RU

Історія | Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців - Фото
Воєнні трибунали. Герман Герінг, Ратко Младич, Володимир Путін (колаж - LIGA.net)
24.05.2022, 08:00

Україна та союзники закликають створити трибунал щодо воєнних злочинів, які вчиняє армія Путіна. Як це працює

В Україні відкриті понад 9000 проваджень щодо воєнних злочинів, вчинених військовими РФ. У списку підозрюваних "вищого рівня" – уже 620 прізвищ, стверджує генпрокурорка Ірина Венедіктова: "Військові, політики, пропагандисти, всі ці патрушеви, медведєви, наришкіни".

Притягти російське керівництво до суду — цілком реально, хоча і непросто. Україна може спиратися на величезний досвід попередніх трибуналів, міжнародну підтримку та абсолютно нові технічні можливості, говорить LIGA.net юрист-міжнародник Олексій Плотніков. Адже військові РФ вбивають українців ледь не у прямому ефірі, багато воєнних злочинів потрапляють на вуличні відеокамери або в телефони свідків.

"Під час трибуналу щодо Югославії у 1993 році неможливо було уявити, що в нас будуть персональні дані ледь не всієї бригади РФ, яка вбивала в Бучі. А зараз ми знаємо поіменно. І хто що конкретно робив", – пояснює юрист.

Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе

Вже окреслюються і потенційні союзники України щодо майбутнього процесу. Держдеп США відкрив програму Conflict Observatory для збору та аналізу доказів. Велика Британія відкрито розглядає ідею створення трибуналу. Естонія й Латвія, Литва, Чехія, Канада визнали звірства Росії в Україні геноцидом (чому довести злочин геноциду досить складно і на яких злочинах варто фокусуватись — ми докладно писали тут).

"Вже повністю сформоване міжнародне кримінальне право, – констатує юрист. – Є досвід Нюрнберга, Югославії, Руанди, деяких спецтрибуналів – як по Сьєрра-Леоне, Міжнародного кримінального суду".

"Я не впевнений, що ми побачимо на лаві підсудних Путіна, – мені здається, його життя закінчиться інакше. А от щодо інших посадових осіб і генералів — шанси притягнути їх до відповідальності набагато вищі, ніж того ж Радована Караджича чи Радко Младича", – вважає Плотніков.

Можливі декілька моделей, каже LIGA.net юрист Іван Городиський.

Модель, застосована щодо колишньої Югославії та Руанди – спеціальні міжнародні кримінальні трибунали – має політичні перешкоди. "Для їхнього створення потрібна резолюція радбезу ООН. У нашому випадку це неможливо. Росія і Китай блокуватимуть це рішення", – говорить Городиський. Другий варіант – відтворення нюрнберзької моделі: укласти міжнародний договір про створення органу, який притягатиме до відповідальності винних у вчиненні міжнародних злочинів в Україні.

"Чи зможемо ми використати цей досвід розслідування воєнних злочинів? Безумовно. Весь досвід трибуналів ретельно проаналізований світом, – говорить LIGA.net керівник практики вирішення спорів Juscutum Анатолій Рибачок. – Чи зможемо ми використати абсолютні аналогії за цими трибуналами? Ні. Кожна ситуація – зі своїм контекстом. Тому вони і є трибуналами ad hoc, тобто створені під кожну конкретну ситуацію".

Ще один варіант – це Міжнародний кримінальний суд, каже Рибачок. Він може визначати персональну відповідальність керівництва Росії за воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид.

28 лютого в МКС оголосили про початок розслідування. Але і тут є низка проблем та обмежень, додає Городиський. Наприклад, МКС виключає процес in absentia (заочно) і вимагає присутності обвинуваченого під час розгляду справи. Тобто Путін і Шойгу зі своїми генералами, Лавров, Соловйов та сотні інших мають саме сидіти на лаві підсудних.

Поки звучить як фантастика. Але, показує досвід інших процесів, це – цілком реальна історія. Як проходили і які вироки після Другої світової виносили Нюрнберзький процес, Токійський трибунал, а зовсім недавно – трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди: огляд LIGA.net.

НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС

"Дерев’яні двері позаду лави підсудних відчинилися, і до зали 600 увійшов Ганс Франк... Чоловік, який був особистим юристом Гітлера, помарнів. Це вже не був той стрункий елегантний міністр... Франк вочевидь був у стані цілковитої розгубленості — аж настільки, що, увійшовши до приміщення, обернувся і став лицем у протилежний бік, спиною до суддів.

— Підсудний Ганс Франк, — оголосив голова трибуналу. Франк саме мав дізнатися, чи доживе до Різдва, чи виконає обіцянку, яку нещодавно дав семирічному синові: що все буде гаразд, і на свята він буде вдома".

Так описує останній день Нюрнберзького процесу Філіп Сендс – професор міжнародного права з University College London, юрист із львівським корінням у книзі "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова".

Два тижні потому, 16 жовтня 1946 року, Ганс Франк був повішений. А через 30 років його син Ніколас, уже дорослий, написав про батька книгу, в якій назвав його "слизьким гітлерівським фанатиком".

Суд над головними нацистськими злочинцями – колишніми керівниками гітлерівської Німеччини – розпочався в Нюрнберзі 20 листопада 1945 року і тривав майже рік, до 1 жовтня 1946 року. Під суд пішли 24 нацистських військових, гестапівців та ідеологів нацизму.

Організувати трибунал було непросто, говорить LIGA.net львівський юрист Іван Городиський, який допомагав Сендсу писати книгу.

"Перша спроба притягнути винних у воєнних злочинах мала місце ще після Першої світової війни. Але тоді вона провалилась. Тому що уряд Нідерландів відмовився видавати німецького імператора Вільгельма ІІ, а німці відверто саботували судові процеси", – пояснює він.

Тому ще у січні 1942 року представники окупованих країн Європи ухвалили декларацію про покарання тих, хто винен у воєнних злочинах – незалежно від того, діяли вони за наказом чи за власною ініціативою.

"А вже після Другої світової держави-переможниці на основі багатосторонніх механізмів створили трибунал, ратифікували статут і провели процес. Тобто в першу чергу тут була узгоджена воля держав, які на той час мали ключовий вплив: Франції, СРСР, Великої Британії і США. Це те, чого не було під час Першої світової війни", – пояснює Городиський.

З точки зору формального права німецьке нацистське керівництво ніби й не було за що судити. Нацистські лідери безпосередньо нікого не труїли у газових камерах, особисто не розстрілювали в концтаборах.

Наприклад, під час Голокосту не вживався напряму термін "винищення євреїв", пояснює Городиський. Нацисти камуфлювали це під "переміщення" чи "вирішення єврейського питання". Але загалом відстежити та встановити вину було можливо. Що врешті і було зроблено у Нюрнберзі. Хоча нюрнберзький статут був прийнятий вже після війни.

"У праві є такий принцип: закон не має зворотної дії. Але власне Нюрнберзький трибунал постановив, що ці злочини були настільки жахливі, що в цьому випадку притягнення до відповідальності — цілком обґрунтоване", – каже Городиський.

На процесі нацистське керівництво звинувачували за: 1) ведення агресивної війни; 2) злочини проти миру; 3) злочини проти людяності; 4) воєнні злочини — вбивства і жорстоке поводження з цивільними на окупованих територіях, вивезення у рабство, вбивства полонених, безцільне руйнування міст, "германізацію" окупованих територій.

Читайте також: Звірства під Києвом. СБУ викрила 900 військових армії РФ, причетних до катувань українців

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

Колаж архівних фото, зроблених у 1946 році під час процесу: 1) зліва направо – Герман Герінг, Рудольф Гесс та Карл Деніц (позаду); 2) Альберт Шпеєр (джерело – EPA)

12 підсудних були засуджені в Нюрнберзі до страти через повішення:

Герман Герінг — найближчий соратник Гітлера, другий в ієрархії військовий і економічний керівник Третього Рейху. За дві години до страти, яка мала відбутись 16 жовтня 1946 року о 1:00 ночі, наклав на себе руки, проковтнувши ампулу з ціанистим калієм.

Йоахім фон Ріббентроп – голова МЗС Німеччини, радник Гітлера.

Вільгельм Кайтель – начальник штабу збройних сил Німеччини. На процесі доводив, що всього лише виконував накази Гітлера. У страті через розстріл суд відмовив.

Ернст Кальтенбруннер – керівник головного управління імперської безпеки. Один із головних організаторів Голокосту.

