Противостояние Китая и США: как все начиналось и чем грозит миру и Украине

Противостояние Китая и США: как все начиналось и чем грозит миру и Украине

политолог
29.07.2020, 18:03

2020-й - год, когда противостояние США-КНР приобрело глобальный и системный характер (укр.)

2020 рік в історії людства, перш за все, запам’ятається як рік боротьби з пандемією, викликаною вірусом COVID-19? з усіма супутніми негативними наслідками. Проте не виключено, що в стратегічній історії людства,  2020 рік буде значитися, як період, коли протистояння між США і КНР набуло глобального і системного характеру. Для такого висновку є декілька важливих причин.

Але, перш за все, варто згадати, що такі процеси як інституціоналізація системного протистояння між провідними державами світу, не є одномоментним процесом – гарним прикладом цьому є Холодна війна між США і СРСР. 

Прийнято вважати, що початок даного протистояння, - це березень 1947 року. Тоді, президент США Гаррі Трумен заявив про те, що США будуть допомагати Греції і Туреччині, які стали об’єктами комуністичної загрози. Так була сформована відома «доктрина Трумена», яка стала основою концепції стримування. Це був лише початок протистояння, адже та ж сама міжурядова організація НАТО була створена лише в квітні 1949 року. А справді, військовим альянсом вона стала лише внаслідок Корейської війни, коли західні демократії прийшли до висновку, що військова загроза з боку СРСР не менш серйозна, ніж політична. 

Загалом же, контури глобального протистояння між США і СРСР сформувалися повністю приблизно за перші 8-10 років після завершення Другої світової війни. Особливо важливим було те, що зміна керівництва як в США, так і в СРСР в 1953 році, не призвела до припинення протистояння, що гарно продемонструвало структурний характер такого явища, як Холодна війна.

Тому 2020 рік можна вважати, радше, кульмінацією відповідних процесів у відносинах США і КНР протягом останніх 10 років. Такі процеси фіксують зміни в доктринальних документах США – стратегіях національної безпеки. Якщо проаналізувати відповідні документи 2010, 2015 і 2017 років, можна чітко побачити, як КНР стає головним об’єктом уваги Вашингтону. Це все відбувалося пропорційно появі в Пекіна геополітичних амбіцій – спочатку в Індійсько-Тихоокеанському регіоні, а тоді загалом на рівні всієї системи міжнародних відносин. Мова йде про китайську альтернативу ліберальному світовому порядку, який США розбудовували після 1945 року.

Проте, що ж дає можливість говорити, що саме 2020 рік буде точкою неповернення, яка фіксуватиме той факт, що протистояння між США і КНР набуло справді системного і глобального характеру? Про це можуть свідчити кілька політичних, дипломатичних і військових індикаторів.

Вашингтон і Пекін і до цього конкурували за вплив на позицію держав Індійсько-Тихоокеанського регіону. США і КНР цікавить, яку позицію займуть такі країни як Японія, Республіка Корея, Індія, Індонезія, В’єтнам, Філіппіни. 

Тепер же, це протистояння вийшло за межі одного регіону – Вашингтон і Пекін борються за те, на чию сторону стануть інші провідні держави і об’єднання в новому геополітичному протистоянні, яке визначить параметри світової політики в цьому столітті. На наших очах розгортається протистояння за позицію ЄС і окремих провідних європейських країн. Як в США, так і в КНР розуміють принципову важливість того, на чий бік стануть європейці – від їхньої позиції залежить глобальний баланс сил. Формально, більшість країн ЄС є союзниками США в рамках НАТО. 

Останні документи і заяви НАТО фіксують той факт, що Альянс змушений рахуватися з підйомом КНР як фактором світової політики. 

Проте, на сьогодні європейці намагаються зайняти середню лінію між США і КНР – з одного боку визнають ризики і загрози, які генерує КНР, але і повністю сваритися з Пекіном європейці не хочуть. Це гарно підтверджує протистояння щодо того, чи використовуватимуть європейці обладнання китайської компанії Huawei. Британці таки вирішили поступово відмовитися від телекомунікаційного обладнання цієї китайської компанії, а ось німці більш обережні. 

Загалом же, європейці будуть змушені обирати – при цьому, якщо вони не підтримають американців, це буде, по суті, автоматично підтримка КНР. В такому випадку, ЄС ризикує перетворитися на маленький демократичний півострів авторитарної Євразії з усіма наслідками.

Але, якби там не було, боротьба США і КНР за формування сприятливого для себе балансу сил в світі шляхом створення нових коаліцій - це гарний індикатор системності протистояння. Заява Державного секретаря США Майка Помпео минулого тижня щодо формування Вашингтоном глобальної коаліції по протидії КНР якраз є відображенням відповідних процесів.

