Чому мислення важливіше за інституції для економічного зростання

Багато коментаторів наголошують на первинній важливості інституцій (наприклад, фондового ринку і пенсійних фондів) для зростання заощаджень та інвестицій.

Я б додавав до цього списку якомога самодостатніші заклади освіти, медицини й культури, успішна діяльність яких у цивілізованому світі вимагає наших заощаджень.

І я радію, що після минулорічної нобелівської премії суспільство тримає інституції у фокусі своєї уваги.

Але друзі, є цьогорічна (!) нобелівська премія з економіки, головний лауреат якої, проф. Джоел Мокир, перевертає цю вже звичну інституційну логіку.

Порівняно з інституційними економістами (наприклад, Нортом чи Аджемоглу), Мокир ставить глибше питання: чому суспільства взагалі запроваджують і підтримують інституції, що сприяють зростанню?

Його відповідь: тому що спочатку змінилася культура.

Європа зросла не тому, що раптово "відкрила" для себе хороші інституції. Вона зросла тому, що сформувалася культура прогресу та корисного знання, яка вимагала таких інституцій і забезпечила їхню стабільність.

Для Мокира культура є первинною (глибинна причина), а інституції – вторинні.

Мокир розглядає культуру — тобто переконання щодо знань, прогресу та інновацій — як остаточний рушій довгострокового економічного зростання.

Культура визначає, чи цінують суспільства допитливість, чи толерують інакомислення і чи вірять у можливість прогресу. Саме ці переконання формують уявлення про те, які правила вважаються легітимними, бажаними або навіть мислимими.

У термінах Мокира, культура є ментальною інфраструктурою зростання. Інституції є вторинними (механізм забезпечення).

Інституції — закони, права власності, університети, патентні системи — мають велике значення, але лише настільки, наскільки їх підтримує суспільна культура.

Та сама формальна інституція може функціонувати радикально по-різному за різних культурних переконань.

Інституції, що захищають інновації, не можуть вижити, якщо культура сприймає новизну як небезпечну або аморальну.

Мокир прямо наголошує: інституції не пояснюють самі себе — вони спираються на попереднє культурне прийняття.

Оригінал