Кемаль и общая боль. Автор репортажей на LIGA.net написала книгу

18.08.2019, 14:53
Кемаль и общая боль. Автор репортажей на LIGA.net написала книгу - Фото

Отрывок из новой книги Светланы Ославской - автора репортажей LIGA.net о Турции

Видавництво "Човен" готує до друку книжку української репортажистки Світлани Ославської "Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії" — колекцію унікальних історій про Туреччину, якої ми не знаємо, але яка від того не є менш цікавою та вартою уваги (читайте також репортаж Світлани для LIGA.net (2016 рік):  Курди в Турції: "Ми всі паралізовані війною").

Світлана Ославська написала книжку про іншу Туреччину – ту, що починається за межами курортів і традиційних туристичних напрямків. У цих репортажах ви зустрінете тих, хто не вписується в картину "правильних" турецьких громадян: християн, єзидів, сирійців, біженців, "терористів". Водночас ці тексти показують ширшу картину суспільного й політичного життя Туреччини останніх п’яти років. Є тут і перетини з Україною – сподівані й не дуже.

У вступному слові авторка зазначає: "Географічно ці репортажі – про Туреччину. Але фактично – про Близький Схід, який досі існує на території цієї країни. Його жителів розшарпують, з одного боку, потяг до західної культури, а з другого – власні традиції".

"Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії" – одна з перших книжок "нового українського репортажу", тематично зорієнтована "назовні": глибокий репортерський погляд на хитросплетіння турецької дійсності, чий драматизм та колорит не залишать байдужим жодного читача.

Презентація книжки відбудеться у вересні під час 26 Форуму видавців у Львові.

Пропонуємо читачам LIGA.net фрагмент репортажу про складну й трагічну історію вірменської родини з турецького міста Ґазіантеп.

"…Кемаль показує мені старий вірменський квартал Антепа. Зупиняємося біля одного будинку, і він згадує історію зі своєї давньої журналістської практики. Багато років тому тут жила старша жінка. Одну кімнату в будинку вона завжди тримала замкненою. Що в ній — ніхто з дітей не знав. Ця жінка з роками пам’ятала все менше, але кімнату не відкривала й тільки повторювала: "Вони не прийшли, не прийшли".

Зрештою один із дорослих синів переконав матір дати ключ від кімнати. Відчинив — і серед павутиння й пилу побачив різний мотлох: меблі, якийсь посуд. Що це таке? Врешті мати розповіла.

Виявилося, що колись по сусідству жила вірменська родина. У 1915 році — у рік масових виселень і вбивств вірмен в Османській імперії — вони тікали з Антепа й попросили цю жінку зберегти частину меблів і посуд. Вона поскладала все в окрему кімнату, замкнула на ключ і чекала, що сусіди повернуться по речі. Але вони так ніколи й не прийшли.

Така от історія з глибини минулого століття.

Ми зайшли випити кави в кафе «Папірус». Внутрішній дворик будинку затягнув виноград, а в куті ріс інжир. Був грудень, і листя на ньому пожовкло.

"Ґазіантеп — це вірменське місто, — говорив Кемаль, поки ми чекали на «мененгіч», місцеву каву з диких фісташок. — Вірмени називали його Айнтаб. У старому кварталі на який будинок не глянеш — кожен вірменський». Я скептично підняла брови над горнятком і хотіла сказати щось іронічне, на кшталт: «Тебе послухати, так головне, аби не турецьке». Мудро промовчала, але Кемаль і так прочитав недовіру на моєму обличчі: «Не віриш? Ходімо, щось покажу".

Підіймаємося на другий поверх. Дерев’яні різьблені двері з вітражами були відчинені навстіж. Якщо на першому поверсі — модне кафе, то другий — занедбаний. Вітер гуляв кімнатами, але скляні вітражі дивом уціліли. Кемаль показав на стелю.

Багато розписів стерли час і волога, але зображення храму з кількома вежами було чітко видно. Цей будинок до 1915 року належав заможній вірменській родині, яка торгувала золотом. Після Великого злочину він дістався тим, які депортовували та знищували вірмен.

— Але вірмени — справжні власники цього будинку, — так говорить Кемаль.

