Яка ціна брехні? Важке питання, що повсякчас зринає в житті будь-якого суспільства. Одним із останніх відповісти на нього спробував канал HBO, випустивши серіал «Чорнобиль». Моторошна, депресивна історія про аварію 1986 року захопила увагу глядачів по всьому світу. Чому ж так? Невже справа лише в екологічній свідомості людства?

Цікаво, що цієї весни канал HBO нагадував фенікса: тотальний провал з фіналом «Гри престолів» — і шалений успіх з історією про техногенну катастрофу в Радянському Союзі. Виходить, що історія про зародження демократії не сильно зацікавила людей. Інша справа, оповідь про конання тоталітаризму. Воно й не дивно: золоті плоди демократії виявилися дарами данайців, і не лише у нас, а й за океаном. Тож, як наслідок, жаский подих тоталітаризму відчули на всіх континентах.

Чорнобильська катастрофа стала символом краху СРСР. Серіал надзвичайно детально препарує той час і проблеми того суспільства. Темна болотяно-зелена палітра кадру занурює глядачів у задушливу атмосферу пізнього совка. Автори з прискіпливою точністю вивчили побут своїх героїв, заглибилися у їхні переживання. Чудова режисерська та операторська робота доповнюються пронизливою акторською грою. Особливо хочеться відмітити Джареда Гарріса, який зіграв Валерія Легасова. Він тонко відтворив емоції людини, яка, точно знаючи, що програє системі, все ж виступає проти неї. «Чорнобиль» пропонує посекундну реконструкцію трагедії, аналізуючи всі її причини і демонструючи, що навіть, здавалося б, суто технічні проблеми виникли через панівний політично-суспільний устрій. Ледь не вперше у кінематографі хтось заговорив не про вину мирного атому в катастрофі, а про роль імперії в ній.

Багато в чому серіал засновано на книжці Нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва». Видана у 1997 році, її праця стала голосом свідків та жертв Чорнобиля, що, в принципі, одне й те саме. Є тут, екранізована в серіалі майже порядково, історія Людмили Ігнатенко, вдови пожежника, якого одним із перших відправили гасити реактор, що вибухнув. Є розповідь про відстріл домашніх тварин і сповідь жінки, в якої народилася дитина практично без жодного отвору на тілі через вплив малих доз радіації. Тяжке багатоголосся виливало свій біль і нерозуміння. Що з ними трапилося? Чому? Як держава, якій вони в більшості своїй беззаперечно вірили, могла їх так зрадити? А у відповідь — мовчання.

Саме це мовчання і є головною причиною катастрофи. Як книжку Алексієвич, так і серіал «Чорнобиль» вдало доповнює створена Інститутом національної пам’яті монументальна збірка розсекречених документів під назвою «Чорнобильське досьє КҐБ». Дивно і страшно читати, скільки зусиль докладалося, щоб ніхто ні про що не дізнався — і байдуже, скільки життів опиниться на кону. У цьому виданні оприлюднено матеріали про спроби применшення масштабів катастрофи, про тиск на лікарів, які мусили діагностувати вегето-судинну дистонію постраждалим від променевої хвороби, про організацію святкування з нагоди Першого травня та багато іншої брехні.

Усе це оприявилося в серіалі, який щиро можна вважати довершеною роботою як із кінематографічного боку, так і з історичного. Звісно, це художня інтерпретація подій. Але ті сцени, яким трохи бракує фактологічної достовірності, вистачає драматургічної. Серіал «Чорнобиль» — маніфест проти будь-якої брехні задля «блага держави» (американці, наприклад, вбачають у серіалі прямі інвективи проти Трампа), тому не дивно, що він викликав таку хвилю обурення в певної категорії громадян, які з теплою ностальгією згадують про «велику країну, коли нас усі боялися». Що ж, імперії вмирають, але гниють вони дуже і дуже довго. І ці міазми значно небезпечніше за ізотопи урану.