Освіта відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні громадянського суспільства і розвитку країни в цілому. Про це постійно говорять освітяни, акцентують увагу лідери думок, а в нещодавніх передвиборчих перегонах окремі партії у своїх програмах виділяли питання реформування освіти та науки як пріоритетний напрямок.

Яким буде рух у напрямку реформування освітньої та наукової сфери поки можемо лише здогадуватися. У інформаційному просторі зараз стала модною тенденція нівелювати напрацювання попереднього уряду, а подекуди навіть привласнювати окремі досягнення, наповнюючи вже виконаними завданнями свою майбутню програму трансформації у тій чи іншій сфері. Більшість чекає на швидкі зміни і покращення, з радістю вірять у реальність заробітних плат вчителям державних шкіл у 4 тис. доларів і часом категорично відмовляються підтримувати освітню реформу, змінюватися на місцях і співпрацювати з іншими. Тим не менше, варто визнати, що ніколи раніше у нашій країні освіті не надавали стільки уваги у суспільстві та коштів з державного бюджету, як у останні роки.

Так, на жаль, наукова сфера не отримала належної уваги з боку чиновників та фінансування від нинішнього МОН, є багато запитань до реформування вищої освіти. Тим не менше Міністерство освіти і науки під керівництвом Лілії Гриневич визначило для себе першочерговим реформування середньої освіти, адже саме зі школи починається формування особистості, яка у майбутньому може свідомо обирати вищий навчальний заклад та професію.

Що ж отримає у спадок новий міністр освіти зі своєю командою? Який стан освітньої реформи сьогодні?

По-перше, у 2017 році був прийнятий нарешті новий Закон України «Про освіту», який заклав концептуальні принципи подальшого реформування освітніх галузей. По суті, був закладений фундамент для змін української освітньої системи. Так, цей закон є рамковим і служить підґрунтям для ухвалення законів «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійну освіту», «Про освіту дорослих», зміни до закону «Про вищу освіту». Проект закону «Про повну загальну середню освіту» Верховна Рада минулого скликання ухвалила у першому читанні, тому, напевне, саме з доопрацювання цього закону почне свою роботу новий освітній комітет. Нарешті на законодавчому рівні передбачені різні варіанти здобуття освіти, а щоб навчатися дистанційно, індивідуально (екстернат, сімейна(домашня) освіта) не потрібно проходити величезне бюрократичне пекло. Вперше заговорили про індивідуальну освітню траєкторію та компетентісний підхід у навчанні, а суспільство нарешті «помітило» вчителів. Багатьом відомі управління освіти на місцях («районо») втратили свої контрольні функції, а директора обирає конкурсна комісія. Тепер директор у першу чергу – це ефективний менеджер. Це зовсім не новий підхід, навіть для України – у приватній освіті це вже реалізується тривалий час. Більше того, чимало представників приватної освіти на волонтерських засадах намагалися підтримувати освітню реформу, пропонували багато різноманітних проектів, та, на жаль, далеко не все сприймалося пострадянською системою службовців МОН.

Не секрет, що чимало того, що пропонує НУШ багато років існує у приватних школах, тому логічно опиратися на досвід освітян, які вже апробували закордонні підходи в українських реаліях. Але тут виникає величезний конфлікт з НАПН, яку часто науковці ловлять на псевдонауці, та ІППО, які десятиліттями підвищують кваліфікацію вчителів у стилі радянської системи освіти.

У той же час, коли повноцінно стартувала Нова українська школа у вересні 2018 року, міністерство зустрілося з чималою кількістю проблем. Щонайперше, великий опір до змін з боку окремих вчителів, що суттєво вплинуло на впровадження реформи, а як результат, це вплинуло на ставлення батьків до реформи – «кадри вирішують все», тому новому МОН доведеться докласти неабияких зусиль аби розробити ефективну систему навчання, інструменти мотивації до професійного зростання вчителів. І тут саме питання не скільки до рівня зарплат, як до підвищення престижності професії вчителя, а це на багато глибша робота. Нинішнє міністерство багато зробили у цьому напрямку, але навіть з тими ж обіцяними зарплатами виникали певні оказії, що збільшило рівень недовіри серед вчительства. Дуже важливо перейти від обіцянок до реальних дій, нехай ці дії будуть не такими популярними, але задекларовані концепти мають втілюватися. Зокрема прийнятий Закон України «Про освіту» від 2017 року передбачає свободу у професійному розвитку вчителя і ліквідацію монополії у підвищенні кваліфікації через ІППО, але в той же час досі немає нормативно-правової бази та процедур, які б могли забезпечити це право.

Так чи інакше, а Міністерство освіти і науки на чолі з Лілією Гриневич зробили чимало для того, щоб нарешті «зрушити з місця» і хоча б трохи ввійти в ритм сучасних світових освітніх тенденцій. І тепер лише за новою владою рішення зупинити чи продовжити освітню реформу, а далі і закономірна трансформація наукової сфери.

Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
реформа освіти