Альфред Розенберг – один із головних ідеологів німецького нацизму та авторів "расової теорії", рейхсміністр окупованих східних територій.

Ганс Франк – голова окупованої Польщі.

Вільгельм Фрік – міністр внутрішніх справ Рейху.

Юліус Штрайхер — гауляйтер, журналіст, ідеолог "расової теорії".

Фріц Заукель – керівник трудових депортацій до Рейху з окупованих територій, обергрупенфюрер СС.

Артур Зейсс-Інкварт — імперський намісник Австрії, рейхскомісар окупованих Нідерландів. Відповідав за створення єврейських гетто та "надзвичайні заходи" під час придушення польського опору.

Альфред Йодль – начальник штабу у верховному командуванні вермахту, генерал-полковник. На допитах посилався на положення про те, що "солдат не має нести відповідальності за рішення політиків".

Мартін Борман – секретар фюрера і голова партійної канцелярії, обергрупенфюрер СА. Звинувачувався заочно. Його так і не знайшли.

Троє нацистів були засуджені до довічного ув'язнення: заступник Гітлера з керівництва Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії Рудольф Гесс, міністр економіки Німеччини Вальтер Функ, головнокомандувач військово-морського флоту Еріх Редер.

Ще четверо соратників Гітлера отримали ув'язнення від 10 до 20 років.

Вночі 16 жовтня засуджені до смертної кари, окрім Герінга та Бормана, були повішені у старому спортзалі Нюрнберзької в'язниці. Помирали, як пишуть історики, болісно. Люки під ногами засуджених були занадто вузькими, – падаючи до них із мотузкою на шиї, багато хто вдарявся об краї, – довжина мотузки не відповідала глибині, і смерть була не миттєвою від переламу шийних хребців, а від задухи за декілька хвилин.

Освальд Поль, начальник головного економічного та адміністративного управління СС з 1942 року, відповідав за експлуатацію тисяч в'язнів концтаборів. Засуджений до страти в 1947 році (фото – Nuremberg City Archives)

Після Великого Нюрнберга відбулися малі трибунали над нацистами меншого калібру. Останніх сімох злочинців, засуджених до смерті на цих процесах, стратили в Ландсберзькій в'язниці в Баварії 7 червня 1951 року. Серед повішених були генерал військ СС Освальд Поль, який особисто керував руйнуванням Варшавського гетто, і Ґеорґ Шаллермайр – комендант філії концентраційного табору Дахау в Мюльдорфі.

"Нюрнберг асоціюється з великим процесом, де судили верхівку. Але було ще багато малих Нюрнбергів – над лікарями, юристами, дипломатами, функціонерами режиму, – які тривали до 50-х років, – пояснює юрист Плотніков. – А потім ще велика кількість нацистських воєнних злочинців засуджувалась у рамках національних судів, що тривають і досі".

Читайте також: Міністр оборони Великої Британії: Путін і його оточення копіюють нацистів

ТОКІЙСЬКИЙ ТРИБУНАЛ

Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу, також відомий як Токійський процес – суд над японськими воєнними злочинцями, що проходив у Токіо з 3 травня 1946 року до 12 листопада 1948 року. Він був тривалішим за Нюрнберзький процес: майже два з половиною роки.

На відміну від свого аналога у Нюрнберзі, Токійський процес мав ширшу часову юрисдикцію: починаючи з японського вторгнення до Маньчжурії у 1931 році. Обвинувальний висновок у справі 28 представників керівництва Японії у 1930−1940-х роках було складено від імені 11 держав: США, Китаю, Великої Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нової Зеландії, Нідерландів, Індії та Філіппін.

Створення такого трибуналу було передбачене ще до капітуляції Японії у Потсдамській декларації за підписом Великої Британії, США та Китаю. Перед капітуляцією Японія погодилась на цю декларацію, але за однієї умови: недоторканість імператора Хірохіто. Це було забезпечено.

11 вересня 1945 року були проведені арешти підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів – в основному членів кабміну генерала Тодзьо Хідекі, чинних і колишніх прем'єрів, голів МЗС і військових командирів.

За участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, масове знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 – довічне ув'язнення.

