Меценаты | Не словом, а гривней: малый и средний бизнес все чаще даёт деньги на культуру. 5 историй

У Верховній Раді зареєстрували закон про меценатство у спорті. Туди нібито планували додати ще й культуру, але не вписали. 

Хоча в Україні уже зароджується системна підтримка саме культурних та соціальних проєктів. Бізнес і окремі меценати спонсорують фестивалі, музеї та соціально важливі культурні проєкти. 

Навіщо їм це? Про це LIGA.net запитала представників інституцій і проєктів з Києва, Дніпра, Одеси, Харкова та Львова.

Національний художній музей України, Київ

Людмила Зубко займається кондитерським бізнесом. Вона - одна з "левів" при Національному художньому музеї. Об’єднання "Леви музею" створили два роки тому. 

Вони працюють на розвиток і створення нових виставок. Практику запозичили від світових музеїв, і вперше впровадили в Україні. 

Орієнтувалися на середовище Києво-Могилянської бізнес-школи, де викладала директорка з розвитку музею Ольга Балашова.

Програму будували під малий і середній бізнес - людей, яких цікавить мистецтво і власний розвиток. Певною мірою це продовження традиції музею, адже 1899 року серед засновників були родини Терещенків, Ханенків - підприємців, які розуміли соціальну місію культури. 

Є різні "Леви": відповідальний, відданий і корпоративний - з внесками 10 000, 50 000 і 100 000 грн відповідно. За минулий рік близько пів сотні учасників внесли до фонду 1,5 млн грн.

Усі меценати мають однакове право пропонувати й обговорювати проєкти. Під час кожної виставки для них організовують окрему подію, щороку звітують і діляться майбутніми планами.

Директорка з розвитку музею Ольга Балашова каже, що без меценатських грошей неможливо було б реалізувати жоден масштабний проект останніх років: виставки Олександра Богомазова, Олександра Аксініна, "Явлення. Меценати допомагають не лише грошима, але й фарбами, комп’ютерами, принтерами. 

Коштів, які музею виділяє держава, на розвиток не вистачає. Тому мріяти музейникам важко. "Леви" не просто полегшують пошук коштів - вони надають сенс нашій роботі", - каже Ольга Балашова.

З усіма меценатами працівники музею спілкуються особисто, щоб «леви» відчували більшу причетність до музею. 

Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное

Премія імені Георгія Ґонґадзе

Премію імені Георгія Ґонґадзе у 2019 році заснували Український ПЕН у партнерстві з "Українською правдою" та powered kmbs Alumni platform. 

Нагороду отримує відданий цінностям професії журналіст, що інноваційно перетворює медіасередовище України. Цьогоріч це Павло Казарін.

Премія лауреату - 100 000 грн. Решта бюджету, що є в кілька разів більшим, забезпечує інфокампанію, підготовку тощо. 

Микола Демченко - один із випускників kmbs, меценат премії. Працює в сфері оренди приміщень та юркомпанії. До заснування премії нечасто перетинався з журналістами і не бачив зв’язку цієї професії з демократичними змінами в країні. Але після спілкування з колегами з Капітули (журі премії) зрозумів, що помилявся. 

Він є співініціатором створення платформи випускників бізнес-школи, які стали першими меценатами премії. Разом з Павлом Білодідом почали збір коштів і сформулювали правила меценатства. 

За ними, внески можуть робити лише меценати-випускники kmbs, а не компанії - так обмежують їхній вплив. Важлива бездоганна персональна репутація. Минулоріч сума внесків коливалася від 25 до 75 000 грн, цьогоріч меценати фіксовано жертвували  50 000 грн. Хто зробив хоча б один внесок, залишає за собою звання мецената. Минулоріч до Премії долучилися 12 меценатів, цьогоріч - 16. 

Микола Сушко - ще один жертводавець премії - працює у сфері фінансової аналітики. Вважає, що розвинути меценатство в Україні може тільки власний приклад: «Головне - чітко розуміти, навіщо ви це робите і яку користь принесете. Премія – не лише данина пам’яті Георгію. Це можливість розвивати, підтримувати якісну, професійну журналістику, яка не мовчить про соціальні проблеми».

