"Вавилон-17" Дилейни на украинском: язык важен
За останні кілька років українська культура збагатилася низкою нових для неї, але класичних для всього світу текстів. Їхня поява не тільки заповнює формальні лакуни в умовному каноні, а й актуалізує проблеми та питання, що, попри свою неймовірну важливість, з тих чи інших причин опинилися поза увагою вітчизняної літератури.
«Вавилон-17» вийшов ще у 1966 році, але й донині роман Семюела Ділейні здатен причарувати не тільки фантасмагоричним світом, а й вишуканим стилем та глибиною закладених ідей. Автор описує далеке майбутнє, де людство вже давно вийшло у відкритий космос та заселило різноманітні планети. Але не все так ідилічно: уже багато років між Альянсом та Агресорами точиться кривава війна. Низка диверсій на важливих для Альянсу об’єктах супроводжуються радіопередачами, закодованими невідомим шифром. Армійське керівництво, прагнучи дізнатися, про що перемовляються вороги, звертається за допомогою до популярної в усіх знаних галактиках поетеси Ридри Вонґ. Саме вона першою здогадується, що «Вавилон-17» — це не хитрий шифр, а зовсім нова, невідома раніше мова.
Роман С. Ділейні за рік після свого виходу завоював престижну фантастичну премію Nebula і став наріжним каменем лінгвістичної фантастики. Але куди цікавішим, ніж сама космоопера, є той пласт ідей, що працює і без зорельотів чи генетично змінених людей. Чи не вперше головним героєм історії виступила мова. Вона слугує не просто засобом комунікації, а є рушійною силою всього роману, його структурним стрижнем. С. Ділейні покладається на популярну в першій половині двадцятого століття гіпотезу лінгвістичного детермінізму Сепіра-Ворфа, згідно з якою мова визначає спосіб мислення індивіда та його світогляд. Персонажі, що освоїли «Вавилон-17», ніби розкривають ще одну особистість у собі. Ще одна мова — це ще одна картина світу, доведена до абсолюту приказка «скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Точна, лаконічна й аналітична мова подібна до потужної зброї, що дає суттєву перевагу над ворогом, але водночас вона заганяє мовця у дуже витончену та жорстоку в’язницю, де немає ні ґратів, ні похмурого вартового… ні рятунку. Досліджуючи функції мови, автор намагається з’ясувати, як категорії мови того чи іншого народу впливають на його розвиток. Наприклад, чи можливе прагнення до індивідуальних досягнень у тих, хто не має слова «я»?
Сучасна наука давно спростувала радикальну форму концепції Сепіра-Ворфа, зупинившись на її ліберальній і багато в чому очевидній версії: мова впливає на культуру народу, вона тісно пов’язана з його самоідентичністю. Вона ніколи не є і не була винятково набором літер, потрібних для спілкування. Як казав Рей Бредбері, фантастика — це реальність доведена до абсурду, і «Вавилон-17» Семюеля Ділейні дуже суголосний проблемам сучасної України, яка вже п’ятий рік веде війну проти Агресорів.
