Культура в огне: что сгорело в Нотр-Даме. Взгляд культуролога
Вчорашня пожежа в соборі Паризької Богоматері в Парижі - не просто культурна втрата для Франції, але і для всього людства. Адже, сучасний світ не має кордонів, а французька культура є частиною загальноєвропейської і світової культури.
Це подія, яку дуже важко усвідомити. Собор Нотр-Дам-де-Парі - один з найяскравіших пам’яток архітектури XII століття, який презентує готичне мистецтво. Він, як і будь-який готичний собор, будувався кілька століть. Той вигляд, який ми могли спостерігати до вчорашніх подій, будівля здобула у XIX столітті. Саме тоді відбувалася його наймасштабніша реставрація і реконструкція, бо споруда була в жахливому стані.
Норт-Дам – свідок епох, кожна з яких залишала на його тілі свої нашарування. Це квінтесенція історії і історичного процесу. Саме тому Эммануель Макрон дуже влучно описав те, що відбулося: "Ми втратили частину себе, частину французької нації".
Реставрація собору у XIX столітті була пов’язана з Віктором Гюго та його знаменитим твором "Собор Паризької Богоматері". Саме він розгледів будівлю і показав її красу суспільству. Адже у період XVI-XVII століття, коли у Франції домінував класицизм і неокласицизм, готична архітектура не сприймалася суспільством. Але у ХІХ столітті відбувається творення европейських націй, це прововокує інтерес шукати власну ідентичність в культурних пам’ятках європейського середньовіччя, а не античності. Твір Гюго – результат цих процесів. Після публікації роману, громадськість звернула увагу на собор. Були зібрані кошти і почалася довготривала реставрація.
Пожежа в соборі – була нормою до XIX століття, коли не було електрики і для освітлення приміщень використовували свічки. Але, щоб у XXI столітті під час реставраційних робіт, коли головною ціллю було зберегти собор, допустили таку жахливу подію, це переходить всі межі. Цьому немає пояснень.
Навіть, при можливостях сучасних технологій, на відновлення собору підуть десятиліття. Потрібно розуміти, що собор детально досліджувався і деталі архітектурних частин собору ретельно зафіксовані науковцями. Тому відновити його – можливо. Це ж не пам’ятка XI століття, яку потрібно відновити по книжним описам тогочасних літописців.
Але є велика проблема в автентичності споруди, адже в архітектурному ансамблі було нашарування багатьох епох. Так звані історичні шари. Саме їх неможливо відновити. Наприклад, вітражі, які були повністю зруйновані вогнем. Постає питання - з якого історичного моменту їх відновлювати: з XIII століття, чи з XIX?
Якщо і будуть відновлювати, це буде образ конкретної епохи, деталі, які змінювались в різний час будуть втрачені. В таких спорудах момент історичних нашарувань-надважливий. Його зникнення – трагедія реставрацій.
Дзвіночок для людства
Пожежа в Нотр-Дамі- це дзвіночок для людства. Ми повинні згадати, що ми – не просто люди 21 століття, які будують ракети, літають на Марс і чекають початку нової ери, а люди, як найменше, XXI-го або навіть XXXI-го століть. Ми зобов’язані слідкувати та оберігати подібні пам’ятки історії. Це єдине, що ми не зможемо відтворити і повернути. Ми стали тими, ким є, завдяки цим культурним пластам. Вони нас сформували. Це гумус, на якому проросла вся сучасна культура. Ми можемо уявляти своє майбутнє настільки далеко, наскільки бачимо своє минуле.
Але наразі, коли мова йде про економічну доцільність, перше, що страждає – культура. Це перше, на що скорочуються бюджети. Особливо гостро ця проблема почала спостерігатися в Європі після кризи 2008 року.
Ця проблема є гострою і для України. Питання культури часто є предметом політичного популізму. Кожен політик, прийшовши до влади, обіцяє зробити те чи інше в сфері культури. Але, для того, щоб щось зрушити в культурному плані, має пройти набагато більше часу: хоча б 10 років. А такого горизонту планування немає сьогодні у жодного політика. Ні в Україні, ні в Європі. І це дуже відбивається саме на культурі. Той стан, в якому знаходяться українські музеї і культурне надбання, просто жахливий. І не хотілося б, щоб про нього почали думати, в такий спосіб. Потрібно вчитися і на чужих помилках.
Чи потрібна людям культура?
Культура потрібна людям в будь-якому разі, адже саме вона робить нас людьми, без неї ми – звичайні примати. Саме вона формує візію як окремої людини, так і суспільства загалом. Представники влади або люди, які беруть на себе відповідальність за розвиток суспільства, дуже добре розуміють, як вона впливає на формування державності. Як в позитивному, так і в негативному сенсі. Цим дуже маніпулюють. Тому що, позбавивши населення культури, країна, в якій вони проживають, перетворюється на територію. Культура - це ідея, яка об’єднує суспільство, перетворює його на націю.
Чому цінуючи європейські святині, не помічаємо своїх?
Реакція українців на пожежу в соборі – історія про симовлічну значимість та присутність в уяві певних пам’яток. Так працює культура і будь-яка інформаційна технологія. Відвідати Париж – топ-мрія практично для кожного. Це - результат величезної роботи, промоції французької культури у світі, яка триває не одне і навіть не два століття. Саме тому ми її сприймаємо, як близьку до себе.
Свою ми знаємо значно менше. Але це теж маніпуляція. Чому? Україна – колоніальна держава. Вона була частиною великої імперії (навіть не одної) з її сформованим образом. Проблема в тому, що новий образ себе, який ми могли б собі присвоїти і комунікувати його світу, ми ще не побудувати. Це ціль, яку ми маємо досягти. Наприклад, Софія Київська – не менш значуща пам’ятка культури. Але для звичайного європейського громадянина її втрата не була б такою ж помітною.
Щоб світ знав про неї більше, повинен бути спеціальний інтерес. Тоді ж як Собор Паризької Богоматері – частина уявлення про себе кожної освіченої людини.
Але для здобуття такого ефекту французи працювали не одне століття. Працювали над тим, щоб саме французька культура домінувала в Європі і світі.
В Україні ж щось подібне востеннє відбувалося саме в часи побудови "Софії". Наразі ми повинні зробити українську культуру світовою. І у нас ще все попереду. Ми давня нація, але молода країна.