Додає, що меценатство може стати загальною культурою тільки тоді, коли буде системним: "Мусить бути надлишок охочих допомагати і чесний фільтр від тих, хто бере цю допомогу – у кого вони готові її брати, а у кого ні". 

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Дніпропетровська філармонія імені Л.Б. Когана

Австрієць Томас Бруннер уже 16 років живе в Україні, займається агробізнесом. Кілька років тому він пішов на концерт філармонії у Дніпрі, поспілкувався з диригенткою, і так з’явився проєкт "Друзі філармонії Дніпра".

"Місто Лінц, звідки я родом, вважали таким же індустріальним, як і Дніпро, - розповідає Томас. - Але коли там побудували філармонію й почали інвестувати в культуру, місто змінилося. Щороку там організовують фестиваль класичної музики на березі Дунаю, Лінц був культурною столицею Європи". 

Томасові говорили, що в Дніпрі неможливо це повторити, але він таки зібрав друзів-бізнесменів. Разом вони створили громадську організацію - першу подібну спільноту для підтримки філармонії в Україні. 

Членство у клубі коштує $50 з людини, і $75 - з пари. Корпоративне членство - $5000 на рік. 

Меценати отримують закриті виступи і фіксовану кількість абонементів. Наразі членами є понад сто людей. Вони підказують, куди рухатися філармонії, організовують фестивалі та купують інструменти. 

Усі кошти ГО йдуть на розвиток філармонії - зарплатні ніхто не отримує. За два роки команда провела чотири фестивалі, які відвідали кілька тисяч людей. Залучили спонсорів, серед них - Райффайзен Банк та Audi Україна. Roshen для придбала рояль Steinway & Sons за 170 тисяч євро. 

Томас об’єднав десять місцевих ресторанів - кухарі готували страви австрійської кухні, а отримані кошти передали філармонії. Так зібрали 200 000 грн на акустичну систему. 

Томас вважає, що передусім варто змінювати не фінансовий стан, а підходи. Каже, в Австрії будь-яка сфера вимагає об’єднання громади: "Добре, що й в Україні все більше людей це розуміють. Культура важлива для бізнесу. Це ціннісний фільтр, що дозволяє нам говорити про важливе і на цьому будувати довіру. Без культури нічого не має сенсу - життя стає виживанням". 

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Одеський художній музей

Одеський художній музей започаткував програму фінансової підтримки "Клуб Маразлі" у 2019 році. І це спрацювало - за рік вдалося зібрати 1,4 млн грн. Це втричі більше, ніж сума звичних благодійних внесків. 

Квиток на членство в клубі коштує 30 000 грн. Спершу до клубу долучали близьких знайомих, зараз у ньому - більше 60 учасників з бізнесу, медіа, культури та політики. 

За ці кошти музей купує нове обладнання, робить ремонт, покращує освітлення, реставрує картини, купує нові рами, видає каталоги і проводить виставки. Кошти не йдуть на зарплати чи премії працівникам.  

Директор Олександр Ройтбурд розповідає, що клуб назвали на честь одесита Григорія Маразлі. У 1899 році він викупив і подарував музеєві маєток, де він розташований дотепер.

Наразі на виставці можна подивитися тільки 10% експонатів, решта - у сховищі. Через історичну цінність будівлі розширити музей або провести капітальний ремонт без дозволу влади неможливо. Тож кошти благодійників скеровують на менш радикальні зміни.  

"Хоча деякі члени клубу одне одного недолюблюють, це переважно друзі - часто саме перелік імен у списку підштовхує людей вступити до клубу", - розповідає Олександр. 

Для підтримки середовища учасники й учасниці спілкуються в Telegram. Вони можуть вільно відвідувати будь-які заходи музею, для них організовують закриті передпокази й зустрічі з митцями, кураторські екскурсії. 

"Держфінансування покриває вартість комунальних послуг, охорони та зарплат", - розповідає директор.

