UA

Когда один спасает пятерых: три шага до запуска трансплантации в Украине

Когда один спасает пятерых: три шага до запуска трансплантации в Украине

экс-заместитель министра здравоохранения (2019 г.), врач-хирург
11.03.2020, 07:31

Каждый год в Украине в трансплантации нуждаются 5 000-10 000 людей. Но лишь 400-м из них пересаживают органы. И практически всем за рубежем (укр.)

Щороку в Україні потребують трансплантації  5 000-10 000 пацієнтів, але лише 350-400 із них отримують пересадку органів, практично всі - за кордоном. Решта – або шукають гроші на операцію самотужки, або продовжують чекати і помирають. 

Це при тому, що в Україні достатньо висококваліфікованих спеціалістів, є медичні центри з необхідним устаткуванням і персоналом, а віднедавна – і необхідне законодавство.

На державну програму лікування за кордоном щороку спрямовується близько мільярда гривень, при цьому вартість пересадки органів в іноземних клініках утричі вища, ніж у нашій державі, і це за дуже скромним підрахунком. 

Наприклад, якщо трансплантація серця в Індії обходиться у $150 000, то в Україні це коштує 647 000 грн або близько $26 000. Такі ціни на послуги трансплантації були нещодавно затверджені Міністерством охорони здоров’я, і вони є цілком реалістичними. Тобто, на ті ж гроші в Україні можна було б прооперувати у рази більше людей.

І навіть ці ціни – непідйомні для більшості наших пацієнтів. Тому моя категорична позиція: трансплантація має оплачуватись на 100% коштом держави. Адже це - не лікування, це - єдиний спосіб врятувати життя людини.

Що необхідно зробити для запуску системи трансплантації в Україні

Крок перший: розробка загальнонаціональної Стратегії розвитку трансплантації

Під час роботи в МОЗ ми з командою колег уже розпочали розробку Стратегії. Проєкт, зокрема, передбачав створення в Україні семи-восьми трансплантокругів, центром яких були б потужні медичні центри трансплантації (як-от Київ, Львів, Запоріжжя, Дніпро, Харків, Ковель).

Залежно від території і можливості доправлення органів з лікарень кожен такий округ об’єднував би дві-три області. При цьому, за законом будь-який медцентр, що має відповідного рівня хірургію, анестезіологію, реанімацію та достатньо кадрів належної кваліфікації, може отримати ліцензію на проведення трансплантації. Тому Стратегія має бути гнучкою і враховувати можливі зміни.

Питання фінансування також мало б бути відображене в Стратегії.

Наприклад, реанімаційні відділення кожної лікарні повинні забезпечуватись відповідним діагностичним обладнанням. Зараз таке обладнання має менш як 1% лікарень, а вартість комплекту на одне відділення становить близько мільйона гривень. У Стратегії має бути чітко прораховано реальну потребу і необхідне фінансування.

Усі питання мав би контролювати Координаційний центр з питань трансплантації МОЗ, а діяльність має здійснюватись за трьома окремими напрямами:

органна трансплантація;
трансплантація кісткового мозку;
трансплантація клітин і тканин.

Крок другий: запуск Єдиної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ)

Ключова проблема, що потребує вирішення, - врегулювання технічних, спеціалізованих суто медичних та юридичних процедур. Запуск ЄДІСТ дасть змогу координувати процеси трансплантації всією країною, створити і розвивати систему, а не окремі ситуативні пересадки.

В Україні така система знаходиться поки в стадії розробки та впровадження. Основний її компонент – можливість внесення в систему прижиттєвої згоди громадян на донорство, тобто формування бази донорів. І хоча законодавством віднедавна передбачена можливість надання такої згоди, норма у законі є, а юридичного та логістичного механізму – немає.

До слова, розвінчаю один із поширених міфів навколо цього питання. На відміну від деяких країн, де кожна людина автоматично вважається потенційним донором, а у разі незгоди має оформити відповідний юридичний документ, в Україні закон працює навпаки: людина НЕ розглядається як потенційний донор, якщо не оформить юридично свою згоду на забір донорських органів у разі її смерті.

Тож поки така база не працює, для лікарів єдиним способом врятувати чиєсь життя шляхом трансплантації органів залишається згода родичів померлого пацієнта. Однак, шанси на отримання цієї згоди в українських реаліях мінімальні, а моральний аспект розмови з родичами надважкий, лиш в невеликій кількості випадків вдається отримати таку згоду.  

Крок третій: загальнодержавна інформаційна кампанія

Один донор може врятувати життя п’яти-шести людей! Однак досі в українському суспільстві немає однозначного сприйняття самої ідеї пересадки органів, натомість, побутує безліч міфів і упереджень, що не мають нічого спільного з реальністю.

Звідси – необхідність третього надзвичайно важливого кроку – якнайширшого інформування суспільства!

Чимало країн пройшли той самий шлях, що проходимо зараз ми, - від повного суспільного несприйняття до тисяч врятованих життів щороку. Наприклад, у багатьох державах з сильним впливом католицької церкви добровільне донорство збільшилось у рази після того, як у 2000 році Папа Римський Іван Павло ІІ відвідав міжнародний конгрес товариства трансплантації і заявив, що трансплантація органів стала великим кроком у справі служіння науки на благо людства, і безкорислива передача донорських органів є жестом істинної любові.

Україна вкрай потребує публічного обговорення цієї теми з широким залученням лідерів думок. І авторитетні представники церков і конфесій теж могли б висловити свою позицію з цього питання.

Такі масштабні проєкти, як побудова цілісної системи трансплантації у державі, - надважливе завдання, що потребує системного, методичного підходу і підготовки. Адже життя людини – найвища цінність!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Вакансии
Больше вакансий
Project Manager (впровадження CRM)
Киев Група компаній ЛІГА
Редактор стрічки новин
Киев Медіа холдинг Ligamedia
Head of PR
Киев Група компаній "ЛІГА"
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости
Популярное