23 грудня 1948 року у дворі в'язниці Сугамо в Токіо були повішені:

Тодзьо Хідекі - генерал, військовий міністр, прем'єр-міністр (1941-1944)

Хіроту Кокі - міністр закордонних справ, прем'єр-міністр (1936−1937)

Ітагакі Сеїсіро, Кімура Неїтаро, Мацуї Іване, Муто Акіра, Доїхара Кендзі - п'ять найвпливовіших генералів Імперської армії Японії.

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

Адвокат звертається до трибуналу, травень 1946 року (фото – US Army)

Двоє підсудних померли під час судового процесу – міністр закордонних справ Йосуке Мацуока та адмірал Осамі Нагано, один визнаний через хворобу неосудним у зв'язку з психічним захворюванням (пропагандист та ідеолог японського мілітаризму Сюмей Окава). Ще один, колишній прем'єр Фумімаро Коное (1937−1941), наклав на себе руки перед арештом.

Тисячі інших "менших" воєнних злочинців були засуджені окремими національними трибуналами за межами Японії, скликаними країнами-союзниками з усієї Азії та Тихого океану, а також у Китаї, близько 1000 – страчені. Більшість процесів завершились до 1949 року.

Читайте також Венедіктова: Відкрито вже понад 9000 проваджень щодо воєнних злочинів

МІЖНАРОДНИЙ ТРИБУНАЛ ЩОДО КОЛИШНЬОЇ ЮГОСЛАВІЇ

Це перший суд над воєнними злочинцями після Нюрнберзького процесу та Токійського трибуналу — майже 50 років потому.

Трибунал заснований відповідно до резолюції Радбезу ООН у 1993 році для розслідування злочинів, що масово відбувалися під час воєн у республіках колишньої Югославії. Лише у Боснії та Герцеговині під час війни загинуло понад 100 000 людей. У Хорватії, Боснії та Косові фіксувалися вбивства мирного населення, етнічні чистки, депортації.

"Найбільша справа щодо колишньої Югославії була пов'язана з геноцидом у Сребрениці, – пояснює Плотніков. – Суд також розглядав як злочини обстріли мирних міст. Тобто знищення критичної інфраструктури, як зараз у Миколаєві. Це за визначенням – воєнний злочин. І далі – вбивства полонених та мирних, тортури, депортації, зґвалтування".

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців
ДОВІДКА. У липні 1995 року армія боснійських сербів вдерлася до Сребрениці, змусила голландських миротворців видати їм та вбила близько 7 500 чоловіків та хлопчиків із мусульманських сімей. Це було найбільше масове вбивство у Європі з часів Другої світової війни. Тепер сумнівна "першість" за кількістю вбивств може перейти до Росії.

Трибунал щодо колишньої Югославії працював майже чверть століття: він закрився лише 21 грудня 2017 року. За час судових процесів було допитано близько 5000 осіб. Суд висунув звинувачення 161 учаснику війни (більшість із них – етнічні серби, але на лаві підсудних були також хорвати, албанці). 90 людей було засуджено до покарань.

Максимальне покарання, яке міг винести трибунал — довічне ув'язнення.

"В Нюрнберзі треба було засудити два десятки людей із найближчого оточення Гітлера, вина яких була тотально очевидною, – вважає Плотніков. – А ось трибунал щодо Югославії судив як вищих посадових осіб – наприклад, Караджича, – так і командирів окремих загонів. Там була колосальна кількість обвинувачених".

Останньою гучною справою трибуналу став вирок екскомандувачу сил боснійських хорватів Слободану Праляку, який з Ядранком Прличем очолював невизнану республіку Герцег-Босна. 29 листопада 2017 року після оголошення вердикту – 20 років в'язниці за вбивства, зґвалтування та тортури боснійських мусульман на території Боснії та Герцеговини – генерал випив отруту прямо на очах суддів у Гаазі. Він помер у лікарні.

Самогубство у прямому ефірі: Праляк випиває отруту (фото – AP Photo/Amel Emric)

За підсумками трибуналу ключові лідери сербів, звинувачені в геноциді та/або воєнних злочинах, закінчили чи закінчать життя у в'язниці.

Мілан Бабіч – колишній президент республіки Сербська Країна. Сам здався трибуналу. Співпрацював зі слідством та давав свідчення проти свого головного соратника – експрезидента Югославії Слободана Мілошевича. У суді визнав свою провину і 2004 року був засуджений до 13 років позбавлення волі. Повісився у камері Швенінгена у 2006 році.

