UA

"Дворцы Лукашенко" и "дворец Путина": общие интересы правителей

14.03.2021, 10:02

Оказывается, в Беларуси тоже есть олигархи. Вернее – один, самый олигархический, возглавляющий страну вот уже почти три десятилетия (укр.)

Після сенсаційного розслідування Фонду боротьби з корупцією, який очолює російський опозиційний активіст Олексій Навальний, надійшла черга до Олександра Лукашенка. Розслідування фонду Навального розповіло про палац у Геленджику, який будується для російського президента Володимира Путіна і вражає уяву перспективами розкоші і несмаком. Фільм "Лукашенко. Золоте дно", випущений білоруським опозиційним Telegram-каналом NEXTA, розповідає про казкове багатство головного союзника Путіна.

В Олександра Лукашенка нібито 18 розкішних резиденцій, деякі з них – "подарунки" бізнесменів із президентського оточення. Дорогі автомобілі, літаки, вертоліт, золоті ручки. Отже, цей "народний президент", який в останні місяці невтомно бореться із власним народом – щось середнє між Володимиром Путіним і Віктором Януковичем.

Звичайно, такі викриття створюють зовсім інший образ Лукашенка, адже той завжди стверджував, що у нього нічого немає і що Білорусь, на відміну від Росії чи України – країна, вільна від олігархів. Так, олігархи в Білорусі не проглядаються. Крім одного, найолігархічнішого, що очолює країну ось уже майже три десятиліття і казково збагатився під час свого правління. І особливо непривабливо це виглядає на тлі зубожіння в Білорусі.

Очевидно, що це розслідування – ще один удар по популярності Лукашенка, якого і так вже багато співвітчизників не вважає законним президентом країни. Але чи означає це падіння рейтингу, що білоруський лідер близький до втрати влади?

Однозначної відповіді на це запитання, мабуть, не існує. Недавні масові протести стали для Лукашенка перевіркою того, наскільки ефективним є апарат придушення протестів. І тут потрібно визнати, що до масових протестів був не готовий не тільки Лукашенко, до них не були готові і їхні учасники.

Головною помилкою протестного руху було нерозуміння того, за рахунок чого насправді Лукашенко утримує владу. Білоруський лідер насправді узурпував владні повноваження аж ніяк не у 2020 році, а майже відразу ж після перших для себе переможних виборів 1994 року.

Уже у 1996 році Лукашенко розігнав білоруський парламент і знищив будь-яку політичну конкуренцію в країні. Всі наступні вибори і референдуми були лише декорацією, що нагадувала аналогічні "народні голосування" в радянській Білорусі. Додамо до цього таємничі зникнення політичних опонентів і чесних журналістів, знищення незалежних медіа, цькування незгідних. Але при всьому цьому авторитарний правитель користувався підтримкою більшості білорусів. І у суспільстві виникла ілюзія, що якщо ця більшість відмовить йому в цій підтримці – як це і сталося в 2020 році – режим Лукашенка зникне сам собою.

Але насправді режим Лукашенка тримається, як і будь-який класичної авторитарний режим, не на народній підтримці, а на силовій вертикалі. Питання тільки в тому, наскільки ця вертикаль є ефективною. Масові протести 2020–2021 років продемонстрували, що білоруські силовики готові до протистояння з власним народом, а ось учасники протестів аж ніяк не готові до силової конфронтації із захисниками режиму. Саме тому Лукашенку вдалося в достатньо короткий період розгромити опозиційні структури і значно зменшити надії незгодних на швидку зміну влади.

Путін перетворився на беззастережного союзника Лукашенка

Ще однією важливою помилкою білоруських опозиціонерів і рядових учасників протесту стала недооцінка ролі Росії в тому, що відбувається. Своєму політичному довголіттю режим Лукашенка зобов'язаний не стільки здібностям самого правителя, скільки багаторічній економічній підтримці Росії, яка виражається у формах найрізноманітніших дотацій. Тому Лукашенко міг не побоюватися страйкового руху, він міг побоюватися тільки одного – рішення Кремля його не підтримувати.

Але і Путін в цій ситуації опинився в парадоксальній ситуації. Можливо, перед президентськими виборами у Білорусі в Кремлі і хотіли показати Лукашенку, що він не є безальтернативним кандидатом на посаду глави сусідньої держави, що якщо він і далі буде проявляти незговірливість у питаннях "поглиблення інтеграції", в Москві подумають про інших білоруських політиків. Але як тільки на вулиці Мінська вийшли перші учасники протестів, Путін негайно перетворився на беззастережного союзника Лукашенка.

І на те у Путіна є очевидні причини – всі ці "палаци", спільні інтереси. Зміна влади в одній із колишніх радянських республік, тим більше в такій близькій до Росії країні, як Білорусь, в результаті народного протесту, є для Путіна гіршим із сценаріїв – і небажаним прецедентом для самої Росії.

Саме тому російський президент так болісно відреагував на українському Майдани 2004-го і 2013–2014 років, а українська тема посіла чільне місце у російському телевізійному ефірі. І, до речі, у 2020 році тема білоруських протестів ненадовго потіснила нападки на Україну саме тому, що в обуренні білорусів фальсифікацією президентських виборів в їхній країні Кремль побачив перш за все загрозу своїм інтересам.

Тому можна констатувати, що з трьох опор свого режиму – народної підтримки, силової вертикалі і підтримки Росії – Олександр Лукашенко зберіг дві. Народної підтримки він позбувся, а історії про "палаци" її зменшують ще більше. Силовики, як і раніше, готові виконувати його накази. І Путін готовий сприяти йому у збереженні влади – більш того, у тривожні для білоруського режиму дні, коли існували побоювання, що білоруські силовики перестануть підтримувати Лукашенка, в Росії заявляли про готовність задіяти власні силові структури.

Питання про те, скільки може проіснувати авторитарний режим без народної підтримки, є на сьогоднішній день суто теоретичним. Без масового силового опору – довго. Але навіть якщо станеться політичне диво і білорусам вдасться домогтися відставки Лукашенка, то вони можуть зіткнутися з тим, що їхній авторитарний режим був продовженням російського авторитарного режиму.

Тоді вони зіткнуться вже не з власним правителем, а з президентом Росії Володимиром Путіним – так, як зіткнулися з Путіним українці 2014 року, після втечі з України її тодішнього президента, союзника Кремля Віктора Януковича.

Спеціально для Радіо Свобода

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Вакансии
Больше вакансий
Керівник служби охорони
Киев Група Компаній ЛІГА
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости
Популярное