Іншим важливим індикатором є військові приготування сторін. Військова модернізація КНР, останній період якої стартував в 2015 році, міняє баланс сил в регіоні не на користь США і їх союзників. 

Китайські ракетні технології плюс географія розміщення американських сил в регіоні створюють дуже загрозливу конфігурацію. КНР має можливість в першому ракетному ударі знищити або завдати значної шкоди американським силам на першій острівній гряді. Задіяння ж додаткових морських і повітряних сил із США буде пов’язано зі значними ризиками через наявні китайські ракетні системи, які створюють перешкоди із проектуванням сили, маючи можливість наносити удари на сотні і тисячі кілометрів.

Як наслідок, американці терміново переглядають свої військові плани. В квітні 2020 року адмірал Філіп Девідсон, який очолює Індійсько-Тихоокеанське командування США, представив свій перелік додаткових заходів, які мають посилити ефект стримування в регіоні. Очікується, що відповідні пропозиції будуть профінансовані Конгресом в рамках Індійсько-Тихоокеанської ініціативи по стримуванню в бюджеті Пентагону на 2021 рік. Програма реформування і переозброєння Корпусу морської піхоти до 2030 року, яка була представлена в березні цього року, чітко говорить про націленість на протидію КНР. 

Інші роди військ США теж не відстають, переорієнтовуючись на завдання стримування КНР, а в разі потреби і успішного ведення бойових дій. Показовим є запит Пентагону по закупівлі боєприпасів на 2021 рік. В ньому присутні системи, які саме найбільш необхідні для протистояння в умовах великих відстаней і географії Індійсько-Тихоокеанського регіону – крилаті ракети JASSM та протикорабельні ракети LRASM. Після краху угоди РСМД, американцями ведуться роботи щодо створення арсеналу наземних ракет середньої дальності для симетричної протидії китайській ракетній загрозі. 

Таким чином, не на словах, а на практиці американці готуються до найгіршого із можливих сценаріїв – початку бойових дій із КНР у східній Азії. Спроможність США виконати взяті на себе союзницькі зобов’язання щодо таких країн як Японія, має дозволити підтримувати сприятливий для Вашингтону баланс сил в регіоні.

Крім того, ми спостерігаємо зараз ще один внутрішньо американський феномен, який, тим не менше, говорить багато про відносини США з КНР.

Мова йде про такий собі аналог страху перед «Червоною загрозою» (Red Scare), друга хвиля якого прокотилася в США в 1947-1957 роках – як раз в період, коли глобальне протистояння із СРСР інституціоналізувалося.

На сьогодні можна побачити, як в США намагаються обмежити контакти з КНР, побоюючись відповідного деструктивного впливу. Проявляється це рішенням закрити консульство КНР в Хьюстоні (Техас), обмежити доступ членів Компартії Китаю, китайських вчених і журналістів до США. Звичайно частково це є лише частиною внутрішньополітичної боротьби на фоні виборів президента в листопаді 2020 року.

Проте з іншого боку, не потрібно забувати, що необхідність протидії КНР - один з небагатьох пунктів двопартійного консенсусу в США. Тому незалежно від того, хто переможе на американських виборах в листопаді 2020 року, протистояння із КНР продовжуватиметься, хоча і певні тактичні моменти можуть мінятися.

Тому справді не виключено, що історики майбутнього таки будуть називати саме 2020 рік як період, коли протистояння між США і КНР пройшло етап інституціоналізації, ставши справді глобальним і системним. Даний факт. в тому числі, ставить відповідні дилеми перед національною зовнішньою політикою, яка і далі живе більше в рамках протистояння із РФ. 

В таких умовах, США продовжують прямо і опосередковано (через МВФ) бути головним партнером України. В той же час, КНР, за результатами 2019 року, стала торговим партнером №1 України, якщо рахувати окремо по кожній країні, а не інтеграційними об’єднаннями. 

Окрім того Україні так само потрібно буде вирішувати, наскільки ми плануємо залучати компанію Huawei до власних телекомунікаційних мереж, чи брати участь в китайському проекті «Один пояс, один шлях». Тим самим маємо гарний випадок, коли на додачу до старих дилем і проблем, додаються також нові. А це вимагатиме справжньої віртуозності в національній зовнішній політиці. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Вакансии
Больше вакансий
New business manager / New business director
Киев Ketchup Loyalty Eastern Europe
Керівник складу IT
Киев ЛІГА, Група компаній
Системний адміністратор (DevOps)
Киев ЛІГА, Група компаній
Разместить вакансию
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net

Комментарии

Последние новости
Популярное

Історії "Машуня, посчитай таблетки". Хватило ли баскетболисту Окунскому перед смертью морфина