UA

Проект "Антиолигарх": пять задач для Зеленского. Если их не решить, закон не заработает

Проект "Антиолигарх": пять задач для Зеленского. Если их не решить, закон не заработает

народный депутат 2014-2019 гг., советник премьер-министра 2019-2020 гг.
01.05.2021, 09:03

О законе об олигархах пока только молва. И это не впервой. Но что реально должен сделать президент для запуска проекта "Антиолигарх" (укр.)

Антиолігархічна риторика не вперше стає популярною в Україні. З останніх чотирьох українських президентів, троє декларували позбавлення олігархів впливу як основну мету. Але вперше це може стати реальністю. І справа не в тому, що зараз розмова перейшла до напрацювання закону. Це більше любов до форми, а не до суті.

Причини більш глибинні.

1. Економічне ослаблення монополістів.

Недопущення конкуренції, привласнення ренти, бюджетні дотації перестали генерувати прибуток. Дефолти ДТЕК, Інтерпайп та перший за довгий час збиток МХП є тому доказом. 

2. Запит на справедливість щодо великої приватизації завжди був сильним.

І останні 10 років нічого не змінили, крім одного. Наразі маємо президента, який понад усе прагне сподобатися людям. А тісна залежність від одного олігарха, яку приписують гаранту Конституції, якраз посилює бажання покінчити з цим, а не пригнічує його. Таких випадків в історії безліч.

3. Позиція США.

Нинішнє загострення ситуації з РФ вимагатиме пильної уваги та втручання адміністрації американського президента Джо Байдена. Вливати ресурси та вимушено приділяти Україні багато часу без вирішення проблеми токсичного впливу великого бізнесу на державу – це нонсенс. Таку розкіш навіть Штати не можуть дозволити. А незгасаючий вже сім років інтерес до екстрадиції Дмитра Фірташа та кроки щодо Ігоря Коломойського лише підтверджують це.

Вічна дискусія чи реальний план

Прагнення написати закон щодо олігархів – це частина вічної дискусії "чи можна формальними інструментами вирішити неформальну проблему". Для прикладу, проблему "ворів в законі" спеціальний закон не вирішив. Хоча пройшов вже рік від моменту його прийняття. 

Тому законодавче регулювання має йти поруч з реальними діями, в тому числі, неформальними. І якщо президент Володимир Зеленський вирішить зважиться піти до кінця в питання деолігархізації, то має вирішити п’ять задач. Бо без цього заяви залишаються лише заявами і ширмою для чергового перерозподілу ринку.

1. Вплив ТВ

Телебачення в наших політичних реаліях стало зброєю масового ураження. Вона використовується в акурат при будь-якій спробі змінити існуючий розклад. 

Не має значення, що це: державні активи, зловживання монопольним становищем або податкові пільги. Клавіша "ПУСК" буде натиснута. 

Саме тому збиткові телеканали, яких переважна більшість, продовжують існувати та збільшують свою чисельність. Бо медіа є фундаментом для української олігократії та неформального впливу. 

Наразі командна президента може скористатися мінімум трьома інструментами вирішення цієї проблеми. Перші два – встановлення цензури з санкціями та викуп на лояльного до влади власника. Це повторенням російського сценарію, який є небажаним в наших реаліях. 

А от на третій, який полягає в законодавчому обмеженні приватних дотацій ЗМІ, варто більш детально подивитися. Це наслідування Фінансового Fair Play, яке ініціювало УЄФА. 

Ліміти на дотації з боку власників, обмеження рекламних контрактів з пов’язаними особами, недопустимість значного перебільшення витрат над доходами допомогло запобігти диктатурі великих клубів. І, як наслідок, дало змогу розвиватися малим футбольним командам. 

Все це дуже схоже з проблематикою українських медіа, які давно перестали жити по доходам. А це, в свою чергу, не дає можливості розвиватися професійній журналістиці. Бо в нинішній бізнес-моделі ЗМІ важливим є охоплення аудиторії шлаком, а не якісна подача інформації. І це давно варто припинити в інтересах як журналістів, так і суспільства з державою.

2. Тіньові гроші у владних коридорах

Рано чи пізно кожному міністру, нардепу, керівнику регулятора приходить в голову питання "як далі жити на офіційну зарплату". Іншими словами, без вирішення питання легального фінансового забезпечення топ управлінців, неможливо говорити про розділення політики та бізнесу. 

Тут навіть питання не в олігархах, воно значно ширше. І, зрозуміло, це не панацея, а лише можливість вилікуватися від раку корупційних грошей у владних коридорах.

При цьому, реалізувати цей пункт значно легше ніж розділ про медіа. Бо достатньо почати з правлячої коаліції. 

В парламенті починається все: як зло, так і добро. І варто прибрати причини для звинувачення в залежності від фінансової крапельниці олігархів. Адже сумнівно, щоб хтось дозволив собі таку підтримку, не отримавши добро з оточення президента.  

Тому, замінивши токсичні гроші олігархів на легальні державні кошти, можна сподіватися на іншу якість в законодавчій, регуляторній та, що принципово важливо, кадровій політиці держави. 

