Колонку написано у співавторстві Дмитром Єфремовим (доцент кафедри міжнародних відносин НАУКМА) та Ольгою Дроботюк (старша наукова співробітниця відділу АТР Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ)

30 жовтня у південнокорейському Пусані Сі Цзіньпін і Дональд Трамп досягли згоди за ключовими питаннями двостороннього порядку денного, яку світові медіа одразу охрестили "передишкою" у торговельній війні.

На перший погляд, домовленість виглядає як взаємне пом’якшення позицій: Китай знімає експортні обмеження на рідкісноземельні метали (щоправда, лише на рік), погоджується купувати трохи більше американської сої та обіцяє жорсткіший контроль за виробництвом фентанілу. Натомість США знижують тарифи на китайський імпорт із 57% до 47%, відкривають можливість постачання окремих типів не найсучасніших чипів і відмовляються від обмежень у суднобудуванні й логістиці. Якщо Пекін доведе реальні зусилля у боротьбі з фентанілом, Білий дім готовий піти ще далі – зняти додатково 20% тарифів.

Читайте також
Між геополітикою й ресурсною стратегією: дискусії в Китаї щодо мінеральної угоди України та США

Але за фасадом дипломатичних посмішок і спільних комюніке приховується головне: угода не вирішує жодної з фундаментальних суперечностей між двома державами. Технологічна конкуренція, що визначатиме глобальне лідерство найближчих десятиліть, залишається незмінною віссю конфлікту. І попри тимчасове "розморожування" комерційних відносин, обидві сторони готуються не до примирення, а до нового етапу протистояння – більш складного, гібридного й технологічно насиченого.

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку LIGA PRO. Перейдіть до повної версії сторінки.

Відключити
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
китайгеополітикадипломатіяглобальна економікарідкісноземельні метали