Бенефіс Сі. Чому не існує жодного нового воєнно-політичного союзу Китай-Росія

Саміт у Китаї породив цілу низку майже міфів, що почали масово тиражуватися як західними, так і нашими медіа. Спробуймо розглянути ці міфи (поки що міфи).

1. Ставлення до Путіна різко потеплішало. Рівно рік тому саміт ШОС проходив в Астані. Кому не ліньки, прогугліть, а що ж тоді писала світова й наша преса. І ви здивуєтеся, як багато було спільного.

Єдина відмінність торішнього саміту – відсутність індійського премʼєра Моді. Але потепління стосунків Індія-Росія почалося значно раніше, ніж Трамп увів свої санкції. Так, ще в липні 2024 року Моді відвідав Москву, обнімався з Путіним і закликав припинити війну (його візит розпочався менше ніж через добу після кошмарного обстрілу України). Ставлення до Путіна на глобальному Півдні особливо не змінилося. Але ми весь час творимо подібні міфи.

2. Утворився воєнно-політичний союз Китай-Росія-Іран-Індія. Розділимо цей міф на дві частини. По-перше, жодного союзу Індії й Китаю не існує, і його вірогідність мізерна. А щодо осі Пекін-Москва-Тегеран, то хіба це новина? Але й тут не йдеться про воєнно-політичний союз (щонайменше зараз). Жодна зі сторін не хоче (не може) воювати за іншу (Китай не буде воювати за Росію, а Росія в Сирії показала, як вона воює за союзників).

Ми де-факто увійшли у двополярний світ, який пробуємо вимірювати за лекалами Холодної війни. Але головна відмінність нинішньої ситуації від Холодної війни – це повна відсутність бажання гегемонів воювати за своїх союзників (щонайбільше – це швидка повітряна операція за типом атаки США на Іран, та й то, всю "чорнову" роботу з розчищення ППО зробив Ізраїль).

А головний геополітичний водорозділ між державами лежить не по лінії цінностей, а по лінії "в кого я купую зброю". Індія може зробити "турецький фінт" і купити С-400 в росіян. Але потім, як і турки, не розчохлити їх.

3. Азербайджан і Вірменія не отримали запрошення не через Індію, а Пакистан не через роль американців у врегулюванні карабаського конфлікту. Головна причина – Китай розглядає ШОС як свій геополітичний проєкт. Туреччина стає надто потужною, щоб її посилювати. Нам особливо важливо на це звертати увагу, бо Анкара – наш природний союзник проти Росії в Чорноморському регіоні.

4. Стосунки Пекін – Москва вийшли на новий рівень. На фоні економічних переговорів США-Росія Пекін приобійняв росіян (меморандум про "Силу Сибіру-2" зараз особливо нічого Китаю не коштує і навіть тут китайці отримали знижку). Але Пекін і надалі не буде продавати зброю РФ.

Китаю не потрібна перемога Росії (України також). Китаю потрібна слабка Росія. А щодо України, то Китай цікавить незалежна Україна з виходом до Чорного моря і можливістю торгувати через це українське вікно (особливо, якщо ми вступимо в ЄС).

Стосунки Росії та КНР наразі не вийшли ні на жодний новий рівень. У Шанхаї Путін добився того, що Сі погодився залишити торгові стосунки на нинішньому рівні й продовжить бути покупцем останньої надії (проте, ситуація з закупівлею Китаєм нафти, що мала йти на Індію, не може тривати вічно. Зрештою, це повна економічна пастка для РФ).

5. Росія вперше, устами свого головного дипломата Ушакова, заявила, що готова до створення спільних російсько-американсько-китайських підприємств для розробки Арктики й північного морського шляху. Це, звичайно ж, нереально. Якщо щось і буде, то будуть окремі СП Росія – США і Росія – Китай. Я неодноразово говорив, що задача Путіна стати посередником між Вашингтоном і Пекіном. Глобально – це неможливо, але локально, розторговуючи морським шляхом, – цілком можливо. І Росія планомірно до цього йде.

Висновків не буде, окрім одного. Ігнорувати Китай – це неймовірно нерозумно. Мир (заморожування, перемирʼя) схоже, буде залежати від того, як ітимуть переговори США-Китай. Але ми наполегливо вважаємо, що Китай у цій формулі не зʼявиться і другим полюсом світу не стане.

Оригінал