Радован Караджич – перший президент Республіки Сербської у Боснії та Герцеговині. За даними ООН, загони Караджича вбивали мусульман у місті Сребрениця та обстріляли столицю Боснії Сараєво. Після ордера на арешт у 1996 році залишив посаду президента і 13 років переховувався. Вирок йому ухвалили лише у 2016 році – 40 років в'язниці. Три роки тому цей вирок був посилений до довічного ув'язнення.

Ратко Младич – ексгенерал армії боснійських сербів, обвинувачувався в організації різанини у Сребрениці. Переховувався від трибуналу протягом 16 років, спецслужбам вдалося його заарештувати лише у 2011 році. У 2017 році трибунал визнав Младича винним у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, зокрема геноциді: довічне ув'язнення.

Слободан Мілошевич – експрезидент Югославії, переданий трибуналу у 2001 році. Вирок йому ухвалити не встигли. Навесні 2006-го знайдений мертвим у своїй камері у в'язниці Гаазького трибуналу – серцевий напад.

Читайте також: "Ви сядете, Мілошевич недовго буде на самоті": відео промови постпреда України в ООН

До довічного позбавлення волі також засуджені: Любиш Беара – начальник контррозвідки штабу війська Республіки Сербської (помер у в'язниці у 2017 році), Станіслав Галєв – командир Сараєвсько-Романійського корпусу, Мілан Лукіч – воєнний злочинець боснійських сербів, який керував воєнізованою групою Білі орли (спалював живцем жінок та дітей), Вуядін Попович – підполковник сербського війська, Здравко Толімір – сербський генерал, один із заступників Младича.

Великі терміни отримали начальники та охоронці концтаборів, кілька мерів, лікарі, офіцери рангом нижче. Суд ігнорував спроби виправдати злочини тим, що обвинувачені "просто виконували накази".

Багато хто з підозрюваних, які повинні були постати перед трибуналом, були вбиті під час затримання або наклали на себе руки під час процесу.

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

"Цей трибунал зіграв колосальну роль у розвитку міжнародного кримінального права, – каже Плотніков. – Югославія стала сумнозвісним полігоном, на якому відпрацьовували, що конкретно мають на увазі під кожним злочином, як встановити відповідальність, які докази збирати. Там було вирішено величезну кількість юридичних тонкощів".

Серби так і не сприйняли суд щодо Югославії, говорить юрист: "Хоча злочини доведені тисячу разів, і неможливо заперечувати з юридичного погляду, що вони в цій війні були найбільшим злом і творили найжорсткіші речі в неймовірних масштабах, серби досі вважають, що це судилище".

Читайте також: Верховна Рада визнала дії Росії геноцидом українського народу (а ще – Естонія і Латвія, Литва, ЧехіяКанада)

МІЖНАРОДНИЙ ТРИБУНАЛ ЩОДО РУАНДИ

"Мене зґвалтували, коли я була ще зовсім дитиною, у 14 років. Цей кошмар почався, коли колишній солдат збройних сил Руанди силоміць вивів мене з дому, відвів на задній двір та наругався наді мною. Відтоді мене майже щоденно гвалтували чоловіки, які проходили повз будинок. Іноді вони маскувались, покриваючи тіла листям бананів, а обличчя — масками..."

Таке свідчення дівчини на ім'я Грація до однієї з річниць геноциду у Руанді публікує ООН. Подальше медичне обстеження виявило в неї ВІЛ.

У квітні-липні 1994 року, після військового перевороту, керівництво Руанди з політиків та військових народу хуту здійснило наймасовіший геноцид у сучасному світі – знищило до 800 000 людей, переважно з народності тутсі, а також опонентів із хуту.

За оцінками ООН, зґвалтовані були від 100 000 до 250 000 жінок: багато з тих, хто вижив, зараз помирають через ВІЛ/СНІД.

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

Масові вбивства тутсі розпочались за кілька годин після загибелі президента Руанди Жювеналя Хабіаримана: його літак збили на підльоті до столиці країни Кігалі. Розпочало геноцид військове правління, однак значну роль відігравала влада на місцях: мери міст роздавали зброю та заохочували вбивства. Серед доведених епізодів також була максимальна залученість до геноциду місцевої преси: радіостанція RTLM відкрито закликала знищувати громадян народності тутсі.

