Путин отводит войска от границы Украины. Но российско-украинская война продолжается

22 квітня, міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що російські війська почнуть відступати від українського кордону і повернуться на свої бази. Якщо москва таки здійснить обіцянку, це дещо зніме напругу Києва, спричинену масовим нарощуванням російських військових поблизу України та можливою ​​серйозною ескалацією 8-річного конфлікту, який точиться між двома країнами.

Але попри виправдане відчуття полегшення в Києві та інших європейських столицях, критично важливо не забувати, що кампанія агресії президента Росії Володимира Путіна проти України залишається ще далеко не закінченою. Хоча потенційної катастрофи повномасштабного наступу Росії на Україну вдалося уникнути, загроза різкої ескалації залишається цілком реальною. Крим та частина Донбасу все ще перебувають під російською окупацією, кількість загиблих українських військових продовжує зростати: військовий конфлікт вже забрав понад 14 000 життів українців.

Залишається з’ясувати, чи стосується заявлений Кремлем "відвід" всього військового потенціалу, який Росія наростила в регіонах, суміжних з Україною. Виступаючи в Брюсселі на початку цього тижня, керівник зовнішньої політики ЄС Жозеп Боррель заявив, що Росія направила до українського кордону понад 100 000 військовослужбовців, а також широкий спектр військової техніки. Це відповідає аналогічним оцінкам розвідки США та України.

Найближчими тижнями міжнародне співтовариство буде уважно стежити за ситуацією. Ціль – визначити, чи не має Кремль наміру переправляти елементи своїх нещодавно розгорнутих сил "під прикриттям", а не на відкритих засадах. Чи не намагається Москва таємно повернути деякі війська та техніку на окупований Росією Схід України.

На цьому етапі, криза з можливою ескалацією конфлікту зі сторони Росії, принесла для України ряд позитивних наслідків. 

На внутрішньому фронті ця ситуація дещо підбадьорила президента Володимира Зеленського, здається, він насолодився одними з найважливіших державних моментів з моменту здобуття президентських повноважень два роки тому. Він продемонстрував особисту мужність, відвідавши лінію фронту на Донбасі; забезпечив гучні зустрічі з міжнародними лідерами, включаючи президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та президента Франції Еммануеля Макрона; передав міжнародним ЗМІ заспокійливе повідомлення "не панікуйте"; і виступив з вражаючою президентською промовою до української нації, яка включала кілька пам’ятних посилань, спрямованих на Путіна. "Неможливо привезти мир на танку", – повідомив він російському диктатору.

Міжнародна відповідь на кремлівське брязкання зброєю також була дещо обнадійливою з точки зору України. Шквал дзвінків Америка-Київ та Америка-Москва. Реакція США щодо ситуації з нарощуванням Росією військ стало чітким месседжем Кремлю про підтримку Вашингтоном українського суверенітету та готовність накласти на Москву санкції. Коаліція західних країн також оголосила про свою підтримку Україні, висловивши тривогу щодо дій Росії.

Багато хто вважає, що військове нарощування Росії було частково мотивовано бажанням перевірити серйозність підтримки міжнародної спільноти України. Якщо це справді було так, тоді відповідь була рішучою. Як зазначив цього тижня український парламентар Олексій Гончаренко, "Путін отримав дуже чіткий сигнал про те, що міжнародне співтовариство на стороні України".

Незважаючи на таке завершення подій, Україна залишається в небезпечному становищі. Криза не спровокувала суттєвого збільшення прямої військової підтримки Заходу, а все частіші та голосніші заклики України про пришвидшення її членства в НАТО були дискретно проігноровані. Як наслідок, мало хто в Києві має будь-які ілюзії щодо міжнародної підтримки. Натомість існує впевненість, хоча Україна й може розраховувати на отримання вкрай необхідної зброї та доступу до важливої ​​розвідки у разі ескалації, країна остаточно залишається самотньою, бо вона стикається з російським військовим гігантом.

Такий сплеск геополітичної напруженості дозволив Росії досягти низки стратегічних цілей. Путін зміг похвалитися своєю військовою міццю перед світовою спільнотою і в результаті отримав приємне запрошення на зустріч від Джо Байдена. Це посилило згасаючі претензії Росії на статус супердержави. 

Мабуть, найголовніше, Кремль також продемонстрував свою здатність набирати або деескалювати свою гібридну війну проти України за власним бажанням, коли хочеться. Повідомлення Києву та його західним партнерам навряд чи могло бути чіткішим: Росія не виключає військового вирішення конфлікту і все ще може вдатися до сили, якщо не буде необхідних поступок.

Тепер міжнародне співтовариство має вирішити, як довго воно дозволить Кремлю залякувати себе таким чином. Можливо, Путін і наказав відкликати війська на свої позиції, але ніщо не заважає йому повторювати цю тактику налякування знову і знову, коли це буде необхідно. Що найважливіше, він також продовжує контролювати грізні сили на частині окупованого сходу Україні і сподівається, що українська влада прийме мирні умови Кремля, які фатально підірвали б незалежність країни.

На фоні відводу військ, Путін заявив, що готовий обговорити мир з зі своїм українським колегою, лише якщо Зеленський спочатку ініціює прямі переговори з проксі-силами Кремля на сході України. Але Києву гарно відомо, що будь-які подібні переговори легітимізували б призначених Росією осіб та встановили б бомбу уповільненої дії під українською державністю. По суті, Путін пропонує Україні вибрати: або знищення країни в результаті війни, або ж здача суверенітету. Якщо західні держави не зможуть кинути виклик цьому відвертому шантажу, Україна стане не останньою жертвою.

Останні кілька тижнів посиленої напруженості нагадали про те, що російсько-українська війна залишається на сьогодні найголовнішою геополітичною проблемою у світі. З часів окупації Кремлем Криму трохи більше семи років тому, російська агресія в Україні була центральним фактором, що спричиняє різке погіршення міжнародних відносин, яке зараз багато хто вважає новою холодною війною.

Для Путіна вся ця ситуація має величезну цінний. Його переслідує крах СРСР 1991 року, і він вважає, що успішна інтеграція України до західного світу надихне росіян вимагати такої ж інтеграції Росії в напрямку європізації. Якщо аналізувати ситуацію з цієї точки зору, немає нічого незвичайного у готовності Путіна побудувати всю зовнішню політику Росії навколо дестабілізації ситуації в Україні.

Зважаючи на небажання західних держав вступати у пряме військове протистояння з Росією, єдиний способ вийти за межі нинішнього циклу російського бряцання зброєю – це кардинальне посилення Україною своїх оборонних сил. Це не закінчило б російсько-українську війну, але перемістило б протистояння від небезпечної непередбачуваності поточної гарячої фази до більш керованого замороженого конфлікту.

Росія не прагне мирного співіснування з незалежною Україною, але поважає силу, тому може бути стримана масовим оновленням протитанкової, зенітної та військово-морської сили України. Поки цей пункт не буде досягнутий, російсько-українська війна залишатиметься основною причиною міжнародної нестабільності та потенційним джерелом набагато більшого глобального катаклізму.

Перекладено та перепубліковано з дозволу Atlantic Council. Оригінал