Плата за вирішення цієї проблеми – популярність президента, бо високі зарплати суспільство не сприймає. Але по-іншому сподіватися на зміни марно.

3. Створення дієвого антимонопольного органу.

Є проста українська схема: сформувати монополію => підняти ціни => отримати надприбутки => з них фінансувати владу, опозицію, медіа задля збереження існуючого розкладу. Саме тому, кожна монополія, як правило, має представників в парламенті, уряді, регуляторах та свій медіа-ресурс. Все це викривляє конкуренцію та робить нашу економіку не ефективною. 

Якби до формування Антимонопольного комітету України була б така ж увага, як до НАБУ, то всі українці вже б жили в зовсім іншій країні. Важко знайти те, на що не може вплинути цей орган. Бо тарифи, еквайринг, будівельні матеріали, паливо, харчові продукти, публічні закупівлі та дозвіл на придбання будь-якого великого об’єкту в Україні – це лише частина з широких повноважень. 

Тому, без формування дієвого, незалежного та ефективного АМКУ неможливо заявляти про перемогу над олігократією. Перебудова існуючого органу займе два-три роки, але по-іншому ніяк.

4. Руки геть! від державних активів

В нудних фінансових звітах державних компаній набагато більше корупції, ніж в будь-якому популярному телевізійному розслідуванні. 

Є пряма залежність між зношеними коліями, збитками Укрзалізниці та прибутковістю великих вантажоперевізників. Між постійними мільярдними збитками Одеського припортового заводу та мільярдними прибутками новоявлених постачальників газу на підприємство. Між рекордними збитками ДПЗКУ та призначенням профільних міністрів. 

Те саме стосується балансів державних банків, по яким можна писати історію становлення сучасних "хазяїв життя". Про Енергоатом чи Держрезерв навіть не варто згадувати.  

Рівновіддаленість фінансово-промислових груп від державних компаній є запорукою побудови нової України. Це абсолютно досяжна задача, бо так було відразу після виграшу Зеленського на виборах 2019 року. 

Адекватний менеджмент, ринкові відносини та понятійна домовленість про неприпустимість доїння держактивів може дати потрібний результат. Питання лише за бажанням та відсутністю страху боротьби з нинішніми прилипалами.

5. Сплата повноцінних податків

Схема "політична лояльність в обмін на бізнес преференції" найбільше відображена в Податковому кодексі. З продажу жодного великого українського активу не сплачено повноцінних податків. 

Легалізовано схеми оптимізації для обраних, що дозволять з мільярду прибутку платити лише декілька мільйонів податку. Інколи доходило до смішного, коли в Люксембурзі чи Кіпрі податки на дивіденди, отримані в Україні, були більші, ніж податки, сплачені в нашій державі. Про занижені рентні платежі – годі говорити.

Але з податковою дубинкою треба бути максимально обережним. Саме тому цей пункт написано останнім. Бо великий бізнес, наближений до влади, є одночасно найбільшими інвесторами в Україну. І якщо український бізнес наляканий та не інвестує, то чому іноземці мають сюди ринутися? А без нових інвестицій неможливо побудувати якісну, привабливу для проживання Україну.

Одночасно з цим, при чіткій волі президента, внесення потрібних змін до Податкового кодексу – це один пленарний тиждень. Тому цей сильний та швидкий батіг може бути тим самим інструментом, який дозволить реалізувати чотири вищеописані задачі.

Впровадження в життя цих п’яти пунктів потребуватиме філігранної роботи. Готовність вийти з теплої ванни; постійна комунікації з суспільством; протидія агресивному ТВ, яке ще вчора було солодко-лояльним; дисципліна серед президентської команди та фракції, що підсіла на фінансову підтримку великого бізнесу. Все це – мала частина внутрішніх викликів. 

При цьому баланс нинішніх суспільних настроїв щодо відновлення справедливості, зовнішньополітичної кон’юнктури та слабкості олігархів – найкращий момент для реалізації цього плану. І саме тому варто почати прямо зараз.

P.S. В цій колонці поняття олігарх – людина, що обмінює політичний супровід у вигляді фінансової, медійної, організаційної підтримки діючої влади на великі бізнес-преференції. Це значно ширше, ніж список Forbes, бо в тому числі включає тіньові бізнеси та їх покровителів – представників влади.

В нагоді може стати парадоксальна річ. Відділення великого бізнесу та влади, є вигідним не лише для України загалом, а й для бізнесменів зокрема. Бо старі практики перестали приносити кошти, відсутність правил не дозволить нащадкам втримати нинішні імперії, а сумарні статки першої 10-ки українського Forbes принизливо менше ніж денне коливання багатства Ілона Маска. 

Хоча 10 років тому все було навпаки.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Вакансии
Больше вакансий
Керівник редакції Ліга.Money
Киев Медіа холдинг Ligamedia
Менеджер з продажів
Киев Медіа холдинг Ligamedia
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости
Популярное