Есть ли в стране взрослые? Украина против Конституционного суда

Есть ли в стране взрослые? Украина против Конституционного суда

член Совета экспертов по государственному управлению, адвокат, к.ю.н.
03.11.2020, 13:43

Как Конституционный суд открыл ящик Пандоры, и что происходит с точки зрения правового государства, которое мы совместно пытаемся строить

27 жовтня, Конституційний суд України скасував повноваження НАЗК на повну перевірку й моніторинг способу життя чиновників та декриміналізував недостовірне декларування. Суспільство вибухнуло "праведним гнівом", а президент Володимир Зеленський, за результатами засідання РНБО, вніс до Верховної Ради законопроєкт, який може припинити повноваження суддів КС, визнати їхнє злощасне рішення "нікчемним" і таким, що не породжує жодних правових наслідків, та скасувати відповідні зміни до закону "Про запобігання корупції". 

Ситуація з обох сторін виглядає як конституційний переворот. Але що насправді відбувається з точки зору правової держави, яку ми спільно намагаємось будувати? 

Як Конституційний суд відчинив скриньку Пандори 

Суд на 14 сторінках із 22 (тобто 64% усього тексту) "стогне" про необхідність утвердження незалежності судової гілки влади та абсолютизує її в дусі юридичного позитивізму, тобто переваги закону над духом права, ігнорування змістовної сторони права, у тому числі морального аспекту юридичних норм та втрати зв’язку між правом та справедливістю. 

Суд, вказуючи на необхідність забезпечення принципу розподілу влади та наголошуючи на гарантіях незалежності судової гілки, чомусь не застосовує ті ж самі критерії й до себе. 

Тут необхідно коротко прояснити зміст принципу розподілу влади, який включає систему вимог:

-   розподіл функцій і повноважень між гілками влади;

-   закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання в прерогативи один одного та їхнє злиття;

-   наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;

-   наявність в органів влади взаємного контролю одна над одною. 

Принцип розподілу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримання відносної рівноваги сил. 

Поділ влади – це лише один із багатьох механізмів демократичного здійснення державної влади, і сам по собі не є гарантією демократії. Більш того, за незбалансованої системи стримувань і противаг жорсткий поділ влади може спричинити протистояння гілок влади, що ми і споглядаємо зараз. 

Отже, жоден розподіл влади та система стримувань і противаг не є абсолютними. Вони покликані лише слугувати розумному балансу сил у країні. 

Це означає, що Суд не мав права виходити за межі наданих йому Конституцією та законами України повноважень охороняти право та бути арбітром у спорах саме про право, а не про доцільність того чи іншого способу правового регулювання суспільних відносин (закону чи підзаконного акту).

Така доцільність визначається виключно в політичному процесі законодавчою гілкою влади або підзаконного нормотворчого процесу виконавчої гілки влади. Саме парламент є представницьким органом усього суспільства, який на підставі концепції делегованого народного суверенітету (ст. 5 Конституції України), реалізує від імені народу України законодавчу владу встановлювати найважливіші загальнообов’язкові правила поведінки в країні, у тому числі і для суддів. 

І саме виконавчій гілці влади, через її найбільшу наближеність до народу, надана можливість враховувати конкретні особливості предмету регулювання під час створення підзаконних актів завдяки розгалуженості своїх органів, їхньої представленості на місцях та широкого функціоналу. 

Натомість Суд вийшов за межі охорони права та вдався до встановлення доцільності чи недоцільності криміналізації завідомо недостовірного декларування чи умисного недекларування. 

У спробі "захистити себе", а не Конституцію, Суд вліз у сферу повноважень законодавчої гілки влади, порушивши принцип розподілу влади та вийшов за межі судового розсуду про право. 

У контексті аргументації рішення Суду про НАЗК та декларування як "передумови для неправомірного впливу на суд, втручання в діяльність органів судової влади, порушення принципів незалежності й самостійності суддів" та про те, що "будь-які форми та методи контролю у виді перевірок, моніторингу тощо функціонування та діяльності судів і суддів повинні реалізовуватись лише органами судової влади", виникає кілька запитань. 

Чому ж у Суду не постало питань до формування суддівського корпусу за участі вищих органів законодавчої і виконавчої влади? Чи не порушує це принцип незалежності судової влади? А розслідування правопорушень, вчинюваних суддями, системою правоохоронних органів, які належать до виконавчої гілки влади, також не бентежить Суд? Як же ж вони можуть після цього незалежно здійснювати правосуддя? А сам факт створення законів, що вимушують суддів їх виконувати, часом не є свавільним втручанням у незалежну діяльність суду? Це і є наглядна демонстрація відносності принципу поділу влади, інакше, абсолютизуючи його, ми приречені дійти до повного абсурду. 

Так само, Суд під час здійснення правосуддя має демонструвати суспільству та іншим гілкам влади взірець справедливості та об’єктивності. А отже, вирішуючи справу з потенційним конфліктом інтересів (Суд був зацікавленим в абсолютизації своєї незалежності та бажав усунути контроль за собою), Суд мав продемонструвати зразок балансу між необхідним і достатнім рівнем незалежності, залишивши законодавцю вирішувати щодо їхнього конкретного змісту, а не диктуючи йому, що конкретно має бути прописано в законі. 

Фактично Суд, розраховуючи на власну безкарність, ухвалив рішення на свою користь, порушивши баланс системи стримувань та противаг, та цим відчинив скриньку Пандори. 

Зуб за зуб? Давайте не наламаємо ще більше дров 

Якщо хтось вчинив неправильно, це не дає право іншим вчиняти так само! Саме це відрізняє поведінку дорослої людини від дитини, та реакцію звичайної людини від дій державного діяча. Якщо хтось знехтував Конституцією, це не дає права іншим вчиняти так само. Інакше ми породжуємо хаос, знищуючи країну. 

Відповідно до статті 102 Конституції України, президент є гарантом додержання Основного закону. Саме ця норма покладає на президента особливий обов’язок – показувати всім взірець додержання Конституції та слідкувати за таким додержанням законодавчою (через механізм вето) та виконавчою (через механізм зупинення дії актів уряду чи скасування актів голів місцевих державних адміністрацій) гілками влади, але ж ніяк не за судовою владою. 

Тим більше, що президент, заступаючи на свій пост, складає присягу, у якій, зокрема, зобов’язується "додержуватися Конституції і законів України" (стаття 104 Конституції). 

Водночас згідно зі статтею 149 Конституції, суддю Конституційного Суду не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв’язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. 

Отже, якщо ми не згодні з рішенням Суду і вважаємо його незаконним, відповідно до принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції, ми маємо доводити в законному, а не політичному порядку, злочинність дій суддів. І це не так уже й важко. 

Діючих суддів Конституційного суду лише 15, а контролюючих, правоохоронних та антикорупційних органів у нас набагато більше. Інакше, завтра за політичними мотивами можуть судити вже нас із вами. У цьому й полягає конституційний принцип правової держави, закріплений у її першій основоположній статті. 

Поспішно внесений президентом законопроєкт №4288 "Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства" пропонує парламенту в неконституційний спосіб врегулювати своє незадоволення хоч і сумнівним рішенням Конституційного суду. 

У випадку прийняття цього законопроєкту Верховною Радою, замість відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства відбудеться спроба узурпації влади, заборонена статтею п’ятою Конституції. Це породить дискредитацію вже й законодавчої влади та президента, які вчиняють так само, як і Конституційний суд. Тоді в цій країні більше ніхто не гарантуватиме додержання Конституції. 

До того ж умисне невиконання службовою особою (якою, зокрема, є президент України) рішення Конституційного суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного суду, згідно з частиною четвертою статті 382 Кримінального кодексу України є злочином і карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. А згідно зі статтею 111 Конституції України, це є підставою для усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. 

Якщо ж вивести Президента з-під вищезазначеної заборони кримінального закону, то виходить, що й до інших громадян Кримінальний кодекс також не має застосовуватись. А це суперечить статті 24 Конституції України, яка визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 

Відповідальність дорослого суспільства 

Що ж нам з усім цим робити? Вчитися жити за законом, навіть якщо він дуже не подобається. 

Одним з основних завдань влади є виховання суспільства. Однак, виховання на гаслах без власного прикладу – пусте й безперспективне заняття. 

Наразі в Конституційному Суді незаповненими є три вакансії суддів, дві з яких за квотою Верховної Ради. Тобто парламент уже завтра може змінити баланс у Суді на 11%, однак чомусь цього не робить. 

А далі – найважче – довга й копітка робота з удосконалення законодавства та виховання правової культури як осіб, що приймають рішення, так і всього суспільства. Наразі ми несемо відповідальність за політичні, а не фахові та доброчесні призначення суддів. І маємо понести її сповна, або ж наламати ще більше дров. 

Ми відповідальні за ту країну, яку будуємо! І чим більше порушень закладемо в її фундамент, тим швидше й легше вона впаде. Так ми стаємо подібними "до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!" (Матвія 7:26-27). Напевно, не такого майбутнього для своєї улюбленої Батьківщини ми прагнемо?! 

На жаль, немає простих і швидких рішень. Є довга й наполеглива робота над собою.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Вакансии
Больше вакансий
New business manager / New business director
Киев Ketchup Loyalty Eastern Europe
Керівник складу IT
Киев ЛІГА, Група компаній
Разместить вакансию
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net

Комментарии

Последние новости
Популярное

LIGA радників Невидимая власть. Зачем руководству страны 500 советников и помощников