя персональна формула є універсальною. Багато поетів є пацієнтами психіатричних клінік, хтось стимулює себе психотропними речовинами тощо. Не даватиму загальний рецепт з’яви поетичного тексту. У кожного власне джерело. Приміром мені текст раптово зринає у свідомості, так і пишеться. Рукописів не маю жодного. Занотовую вже потім готовий текст чи уривки в ноутбук. Додам, що для мене фактура поезії, робота над віршем має більше спільного з каменем, аніж зі звуком. Це робота з формою, насамперед. І це справді важливо для розуміння окремого поета. Особливо, коли ви працюєте у конфлікті інтелектуальної ідентичності з філософією релігійного світу.
Я палив впродовж 25 років. Багато, близько пачки щодня. Кинув миттєво. Звечора вирішив, зранку прокинувся і відмовився. Не палю вже більше двох років. Спокійно реагую на те, коли поряд хтось палить тощо. Свідомість вочевидь заблокувала. Бажання покинути палити виникло спонтанно. Мабуть просто надоїло, чи усвідомив залежність. Потреба особистої свободи перемогла шкідливу звичку. Гадаю рецепт у цьому.
"Ситуація має обертатися довкола мене", – таку найціннішу пораду у житті дав мені чоловік, якого називаю своїм вчителем і другом, нажаль нині покійний. Мова про видатного українського живописця та графіка, академіка Римської ІАММ, Володимира Владиславовича Чернявського, який мешкав в Івано-Франківську та в майстерні котрого я тусив впродовж кількох років мало не щодня. Спілкування з Чернявським мало вплив і на формування мене, як поета. Між іншим, саме він познайомив мене з творчістю Вістана Г'ю Одена, одного з найкрупніших англомовних поетів ХХ-го ст. У 2010 році я присвятив Одену книгу власного вибраного "Елегії острова Патмос". Згодом я прочитав у Мак'явеллі "Мета – в ось що потрібно мати на увазі за всіх обставин".
Подвиг – це здоровий глузд помножений на необхідність. Чи є воїни АТО героями? Вони є патріотами власної держави і військовиками, які у складні часи боронять державу від агресії. Я б не плутав різні дефініції. Є воєнний героїзм жінок і чоловіків, а є аватари, що пропивають період перебування у зоні бойових дій. Таке життя.
Завдяки СРСР я знаю що таке зло. Це коли людськими вчинками керує страх. Союз асоціюється мені з насиллям над особистістю та зі смертю Василя Стуса. Посмішки там не викликає нічого, принаймні у мене.
Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Командир найпершого добровольчого батальйону "Правого Сектору" "Дніпро-2" (2014). Один із засновників Добровольчого Українського Корпусу (2014). Заступник командира ДУК з тилового забезпечення (2014-15). Член Національної спілки письменників України (від 1997 р.). Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця.
Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща).
Автор чотирьох поетичних книжок та співавтор близько двадцяти різножанрових антологій. На думку літературної критики – творчість О. К. "вивершує цілісну картину поетичного досвіду покоління дев’ятдесятників, оскільки цей метафізичний контекст виправдовує всі етико-естетичні перевитрати української поезії 90-х років минулого століття".
У рамках спільного літературно-музичного дуету проводить творчі вечори з відомим композитором та піаністом Романом Колядою. Концерти відбувалися у Києві, Львові, Харкові. Під час Революції Гідності в Україні дует відпрацював півторагодинний концерт у колонній залі КМДА.
20 травня у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа.
Живе у Києві. Неодружений. Дітей немає. Улюблений композитор – Ріхард Вагнер.