Фестиваль класичної музики LvivMozArt, місто Львів

Диригентка Оксана Линів прагнула осучаснити сферу класичної музики. Прагнула настільки, що її підтримав львівський бізнес, і так виник фестиваль LvivMozArt.

Уже чотири роки фестиваль відбувається в опері, філармонії, концертних залах, соборах, транспортному депо та на міських площах.

Олександра Зайцева, заступниця арт-директорки і менеджерка по роботі з артистами, каже, що вагому роль зіграла довготривала традиція меценатства у Львові: "У місті багато залежить від особистих контактів і зв’язків. Йдеться не про корупцію, а про важливість спільноти та довіру. Наш фестиваль залежить саме від місцевих партнерів і меценатів". 

Фестиваль має підтримку від місцевої влади (500 000 грн), великий бізнес може долучитись як "срібний", "золотий" і "генеральний партнер" (компанія Visa). Окремо є "Друзі фестивалю".

Фіксованої суми для партнерства немає, тому малий і середній львівський бізнес можуть долучитися посильними внесками. Ресторації, готелі, поліграфія чи юридичні компанії допомагають нефінансово: організовують вечері, дають знижку на поселення учасників, друкують програми і допомагають опрацьовувати документи. 

З року в рік вартість події змінюється залежно від запрошених колективів і локацій, але зазвичай сягає близько 10 млн грн. 

Для підтримки зв’язків у спільноті фестиваль проводить офлайн-події для партнерів: бізнес-сніданки, круглі столи, конференції.

"Спершу ми дякували тільки онлайн, вели щоденник інтерв’ю з друзями фестивалю, - розповідає Олександра. - Але пости у Facebook не дають відчуття причетності. Тепер ми розширюємо коло підтримки: представники бізнесу не завжди розуміють, навіщо долучатися до культурних проектів, а подібне середовище підштовхує їх до цього".

Бієнале молодого мистецтва, Харків

Друге Бієнале молодого мистецтва у Харкові - це поєднання культурного фестивалю і конкурсу молодих художників. До основної експозиції увійшли роботи більш ніж пів сотні учасників. 

Для організації залучили кошти меценатів і держфінансування. Загалом витратили 7,5 млн грн. Мінкульт виділив 1,5 млн, Український культурний фонд - 3,5 млн грн. Загалом бієнале мало понад 70 партнерів, близько 30 із них - комерційні. 

Для команди принципово було не брати гроші в бізнесу, пов’язаного з "регіоналами", російськими джерелами, мером Харкова, олігархами і у тютюнових компаній, пояснює PR-директорка бієнале у Харкові Іванна Скиба-Якубова: "Це питання суспільної гігієни: не давати злу промоційний майданчик".

Вона пригадує, що під час підготовки бієнале меценатство у місті було у зародку. Часто підприємці з 90-х не розуміли, навіщо інвестувати в культуру: "Наприклад, історичний готель "Харків" у центрі міста, де ми проводили бієнале, стояв порожнім. Його власник Олександр Давтян володіє нерухомістю і має велику колекцію картин, але не спробував створити галерею", - каже Скиба-Якубова.

Додає, що значно легше домовитися з молодим бізнесом, який асоціює себе з містом і орієнтується на західні моделі співпраці. Мова про такі компанії як Caparol та Ledlife, і меценатів Бориса Гриньова й Павла Мартинова.

Керуюча партнерка компанії ILF (партнера Бієнале) Тетяна Гавриш заохотила створити навколо події соціальний та бізнес-нетворкінг. Вважає, що бізнес, інвестуючи в креативний сектор і мистецтво, інвестує у власний успіх і комфортне середовище.

Коли він ухвалює рішення, куди поїдуть працювати зі своїми сім’ями його менеджери, думає не лише про цифри, а й про те, де ці менеджери житимуть, куди ходитимуть ввечері і на вихідних", - пояснює Гавриш.

Скиба-Якубова пояснює: від подібних проектів марно чекати швидкого результату, але поступово вони працюють над загальним кліматом у місті та його привабливістю. 

Оксана Расулова