Росіяни в куражі. Що зараз грає їм на руку?
Відразу скажу – нічого з цього не вийде, але в Кремлі всі нинішні події трактують, як ворожки певні знаки, і впевнені: ще одне зусилля і Росія знову повертає велич.
Заяви Мєдвєдєва про один народ, принизлива для Пекіна зустріч спецпредставника Китаю з маловпливовим заступником Лаврова, зрештою, бравада з тим, що Росія плювати хотіла на півтора десятка збитих сушок – це все частина великого блефу, помноженого на кураж, який зʼявився від того, що Україна втратила велику частину підтримки своїх західних союзників. І тепер вже точно можна сказати, що рішення Конгресу щодо України відкладено, як мінімум, на кінець березня – початок квітня.
Але спробуймо трошки глибше подивитися на всі ці процеси.
1. Останній місяць став місяцем розмов про переговори. Я вже говорив неодноразово, що росіяни з жовтня-листопада 2023 року проштовхують наратив "Миролюбна Росія хоче переговорів, злобна маріонеткова Україна не хоче". Окрім того, Росія кругом показує, що її не влаштовує ніяка формула миру, крім російської (її не існує в цілісному вигляді, але ідеальний сценарій – визнання (де-факто) захоплених територій і часткове (просто офіційна обіцянка) зняття санкцій). Власне, коли ми говоримо про цілі Росії на літо-осінь – то вони зводяться саме до цього. І саме цим цілям підпорядковані всі їхні внутрішні і зовнішні дії.
2. Російське відчуття куражу тримається перш за все на відсутності фінансування України Конгресом США. Тепер, за оптимістичним для нас сценарієм, можемо на щось очікувати не раніше кінця березня – початку квітня. Але, крім виділення коштів, потрібне й озброєння. А після виділення грошей, пройде ще не менше ніж місяць до виділення і постачань зброї. Плюс F-16, які дозволять отримати паритет в повітрі і ускладнять росіянам можливості закидувати наші позиції КАБами, зʼявляться не раніше червня. Іншими словами, росіяни вважають, що у них є щонайменше три-чотири місяці для того, щоб максимально наблизитися до вирішення своїх завдань.
3. Окремо варто зазначити, що Росія дозволила собі жорсткий випад проти Пекіна. Зустріч зі спецпредставником Китаю щодо України Лі Хуеєм відбулася на найнижчому рівні. З ним зустрівся всього лише заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін, який не може говорити нічого, крім протокольних речей.
Причина такої неповаги – певне охолодження стосунків з Піднебесною на фоні складнощів з розрахунками, викручуваннями рук бізнесу і, що також важливо, на фоні того, що Китай не зможе достойно відповісти. Пекін переживає не найкращі економічні часи, а тільки завдяки дешевим енергоресурсам у 2023 році Росія "прокредитували" китайців не менше ніж на 25 млрд доларів. Так, Китай – покупець останньої надії для росіян, але й уявити собі, що Китай на кілька місяців вирішить зупинити імпорт російської нафти чи деревини – нереально.
Справді, Китай може диктувати тактичні умови, але стратегічно, Китай ще не готовий до "показових виступів". Щобільше, Москва прекрасно знає: для Пекіна важливо залишити Росію в межах своїх інтересів, а для США найважливіше відірвати Москву від Пекіна. І зараз у Росії, як нареченої з двома кавалерами, зоряний час. Саме тому Кремль вирішив показати зуби. Мета цього демаршу складається з кількох аспектів: по-перше, вирівняти економічну ситуацію по розрахунках, по-друге, схилити Пекін передавати технології, а не лише товари. І, найголовніше, спробувати схилити Пекін до російської формули миру.
Поки ми не розуміємо, як розвиватимуться події. Але точно розпочалася гра. Китай точно займе вичікувальну позицію, Росія шантажуватиме Захід скочуванням в сторону Піднебесної. Але ми маємо розуміти: бажання-максимум для Росії – повернутися до диверсифікації між Сходом і Заходом. І гра тут буде вестися, зокрема, на африканському полі, в Латинській Америці (поки ми не розуміємо, чого (не)добився Патрушев під час свого латиноамериканського турне) і, звичайно ж в Азії.
Для Пекіна нинішня ситуація також є важливою, адже всі країни, які отримують щедрі кредити від Китаю, шукають альтернативу, в тому плані, щоб не стати заручником одного гравця. Росія не має ресурсів, для того, щоб замінити Китай, але вся її зовнішня політика останніх років – це політика мальчіша-плохіша, який може нашкодити. І не треба недооцінювати цю роль (Вагнер, під керівництвом генерала Євкурова, відновив усі свої позиції в Африці, АЕС в Буркіна-Фасо псує гру Пекіна і тощо). Звичайно, всі ці речі не потрібно перебільшувати, тут я пишу про ідеальні для Кремля сценарії, і вони зазнають значних трансформацій. Просто ми не повинні мати рожевих окулярів щодо залежності Росії від Китаю.
4. Щодо внутрішнього російського порядку денного, то тут все загалом стабільно. Історії з похованням Навального не мають нікого вводити в оману. Ніяких заворушень після виборів не буде. А сама ідея опозиції гнати всіх на вибори о 12.00 лише легалізує імператорські вибори. ВЦИОМ вже показує майбутній результат: явка під 80% (плюс майже 20% проти звичайних виборів і "за" Путіна майже 90%). Опозиція, наганяючи явку, лише полегшує завдання владі. І зараз головне завдання, яке бачить Кремль перед собою, – не нейтралізація опозиції, а інаугурація, яка має перетворитися на саміт антизахід. Знову – це ідеальний сценарій.
Наш ідеальний сценарій – не допустити цього.
