Святкуючи День Незалежності (цього року - 28-у річницю), ми постійно говоримо про здобуття цієї незалежності 24 серпня 1991 року. І саме в цьому, на мою думку, добряче грішимо.

Чому? Бо насправді незалежна українська держава - УНР - постала 101 рік тому - 22 січня 1918 року.

Українська Народна Республіка була визнана понад 20-ма країнами світу. Мала всі атрибути державності - уряд, військо, дипломатичний корпус, грошову одиницю, прапор, співпрацювала з українською церквою...

Так, ключові державтворці були незрілими і не могли знайти порозуміння, часто змінювалась влада (Центральна Рада, Гетьман, Директорія), але Україна існувала, розвивалася і відстоювала свої соборність та суверенітет. Але, на жаль, історичні реалії склалися так, що 1921 року Україна таки опинилася під цілковитою окупацією більшовицької Росії.

Вся подальша наша історія - боротьба проти цієї окупації та за відновлення незалежності.

Самопожертва Холодноярських отаманів і походи Якова Гальчевського, численні селянські повстання кінця 20-х років та часів Голодомору, діяльність ОУН і визвольний чин УПА, рух дисидентів-шестидесятників - все це не локальні епізоди, а послідовні етапи боротьби нації проти окупанта. В цей же час на світовій арені інтереси поневоленої України представляв Уряд УНР в екзилі, очільник якого - Президент Микола Плав'юк і вручив 24 серпня 1992 року Президентові України Леонідові Кравчуку державні клейноди УНР. Отже, історія, яку прагнув і досі прагне знищити чи приховати наш північний ворог, все поставила на свої місця.

Президент УНР Микола Плав'юк передає повноваження та клейноди Президенту України Кравчуку, 1992 р.
Президент УНР Микола Плав'юк передає повноваження та клейноди Президенту України Кравчуку, 1992 р.

Президент УНР Микола Плав'юк передає повноваження та клейноди
Президенту України (1992).

Висновок такий: сьогодні після Закону про декомунізацію має бути прийнятий значно жорсткіший Закон про деокупацію. А 24 серпня ми маємо відзначати День відновлення, а не день здобуття Незалежності, як це відбувається у Польщі, країнах Балтії тощо.

Розумію, що це складне питання і потребує суспільної дискусії. Але країна перебуває у стані війни з окупантом - і вже справжньої, а не прихованої. Та дехто досі нам тиче пальцем у бік арки Дружби народів, яку кияни ще під час встановлення влучно назвали "ярмом". Саме окупаційне ярмо, а не дружбу відчували на собі українці, коли кровожерливий "старший брат" кидав їх мільйонами в горнило голодного геноциду, репресій та воєн - від Другої світової до афганської, а сьогодні нав'язав ще одну - не менш страхітливу.

Тому, як громадянин і священник, я хочу сьогодні звернутися до наших політиків і громадських діячів із закликом внормувати ситуацію щодо відзначення Дня незалежності й таким чином змити із себе задавнений гріх великої історичної неправди.

(Источник - блог автора)