До тих у тилу, хто втомився від війни: подивіться в очі реальності

LIGA.net запустила новий формат колонок – голосові "думки" спікерів їхнім власним голосом, а не згенеровані штучним інтелектом.

Для тих, кому зручніше читати, і з огляду на актуальність матеріалу, додаємо текстову версію.

Про що думка Павла Казаріна:

• Сьогодні між вулицями Варшави, Праги та Києва немає жодної візуальної різниці. Війна поділила українські міста на прифронтові й тилові;
• це нагадування про те, що Україна – не на самоті. Роль тилу для України виконує Захід, який вливає мільярди до українського бюджету, що дозволяє нам жити;
• крім косметичного військового збору, у нас немає податків на війну, про карткову систему ми знаємо лише з кіно;
• це не йде в жодне порівняння з тим, як жили ті самі США у Другу світову, хоча війни не було на їхній території: жорсткі обмеження, карткова система і навіть громадські городи замість парків;
• ті хто в тилу зараз можуть самі визначати рівень своєї залученості до опору, держава примусово нікого до цього не забов'язує;
• тому й цей тягар співставний зі звичайною економічною кризою;
• але уявіть, що західний виборець проголосував за лідерів, які зменшать підтримку України. От тоді українському тилу доведеться справді стати тилом країни, що воює;
• український тил є таким зараз тому, що за війну значною мірою платимо не ми. Але якщо хтось думає, що гірше не може бути – він помиляється;
• якщо хтось сильно втомився від війни, йому слід пам'ятати про ці обставини й контекст.

Знаєте, що перше впадає в око, коли виїжджаєш до Європи після трьох з половиною років повномасштабної війни? А нічого. Між вулицями Києва та Варшави, Львова та Праги немає жодної візуальної різниці.

Так, спершу ти плутатимеш цивільну авіацію зі звуком ракети, що летить. Звикатимеш до того, що в Європі немає комендантської години. Але врешті реальність західних міст нічим не відрізняється від реальності багатьох українських. Відмінності виявляються тієї миті, коли починаєш говорити з людьми.

Тому що українці та поляки, українці та чехи переймаються різними речами. Але якщо хтось вирішить шукати відмінності в тому, як виглядають вулиці, він ризикує не виявити контрасту. І це, можливо, найголовніше враження від першої армійської відпустки.

Війна поділила українські міста на прифронтові та тилові. І поки першим доводиться жити в реаліях воєнного часу, другі, на щастя, можуть дозволити собі стикатися з війною лише зрідка. І цей комфорт тилової реальності – це лише нагадування, що з першого дня війни Україна не залишилася на самоті.

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку LIGA PRO. Перейдіть до повної версії сторінки.