Він часто вживає слово «геноцид». Видається, що цим він щоразу висловлює своє невдоволення сучасним політичним порядком у Туреччині, для якої тема винищення вірмен та інших християн у 1915 році — одне з найбільших табу. Туреччина не визнає геноциду вірмен. І сьогодні тут краще зайвий раз не випинатися зі своєю етнічністю. Особливо після того, як 2007 року молодий націоналіст застрелив лідера турецьких вірмен Гранта Дінка — це сталося у Стамбулі, під дверима редакції газети "Агос", яку Дінк заснував і видавав турецькою та вірменською.

Кемаль так любить розповідати про вірменське минуле Антепа, що можна подумати: він і сам вірменин. Але в чоловіка інша етнічна історія, можна сказати, радикально протилежна.

Коли 1915 року вірменське населення Османської імперії депортували до сирійської пустелі Дейр ез Зор, владі в цьому допомагали місцеві курдські племена.

Кемаль, власне, і походить із курдської родини. Але його родина має "алібі": історія про те, як дід урятував життя двом дівчатам-вірменкам.

У його родині спілкувалися курдською, тому він може порозумітися з біженцями-дом із півночі Сирії, які розмовляють тим самим діалектом. Спогад із Кемалевого дитинства: вчитель забороняє спілкуватися рідною мовою — не тільки у школі, а й удома, і погрожує, що ввечері прийде й перевірить, чи діти послухались. Коли в домі зникало світло, і родина збиралася навколо гасової лампи, діти боялися того вчителя, наче якогось чудовиська, що з’являється з темряви. Коли слухаю ці курдські історії про мову, завжди подумки порівнюю їх із тим, у якій ситуації була колись українська. Проте це окрема історія.

Зараз же — прийшлі кочівники, розчинена в минулому вірменська пам’ять, курдське коріння… Мені доводилося чути про турецьку моду на пошуки різного етнічного коріння. Ті, хто про це розповідав, порівнювали з тим, як у Європі люди шукають єврейське коріння — щоб приєднатися до спільного болю, великої травми минулого. Кажу про це Кемалеві, на що він кидає тільки невиразне "угу". Не відповідає.

А за якийсь час згадує одну історію, яка і є відповіддю на моє запитання. Це історія про його приятеля університетських часів, сусіда з гуртожитку. Друг був дуже замкнений і надміру, здавалося, релігійний. Кемаль, натомість, був лівим активістом і навіть відсидів кілька місяців у в’язниці за свої погляди. Тому про релігію друзі не говорили. Коли закінчили університет, роз’їхалися в різні кінці країни. Час до часу переписувалися в соцмережах. А нещодавно той друг помер, і з тих же соцмереж стало зрозуміло — з допису про службу в церкві — що він, виявляється, був християнином. Але весь час приховував це настільки добре, що друзі вважали його затятим мусульманином.

Так розмовляючи, виходимо зі старого кварталу Ґазіантепа на широкий проспект — і поглядами впираємося у велику мечеть Куртулуш, або Звільнення. Під стіною мечеті — жінка з малими дітьми продає яскраві браслетики. На її пальцях — татуювання із сонцем і місяцем. А от із мечеттю щось не так. Три подовгуваті, зависокі як для мечеті вікна, трикутний фронтон і мінарет — в основі чотирикутний, а вгорі раптом круглий... Я вже здогадалася, але мій провідник не змовчить:

— Знаєш, чим ця мечеть була раніше?

І ми далі розмотуватимемо клубок забуття і пам’яті — такої привабливої, бо ще не звільненої".

Світлана Ославська – українська журналістка, репортерка, дослідниця культури. Народилася в Сєвєродонецьку на Луганщині, вивчала культурологію у Харкові та Києві. Живе в Івано-Франківську, але частіше – в дорозі. Пише про людей. Авторка репортажів з Туреччини, Ірану, Греції, Польщі, Молдови та України. Публікувалася у виданнях LIGA.net, Hromadske.ua, Reporters.media, TheUkrainians.org, Zaborona.com, часописах Критика, Локальна історія, New Eastern Europe, Фокус та інших.

Світлини – авторки

1, 2 – мечеть в Ґазіантепі, колишня вірменська церква.

3 – 6 – старий будинок в Ґазіантепі, що до 1915 року належав вірменській родині

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Вакансии
Больше вакансий
New business manager / New business director
Киев Ketchup Loyalty Eastern Europe
Керівник складу IT
Киев ЛІГА, Група компаній
Системний адміністратор (DevOps)
Киев ЛІГА, Група компаній
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости
Популярное

Партнерский проект "Большой взрыв" ПриватБанка. Полный гайд по вселенной судов вокруг национализации