Антикоррупционный абсурд. Почему буксует борьба с коррупцией
Чому так сталось, що навіть незважаючи на вочевидь позитивні зміни у антикорупційному законодавстві та створенні системи антикорупційних органів, результати боротьби з топ-корупцією – без перебільшення майже нульові?
Виходячи з досвіду, набутого під час адвокатської діяльності у корупційних справах, можна стверджувати, що реальними причинами слабкої боротьби з корупцією у 2017-2018 роках є незадовільна робота НАЗК, неналежний судовий контроль та застаріле процесуальне законодавство, за правилами якого розглядається 99% корупційних справ українськими судами.
Як відомо, Закон "Про запобігання корупції" покладає функції реалізації державної антикорупційної політики на НАЗК. Саме НАЗК має виявляти та боротись із топ-корупцією, зокрема, із недостовірним декларуванням народних депутатів, суддів, міністрів, інших чиновників. Загальновідомо, що топ-корупціонери живуть у будинках та квартирах своїх родичів, користуються нібито "чужими" автівками, досить часто реєструють розірвання шлюбу з метою залишити майно "екс-дружині" чи "екс-чоловіку". Все це робиться для того, аби не декларувати власні статки, адже пояснити як вони були набуті – доволі складно. Чи слід ставити риторичне питання: кого викрило НАЗК із топ-корупціонерів? Адже тут відповідь очевидна – нікого. Точніше, ледь не "спіймалась" голова НАЗК, коли активісти задокументували, що вона регулярно користується автомобілем, придбаним у 2016 році на ім’я своєї свекрухи. Незважаючи на встановлений законом обов’язок повідомити про придбання автомобіля у 10-денний строк та внести відомості про авто у річну декларацію за 2016 рік, це авто було задеклароване лише навесні 2018 року, у декларації за 2017 рік - після сюжету у відомій передачі розслідувань. Звісно, ніякої відповідальності за затримку у декларуванні вона не понесла.
Авто по 10 грн від НАЗК
Не достатньо прозорий характер діяльності НАЗК підтверджується змістом протоколів, яке Агентство складає на опозиційних політиків. Так, Агентство склало три протоколи на народного депутата за те, що у трьох річних деклараціях була вказана вартість автомобіля в розмірі 180 00 грн, а на думку НАЗК потрібно було вказати вартість авто в сумі (!!!) 10 грн. Логіка депутата полягає в тому, що 180 000 грн. – це реальна вартість "Сузукі" 2006 року випуску, а логіка НАЗК в тому, що авто було переоформлене у 2008 році за біржовим контрактом, в якому вказана умовна ціна 10 грн, а тому, на думку НАЗК, депутат мав вказати у трьох річних деклараціях вартість автомобіля саме 10 грн, а не 180 000 грн. В результаті, три майже ідентичні протоколи про порушення депутатом статті 172-6 КУпАП (Порушення вимог фінансового контролю) – для статистики непогано, чи не так?
Позика – це дохід?
Іншим прикладом незадовільної діяльності НАЗК є намагання Агентства розширити свої повноваження, визначені законом, для чого НАЗК приймає власні акти - роз’яснення положень Закону "Про запобігання корупції". Зокрема, НАЗК роз’яснило, що кошти отримані в позику, мають декларуватись як дохід декларанта. Але не треба бути юристом, щоб розуміти, позика – це не дохід. Позику дійсно необхідно декларувати як фінансові зобов’язання декларанта, для цього є окремий розділ в декларації, але вимога НАЗК декларувати позику ще й у розділі "дохід" та декларувати у 10-денний строк факти отримання позики - для чого це? Для створення підстав штампувати більшу кількість протоколів?
Про судовий контроль
Що стосується питань судового контролю, то як відомо, усі корупційні справи передаються до суду, який має остаточно встановити, чи є факт корупції в діях особи. Та чи карають суди за топ-корупцію, - питання, що залишається відкритим.
На міського голову одного з райцентрів на узбережжі Чорного моря склали чотири протоколи за те, що міська рада протягом 2016-2017 років придбала канцтовари на загальну суму близько однієї тисячі гривень у магазині, що належав дружині міського голови. Доводи адвокатів, що іншого магазину канцтоварів у цьому містечку немає, канцтовари були придбані за ринковою вартістю та були необхідні для використання бухгалтерією, про відмінність реального від потенційного конфлікту інтересів – суд не сприйняв. В результаті, за рішенням суду міський голова звільнений з посади, а міські пляжі, які він не бажав передавати під забудову, вже розділені новою міською владою та отримали нових власників. Крапку у цій "топ-корупційній" справі поставить Європейський суд з прав людини, який вже відкрив провадження у справі за скаргою звільненого міського голови.
Іншим прикладом вибіркового правосуддя є небажання суддів помічати ознаки корупції у діях своїх колег по судовій гілці влади. Так, у ЗМІ повідомлялось про систематичне порушення закону членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів в частині обов’язкового декларування щомісячних заробітних плат в розмірі понад 50 прожиткових мінімумів. Як відомо, посадовий оклад члена ВККС складає понад двісті тисяч гривень на місяць, і більшість членів ВККС щомісяця декларують зарплату, виконуючи вимогу закону. Але у відкритому реєстрі електронних декларацій досі немає жодного повідомлення на виконання статті 52 Закону "Про запобігання корупції" про отриману протягом 2018 року зарплату одного з членів ВККС, якого Солом’янський райсуд міста Києва звільнив від відповідальності рішенням від 16.11.2017 за аналогічні порушення, допущені у 2017 році.
Також незрозуміло, чому НАЗК закриває очі на вказані порушення закону, які елементарно підтверджуються відкритими даними реєстру електронних декларацій.
Що не так із законодавством
І хоча основні причини провалу боротьби з корупцією полягають у високій мірі заангажованості антикорупційних органів, роботу з реформування законодавства потрібно продовжувати. Зокрема, надзвичайно гострою є потреба надати можливість оскаржувати в касаційному порядку судові рішення у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією. На даний час, справи про притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення продовжують розглядатись за Кодексом про адміністративні правопорушення (КУпАП) 1984 року. Цей кодекс не передбачає можливості касаційного оскарження. Склалась парадоксальна ситуація коли, наприклад, за порушення правил ввезення автомобіля на митну територію України можна судитись аж до Верховного Суду, а оскаржити до Верховного Суду рішення апеляційного суду про звільнення міського голови з посади за вчинення адміністративного правопорушення – не можна.
Можливість перегляду Верховним Судом найбільш важливих справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, могла би сприяти юридичній визначеності. Так, в різних областях України існує різна судова практика щодо кваліфікацій дій міського голови, який на пленарному засіданні міської ради голосував за встановлення собі премії. Наприклад, у Миколаївській області суди займають позицію, що в даному випадку немає складу такого адміністративного правопорушення як "порушення вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів", а в сусідній Херсонській області – навпаки, суди першої та апеляційної інстанцій вважають це порушенням закону. А оскільки рішення апеляційного суду у таких справах є остаточним, має місце дискримінація, коли за однакові дії одну особу вважають корупціонером, а іншу – ні. Чи має так бути? Чи відповідає таке становище принципу верховенства права? Проте, на жаль, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у таких справах, посилаючись на той самий кодекс 1984 року.
На жаль, подібних прикладів із судової практики можна перелічити багато. Але схоже імітація боротьби з корупцією та суха статистика більше влаштовує людей у «високих кабінетах», ніж справжнє покарання топ-корупціонерів та створення умов нетерпимості до корупції.
