Отже, дещо поступово нормалізується.
Псевдодержавницький стогін на тему "як же він буде вести міжнародні переговори?" поступається місцем нормальній дискусії і критиці смислів.
І тут, говорячи про візит президента Зеленського до Франції не варто боятися того, що він про щось не домовився з Макроном.
Просто Зеленський не є фанатом "заливного стилю" в інформполітиці про те, що в ході візиту "відбулась звірка годинників", а "сторони скоординували плани по зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України та розширенню режиму санкцій проти Росії через окупацію Криму і Донбасу".
А немає сумніву, що ще рік тому саме такі результати точно таких переговорів нам у подібних висловах і пояснювали б. І попробував би я не погодиться. Точніше я пробував, не погоджувався, і відразу ставав зрадофілом, і тим, хто не розуміє "страшний і таємний план".
А правда проста - так, Україна і партнери на Заході мають розбіжності у поглядах на те, як краще допомогти Україні, і як краще стримувати Росію. Так завжди і було. Це результат засадничо різних інтересів. Європі - аби не було гірше (чи аби все виглядало не так погано, як є), а Україні - війна і окуповані території.
Розбіжності ці далеко не вичерпуються темою Ради Європи. Та й тема Ради Європи має цілком інакше прочитання у нас і кількох країнах Європи, що поділяють нашу позицію (до речі, саме поділяють нашу позицію, а не за огидним у брехливості формулюванням українського агітпропу "підтримують Україну у цьому питанні").
Не погоджуватися у розмові з другом, від якого залежиш, - це теж майстерність дипломата.
Франція і у питанні Північного потоку 2 схиляється на бік німецько-російських бізнес-інтересів, а не на сторону України.
І у питанні досягнення отут уже спільної мети - повернення Україні окупованих території Донбасу ми іноді маємо різне бачення шляхів її досягнення.
Правда вона така. Не завжди красива і приємна.
До президента Зеленського і його зовнішньополітичної команди маю лише одне питання, чи краще сказати, коментар - позиція України щодо війни на Сході усе більше і стилістично, і по суті нагадує те, що говорилось і робилось Порошенком.
Тут варто задуматися над простим, але прикладним питанням, - якщо увесь час бити молотком по пальцю, то чи зміниться результат? Тобто, якщо робити і говорити, як робив і говорив Порошенко - чи варто очікувати інший результат? В тому числі і від зустрічі в Норманському форматі?
Ну, і, говорячи про Париж, як не згадати про cherche la femme? Особисто я нічого, окрім позитиву, не міг сказати про Марину Порошенко (епізод з Інтером не рахується, бо це більше про Петра, а не про Марину Порошенко). Але Олена Зеленська і виглядає, і звучить ще більш переконливо (а хвилювання від саммітів невдовзі пройде).
(Джерело - блог автора)
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Комментарии