Основними виконавцями були угрупування Інтерахамве та Імпузамугамбі, які підкорялися армії і владі. Значна частина вбивств відбувалася у церквах, школах, урядових будівлях, де тутсі шукали порятунок.

У листопаді 1994 в Танзанії почав роботу Міжнародний трибунал щодо злочинів у Руанді. Він був створений резолюцією радбезу ООН.

ДОВІДКА. Міжнародний трибунал щодо Руанди став першим в історії, який інтерпретував визначення геноциду та зґвалтування як його частини. Перший у світі обвинувальний вирок за геноцид винесений 2 вересня 1998 року. Винним визнаний Жан-Поль Акаєсу – мер міста Таба, який організовував зґвалтування та катування жінок тутсі, особисто наглядав за вбивствами. Довічне ув'язнення.

За своєю структурою цей трибунал був схожий на Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, теж створений резолюцією ООН.

Трибунал працював майже 20 років. Звинувачення були висунуті 93 ідеологам та виконавцям геноциду і злочинів проти людяності. Трибунал не міг виносити вироки, які передбачали би смертну кару, але 62 обвинувачених засудили до різних термінів ув'язнення.

Серед найбільш відомих засуджених:

Теонесте Багосора — колишній полковник армії Руанди. Звинувачувався у розробці та виконанні плану геноциду. На нього особисто суд поклав відповідальність за вбивство прем'єр-міністра, чотирьох опозиційних політиків, 10 бельгійських миротворців, за організацію масових убивств. Довічне ув'язнення. Помер минулого року.

Жан Камбанда — прем'єр-міністр Руанди під час "100 днів геноциду". Звинувачувався у розповсюдженні зброї для масових вбивств мирних мешканців. Засуджений до довічного ув'язнення.

Атанас Серомба — католицький священник. Наказав воєнізованим угрупуванням підпалити та зруйнувати власну церкву, коли в ній переховувалися від 1500 до 2000 тутсі. Отримав довічне ув'язнення.

Каликст Киліманзира — ексміністр внутрішніх справ Руанди. Доведена його вина у масових вбивствах у префектурі Бутаре. 30 років в'язниці.

Еммануель Ндіндабахізі – колишній міністр фінансів. За даними поліції, причетний до масового знищення людей у префектурі Кібує, був присутній під час нападів і побиттів. Довічне.

Огюстен Бізімунгу — ексгенерал збройних сил Руанди. 30 років в'язниці.

Джордж Рутаганде - очолював загони Інтерахамве. Довічне ув'язнення.

Жорж Омар Руджу — єдиний європеєць, визнаний винним у злочинах під час геноциду. Ведучий на руандійській радіостанції RTLM, у своїх ефірах закликав "чавити тарганів" – вбивати тутсі. 12 років в'язниці.

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

Остання справа, яку розглядав трибунал — щодо Огюстена Нгірабатваре, колишнього руандійського міністра планування, він отримав 35 років ув'язнення у 2012 році. Ще три роки були відведені на апеляції.

31 грудня 2015 року трибунал офіційно завершив свою роботу.

У злочинах подібного рівня немає строків давності. Два роки тому у віці 87 років у Франції був арештований Фелісьєн Кабуга – ще один підозрюваний в організації геноциду. Його шукали 26 років. Вважається, що він був одним із головних спонсорів убивств, фінансував у Руанді радіо і телебачення RTLMC, яке закликало знищувати тутсі.

Роль трибуналу оцінюється в Руанді неоднозначно: судові розгляди були дуже тривалими, а як міра покарання не могла бути обрана страта. Тому Руанда поза межами трибуналу створила ще 12 000 судів, на яких було засуджено близько мільйона осіб — зокрема "звичайних виконавців" геноциду. Місцеві суди ухвалили щонайменше 100 смертних вироків.

Читайте також: "Трибунал для Путіна". Як в Україні фіксують злочини Росії та чи будуть вироки

Матеріал підготовлений у партнерстві з Freedom House Ukraine у рамках проєкту "Громадський контроль над органами безпеки в Україні".

Покарання – неминуче. Від Нюрнберга до Руанди: як трибунали судили воєнних злочинців

спеціальний кореспондент Liga.net
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Вакансії
Більше вакансій
Дизайнер
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини