RU

Час істини для Олександра Лукашенка і кримська риторика щодо Білорусі

Час істини для Олександра Лукашенка і кримська риторика щодо Білорусі

крымский журналист, обозреватель Крым.Реалии
08.06.2021, 13:24

Головне, що турбує кримських політиків, – вибити з Білорусі визнання Криму російським. Вони сильно для цього стараються, підтримуючи режим Лукашенка

Наприкінці травня голова російського парламенту Криму Володимир Костянтинов написав на своїй сторінці в Facebook: "Схоже, ще одній "багатовекторності "настав кінець. На наших очах політика балансування між Росією і Заходом зникла... Тепер настав час істини і для Олександра Лукашенка...".

Він нагадав про свої ініціативи щодо створення прямого транспортного сполучення з Білоруссю, запрошення білоруських туристів на відпочинок до Криму і про вимоги визнати Крим "російським". Схоже, підтримка Криму – лише словесний антураж. Головне, що турбує кримських політиків, – вибити бодай з Білорусі визнання півострова "російським". Зараз такий зручний випадок нагадати: ти нас не визнав, а ми тобі – руку дружби, тому, можливо, визнаєш якщо не зараз, то хоч пізніше?

Потрібно думати, що вслід за ідеєю спікера заява генерального директора авіакомпанії Бєлавіа Ігоря Чергінця в ефірі російського YouTube-каналу "Соловйов Live" про те, що компанія не направлятиме літаки в Крим, поки не буде "політичного визнання Криму частиною російської держави",  вгамувала надії Костянтинова. Але ж легітимізація півострова – це наріжний камінь відносин Криму до Білорусі. Тому цікаво взагалі простежити, як змінювалися ці стосунки і пов'язана з ним риторика кримських політиків у зв'язку з тим, як Лукашенко заганяв себе в кут.

Ще в лютому 2019 року на пресконференції в Сімферополі політолог Олексій Кочетков та директор Таврійського інформаційно-аналітичного центру Олександр Бедрицький у зв'язку з невизнанням анексії півострова пропонували не панькатися та використовувати досвід захоплення Криму не як "точку конфлікту, а як можливість для інтеграції Росії та Білорусі". На їхню думку, після "російської весни" "переважна кількість білорусів схвалили повернення Криму до складу Росії. Республіка голосувала проти антикримської резолюції ООН, де-факто визнала півострів російським, але де-юре історичне возз'єднання Білоруссю не визнається". І політологи алегорично пропонували: час, нарешті, остаточно визначитися, куди рухатися далі. Тобто з Білоруссю потрібно зробити так, як і з Кримом: "Очевидно, в аморфному стані Союзна держава перебувати не може. Важливо реанімувати та продовжити інтеграційні процеси, повернутися до підписання спільного конституційного акту, щоб Союзна держава набула певних выдчутних форм. Створити загальні інститути, єдиний парламент, привести у відповідність законодавство, налагодити взаємодію в Збройних силах, і в цьому випадку не йдеться про те, щоби хтось поступився своїми інтересами...".

До того ж влада Криму, сподіваючись на визнання його "російського" статусу  етнічними білорусами, які мешкають на території півострова, передусім їхнім керівництвом, всіляко підтримує їхні національні об'єднання. Наприклад, наприкінці 2019 року була голосно відзначена 110 річниця приїзду до Ялти найвідомішого білоруського поета Максима Богдановича. В Ялтинському історико-літературному музеї зібралися білоруські громади "Сябрина" (Алушта), "Біла Русь" (Ялта), "Білорусь" (Севастополь) і працівники музею.

Ця ж лінія політики залишається магістральної.

У 2020 році в Євпаторії створюється національна організація вже за гендерною ознакою – кримська республіканська культурно-просвітницька громадська організація "Білоруски Криму ім. Єфросинії Потоцької", якою керує Діна Шевченко. Водночас голова регіональної національно-культурної автономії "Білоруси Криму", член Громадської палати Криму Роман Чегринець у відповідь на вибори президента в країні схиляє на свій бік, намагається ще раз підштовхнути президента своєї Батьківщини до союзу з Росією: "Тепер слово за Лукашенком. Нехай він наводить порядок у своїй країні (я категорично не терплю майданів, як будь-яка нормальна людина) і повертається до теми Союзної держави. Без нього не буде братніх відносин між нашими країнами. Для мене прийнятна така формула: Союзна держава Росія – Білорусь = братські відносини = визнання Криму. Інакше братські відносини у нас виходять якісь дивні, з розрахунку". Відвертіше не скажеш.

У серпні 2020 року риторика на півострові кардинально змінюється, однак причину ускладнень в Криму бачать не в тому, що сфальсифіковані вибори, що Лукашенко фактично узурпував владу, а в тому, що в Білорусі побували західні політики: "Довгі роки Лукашенко вважався в Білому домі нерукопожатним, а Білорусь була в санкційних списках. І раптом менше року тому до Мінську спочатку приїхав на той момент радник Трампа з нацбезпеки Джо Болтон, потім помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Уесс Мітчелл. Полилися відомі слова з реверансами ... а далі – як у відомому сюжеті. У білоруських містах і селах починає розгорятися майданна пожежа. Каламутна хвиля виносить на гребінь сімейство Тихановських... і що далі? Українська історія на білоруському ґрунті? Росія – ворог, агресор. Сварки, інформаційні війни...".

Кримська преса цитує специфічного політолога Сергія Міхєєва: "Білорусь не розуміє, яка небезпечна гра втягує її у свій вир. Чому вона була нецікава Заходу, а сьогодні раптом виявилася на піку популярності? На що розраховує Захід? У Білорусії немає корисних копалин, виходу до моря. Її продукція неконкурентоспроможна на світовому ринку. Вона може запропонувати Заходу тільки одне – свій кордон з Росією".

І негайно на допомогу Лукашенкові поспішає "швидка" теж в особі Криму. Дві верхні парламентські палати – Ради Федерації Росії та Ради Республіки Національних зборів Білорусі – організували "діалог про розвиток соціально-економічних і духовних зв'язків". Крим представляє спікер Володимир Константинов. Мета – не допомогти Білорусі зміцнити демократію, а навпаки – оточити Олександра Лукашенка "союзною турботою", попередити будь-які його кроки до визнання вимог народу. Газета потішається, мовляв, Лукашенко не визнав Крим "російським", але саме "російський" Крим говорить з Білоруссю.

У той же час починається інформаційне переслідування незгодних з політикою Росії , яких називають "винесеними на поверхню випадкової хвилею", – Рефата Чубарова і Світлани Тихановської. Кримський депутат Олексій Черняк має специфічний зір, він не побачив переслідувань активістів в Білорусі, але запевняє, що "Тахановська добре влаштувалася".

Одночасно підсилюється критика  самого Лукашенка: "Як же він принишк, став "шовковим", коли над його улюбленим владним кріслом нависли хмари, яка ласкава риторика полилася з його вуст на адресу Росії! І ось минуло кілька тижнів...", і у автора вже "рука тягнеться врізати білоруському лідерові правдою-маткою російського обивателя. Багато років Олександр Григорович підсмоктує щедру і поблажливу дійну корову. Між іншим, нашу. Водночас не соромиться робити дрібні капості... У російському експертному співтоваристві тим часом голосніше зазвучали дискусії, що Лукашенко керує, спираючись лише на силовий блок. Народ Білорусі його не підтримує. Довго так тривати не може. Потрібна зміна лідера...".

На практиці ідею зміни лідера підтримав кримський політолог Андрій Никифоров. Він заявив: "Думаю, Росії слід зараз активізуватися і ... подивитися, які у неї є опорні точки в Білорусії, крім самого Лукашенка. Можливо, зайнятися їхнім конструюванням ... Припустимо, є сильний профспілковий рух, і наше завдання – зробити його доброзичливим щодо Російської Федерації. Інша опорна точка – дружні нам канали мовлення і робота з журналістським середовищем. Тобто нам слід не те щоб копіювати Захід, але в чомусь діяти аналогічно. Нам бажано мати якісь свої ходи, які їм недоступні, а для нас природні ... ".

І нарешті, кримську пресу облетів знімок Лукашенка з автоматом. Коло замкнулося. Від закликів до силового сценарію пропагандисти перейшли до його демонстрації. Потрібно констатувати – в Білорусі поки переміг силовий сценарій придушення опозиції і демократичних сил. Всупереч очікуванням, Лукашенко виявився здатним на це. Тому поки ідеї "зміни лідера" і не дають дорогу. Але, як відомо, на багнетах сидіти незручно, і диктатори на них довго не затримуються. У будь-якому разі, наступний крок за білоруським народом. Поживемо – побачимо.

Спеціально для Крим Реалії

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Старший дизайнер
Киев Ligamedia
QA-спеціаліст
Киев LIGAZAKON
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне