Є такі країни другого світу, які намагаються виглядати країнами першого світу в очах країн третього світу. Оце Україна у боротьбі з коронавірусом.

Наша поведінка (слово "стратегія" в речення якось не лізе) набагато ближча до того, що роблять братські Філіппіни, Мексика, Іран, Індія, Туреччина, Бразилія і, мої дорогі націонал-епідемічні друзі, Росія, ніж до того, що робить, наприклад, Канада, Німеччина, Португалія, Корея або Гонконг.

У цих країн, що надовго застрягли між третім і першим світами, є одна важлива риса. Це – непрості, сповнені драматизму стосунки з наукою та фактами. 

У першого світу з цим простіше – вони власне якісну науку продукують і використовують на практиці. У третього світу теж просто – там взагалі нічого немає, крім науки з країн першого світу.

Інша справа – кружок багатих ресурсами, кволих волею, але вічно подаючих надії своєю імітацією реформ країн. 

З одного боку, продукувати свою якісну науку в них не виходить (а ту, яку виходить, вони не вважають за науку – про це пізніше). Але, з іншого боку, їм якось незручно слухати чужий розуму – зрештою, ти ж не який-небудь там третій світ.

В результаті виходить, що наука в цих країнах – і своя, і та що з першого світу – не для того, щоб боротися з пандемією.  

З пандемією бореться інтуїція. А в науки є інші задачі. Їх три.

Перша – науково обгрунтувати те, що каже інтуїція. Назвемо це – наукова інтуїція. Коли ти щось інтуїтивно спробував, вийшла якась фігня і треба, щоб наука обгрунтувала, що насправді все так і було задумано.  

Ось, наприклад, в одній з країн ввели карантин вихідного дня. Він "дав певні результати", бо тепер країна має на 6 000 випадків менше, ніж прогнозувалося. Прогнозувалося, правда, уже після карантину вихідного дня, бо до того ніхто ні про яке прогнозування нічого не знав. 

Друга задача науки – поставка різних вундер-ваффе. Бо нащо ще потрібна наука, як не для пошуку одной таблетки, якої буде достатньо для перемоги пандемії. 

В одній з країн спочатку сподівалися на таблетку гідроксихлорохіну, і навіть вносили її у протоколи. Потім перший світ сказав, що вона не спрацьовує, і було дуже шкода. Тоді вся надія була на ремдесивір. Його уже і закупили. Але перший світ взяв його і також забракував! Хоч свиням тепер виливай.

Потім була унікально-оригінальна вакцина. Гарно хайпанули, і навіть створили враження всій Центральній Азії, що те, що сиплеться з совєцької наукової школи – це не пісок, а порох. На Захід, правда, ефекту не справили. 

Захват у світової науки від "оригінальної вакцини" був приблизно такий же, як у італійця, якого ви привезли у Вилково і сказали, що це "українська Венеція".

Але таку науку слухати цікавіше. А от коли нудять про "боротьбу у довгу", розгортання системи тестування й відстеження контактів, динамічні індикатори або локдаун на випередження – це якась не наука, а контрреволюція проти вітчизняного виробника.  

Третя роль науки – поставляти всякі кльові цифри, з яких завжди можна вибрати такі, де ми усіх перемагаємо. Ось ви знали, наприклад, що одна з країн – 29-та в Європі за смертністю від COVID-19 на мільйон населення? То знайте.

І то нічого, що на першому місці за цим показником – Сан-Марино (це теж така країна в Європі якщо що), на другому – Словенія, на третьому – Болгарія. Кажете, не чули що там взагалі є пандемія? Але головне, що там маленьке населення, і на нього дуже зручно ділити всякі показники.

А от казати, що країна за загальним показником смертності -  восьма, а вище – лише більші за неї країни Європи, і що реально в цій країні горить так само, як в усіх великих європейських країнах – це уже сумнівний факт. Озвучувати його – це уже критика. А критика в задачі науки не входить.

Хороша вітчизняна наука повинна мімікрувати під перший світ, а не по-справжньому говорити як він. Бо так ви ставите свою країну в незручне становище в очах третього світу. Якось недобре.